• На другому етапі диспансеризації всіх хворих тварин досліджують повторно і більш ретельно для підтвердження діагнозу та призначення індивідуального чи групового лікування.

• На третьому етапі усувають причини, що викликали чи обумовили захворювання тварин.

• 148

• Результати диспансеризації тварин заносять в диспансерну карту. Карта слугує підставою для складання акту та внесення конкретних про­позицій керівництву господарства і мають таку форму:

• Диспансерна карта тварини

  181. Кличка (інд. №) Стать

• Рік народження

• Порода

• Дата	Вгодованість	Результати клінічного дослідження

• Зворотній бік

  к

  Кров

  Сеча

  Молоко

  X

  жен

  X

  го с;

  со

  СТИ1

  ність

  ю о

  і-

  о. о

  X

  о.

  і-

  го 2

  Заключення

  ата досі

  Гемогл

  ;т 'ф

  Кальї.

  Фосф

  Карот

  Біло

  РезерЕ лужніс

  Цуко

  Кетонов

  Біло

  Кетонов

  роба на

  Кислот^

  (діагноз)

  СІ

• Контроль за виконанням рекомендацій здійснюється керівниками та головними спеціалістами господарств (лікар ветеринарної медицини, зооінженер, агроном).

• Ветеринарно-санітарні та зоогігієнічні правила утримання, годівлі і експлуатації тварин встановлює ДДВМ Мінагрополітики України з врахуванням досягнень науки і передової практики.

• Вони включені у Ветеринарне законодавство і підлягають обов'яз­ковому виконанню в усіх господарствах.

• Відповідальність за дотриманням цих правил покладена на керів­ників тваринницьких господарств, ферм, бригад.

• Спеціалісти ветеринарної медицини приймають активну участь у впровадженні цих правил в практику роботи кожної ферми і здійснюють контроль за їх виконанням.

• Впровадження правил розпочинається з вивчення їх керівниками та працівниками тваринництва. Дотримання їх виконання контролюють спе­ціалісти ветеринарної медицини господарств, установ державної вете­ринарної медицини.

• Ветеринарний контроль за відтворенням стада. Спеціалісти ве­теринарної медицини господарств та установ державної ветеринарної медицини постійно контролюють організацію відтворення стада. При

• 149

• цьому стежать за дотриманням ветеринарно-санітарних правил осіме-ніння тварин, постійно контролюють роботу пункту штучного осіменіння.

• Спеціалісти ветеринарної медицини господарств відповідають за своєчасне проведення досліджень плідників на бруцельоз, туберкульоз, паратуберкульозний ентерит, лептоспіроз, кампілобактеріоз, трихомо­ноз.

• Якість сперми тварин контролюють лікарі ветеринарної медицини державних племінних підприємств.

• Лікарі господарств зобов'язані слідкувати за станом здоров'я ма­точного поглів'я, не допускати осіменіння хворих тварин, перевіряти їх на вагітність, встановлювати причини тривалого безпліддя та яловості, лікувати хворих тварин, а при незворотніх процесах (двохсторонні оофорити, салпінгіти, кістозне переродження яєчників тощо) вибракову­вати їх на забій.

• Реєстрація випадків незаразних хвороб тварин. При масових незаразних хворобах своєчасна реєстрація випадків захворювання має особливе значення, так як дозволяє підвищувати ефективність лікуваль­но-профілактичної роботи. Встановлення перших випадків захворюван­ня важливе при хворобах, пов'язаних з порушенням обміну речовин, от­руєннях, гострій тимпанії рубця, хворобах молодняку сільськогосподар­ських тварин.

• Лікарі ветеринарної медицини повинні систематично слідкувати за рівнем обмінних процесів та продуктивності тварин, маючи на увазі, що зниження надоїв корів, живої маси молодняку великої рогатої худоби, свиней, овець - ознаки початку патологічного процесу. Важливо своє­часно виключити інфекційні та інвазійні хвороби спеціальними дослід­женнями.

• Всі випадки захворювання незаразними хворобами записують в Журнал реєстрації хворих тварин.

• Виявлення причин масового захворювання та загибелі тварин. Спеціалісти ветеринарної медицини, встановивши діагноз, виясняють причини масового захворювання та загибелі тварин з метою усунення дії негативних факторів на решту поголів'я. Аналіз причин масового за­хворювання тварин зводиться до детального вивчення умов годівлі та утримання повноцінності раціонів, якості кормів і води, стану обміну ре­човин у тварин. Як при плановій диспансеризації, звертають увагу на стан тих органів і систем, розлад яких обумовлює клінічний прояв хво­роби. Крім того, досліджують корми, які входили в раціон до та в період захворювання тварин.

• Виділення хворих тварин. При багатьох незаразних хворобах хворих тварин необхідно утримувати в стаціонарі або у відокремленому

• боксі при фермі. Підставою для виділення хворих тварин є клінічні озна­ки, результати біологічних досліджень проб крові, сечі, молока.

• Хворих тварин можна групувати за віком, статтю, діагнозом, що дозволяє, застосовувати групову терапію чи профілактику. Тварин виді­ляють у санітарні станки, ізолятор, бокси, лікувально-санітарні пункти (ЛСП), їм створюють кращі умови утримання, організують дієтичну годівлю.

• За тваринами закріплюють окремий обслуговуючий персонал, який інструктують з питань особливостей догляду, годівлі та утримання кож­ної групи.

• Тварин, які одужали, переводять в гурти, отари, на ферми після повного відновлення їх фізіологічного стану.

• В комплексі заходів з профілактики незаразних хвороб великого значення набуває організація раціональної та повноцінної годівлі. Якщо при аналізі причин виникнення незаразних хвороб встановлені непов­ноцінність раціонів, згодовування недоброякісних кормів, то обов'яз­ковою умовою попередження захворювання є зміна раціону годівлі. На­приклад, при отруєннях тварин зразу припиняють годівлю за раніше складеним раціоном. Виключають з раціону недоброякісні корми, за­мість них включають перевірені та доброякісні. При необхідності перед згодовуванням проводять спеціальну обробку кормів.

• До основних недоліків в утриманні тварин відносять підвищення відносної вологості повітря, несправність вентиляції, опалювальних та нагрівальних приладів, дверей, вікон, освітлення, наявність протягів, загазованість приміщень, скупчене утримання тварин, нерівність підлоги тощо.

• Для усунення недоліків у годівлі та утриманні тварин необхідно за­безпечити сумлінну роботу тваринників та високу відповідальність керівників тваринницьких ферм, комплексів, фермерів та інших влас­ників.

• Організація лікувальної роботи. Відомо, що ветеринарне благо­получчя тваринництва ґрунтується на профілактиці. Завдяки добре по­ставленій ветеринарно-профілактичній роботі, повсякденній увазі до питання збереження поголів'я худоби та птиці передові господарства майже не мають втрат від хвороб і загибелі тварин.

• Проте не можна недооцінювати і лікувальну роботу. Вона повинна займати належне місце в діяльності спеціалістів ветеринарної медици­ни. Нехтувати можливістю відновлення здоров'я захворілих тварин оз­начає допускати великі втрати серед поголів'я худоби.

• Основними принципами лікування при незаразних хворобах тварин є фізіологічність, активність та комплексність, дотримання яких забезпе-

• 150

• 151

• чує більш швидке одужування тварин з відновленням їх продуктивності, відтворювальних властивостей.

• Зазвичай, витрати на лікування повністю виправдовують себе. Ви­няток складають хвороби, що вимагають тривалого лікування та без­надійні у розумінні прогнозу. В таких випадках лікар ветеринарної меди­цини рекомендує забій (знищення) тварини.

• Метою лікування є не лише збереження життя та відновлення здо­ров'я тварини, але і швидке повернення продуктивності або працездат­ності.

• Ветеринарна лікувальна робота включає лікування при незаразних і заразних хворобах, хірургічні операції та акушерсько-гінекологічну до­помогу.

• В залежності терміновості надання допомоги, гостроти перебігу хвороби розрізняють екстрену лікувальну допомогу, лікування тварин, що не потребують термінової допомоги, та лікування в плановому по­рядку.

• Екстрену (невідкладну) допомогу надають при гострих кровотечах, порожнинних пораненнях, неправильних родах, випадінні матки, гострій тимпанії рубця, закупорці стравоходу, коліках, при підозрі на інфекційну хворобу.

• Допомога надається поза всякою чергою. Для надання невідкладної допомоги спеціалісти ветеринарної медицини негайно виїздять на місця (тваринницькі ферми, пасовища, в господарства індивідуальних влас­ників тощо).

• Лікування може проводитися:

• на місці, де знаходиться тварина (в санітарних приміщеннях, на вигулах, пасовищі, в дорозі при перевезенні, переганянні);

• амбулаторно, коли тварину доставляють в державні лікувальні установи, лікарні чи пункти ветеринарної медицини господарств і після кожної лікувальної процедури повертають в господарство, в стадо. За­ стосовують цю форму лікувальної допомоги, коли тварина може зали­ шатися в звичайних умовах утримання, а приведення їх не відбивається негативно на перебігові хвороби;

• стаціонарно, коли тварині потрібно забезпечити спокій, особливі умови утримання та годівлі, систематичне лікування з застосуванням складних методів чи оперативного втручання (руменотомія, кесарів роз­ тин, застосування променевої енергії). Стаціонарно лікують переважно найбільш цінних тварин (високопродуктивних корів, бугаїв - плідників, племінних жеребців, які потребують тривалого лікування).

• Лікувальну роботу в господарствах організують спеціалісти ветери­нарної медицини цих господарств або установ державної ветеринарної мережі. Лікувальну допомогу вони надають хворим тваринам най-

• 152

• частіше безпосередньо на фермі, рідше амбулаторно. При оглядах тва­рин лікар ветеринарної медицини встановлює діагноз, призначає лікування і сам чи його підлеглі надають терапевтичну, хірургічну або акушерську допомогу.

• Співвідношення терапевтичної, хірургічної та акушерської допомоги різне. У відношенні патології у великої рогатої худоби найбільше число виїздів в господарства з досвіду лікарень припадає на долю акушерської допомоги,на другому місці захворювання органів травлення та дихання, менше всього - на хірургічні операції (не рахуючи кастрації).

• Тварин, які потребують тривалого лікування, переводять в спеціальні стаціонарні станки, в стаціонар, а заразнохворих - в ізолятор.

• Форми організації лікувальної роботи в комплексах залежать від ти­пу та виробничого спрямування. В комплексах з виробництва молока, де частіше реєструються мастити, гінекологічні хвороби, травми кінцівок, порушення обміну речовин, лікування тварин організують в повному об'ємі. Вмістимість стаціонару, що знаходиться у ветеринарному блоці, планують з розрахунку 2,5-3% від поголів'я корів.

• В свинарських комплексах в залежності від кількості хворих тварин лікування може бути організоване в санітарних станках, а при масових випадках хвороби - в місці їх утримання. В спеціалізованих вівчарських господарствах здійснюють стаціонарне лікування в спеціальних ліку­вально-санітарних пунктах (ЛСП).

• ЛСП, як одна із нових організаційних форм терапевтичної роботи були створені в 60-х роках минулого сторіччя в умовах утримання тва­рин на сезонних пасовищах. Мета їх створення - систематично вибира­ти з отар хворих, слабких, виснажених тварин, концентрувати в певному місці для кваліфікованого лікування та кращої годівлі і тим самим попе­реджувати від загибелі, майже вірогідної при постійному рухові отари.

• В ЛСП обладнують приміщення для утримання тварин, аптеку з ма­нежем, навіси, забійний пункт, приміщення для спеціалістів ветеринар­ної медицини, чабанів, водіїв.

• У ЛСП створюються запаси кормів, є автотранспорт для звезення тварин з отар. Після одужування тварин вертають в отару чи після відгодівлі здають на забій.

• У тваринницьких господарствах часто проводять групову терапію, поєднуючи її з індивідуальним лікуванням тварин. На птахофабриках здійснюють лише групову терапію шляхом задавання медикаментозних засобів з кормом, водою чи аерозольним методом.

• У районних лікарнях, дільничних лікарнях ветеринарної медицини, дільницях проводять амбулаторне або стаціонарне лікування тварин. В цих установах в більшості є добре обладнані манежі для приймання

• 153