Для чого існує етикет?

1. Допомагати у спілкуванні людей різних народів та держав.

2. Уникати зайвих нервових хвилювань.

3. Сприяти зближенню людей.

1. Орієнтуватися у ситуаціях спілкування (привітання, знайомство, прийом гостей).

2. Регламентувати те, що допустимо і прийнято в певному суспільстві, випадку тощо.

Види етикету:

• придворний;

• військовий;

• дипломатичний;

• загальногромадянський;

• службовий (діловий).

2.6. Вибір мовних одиниць у мовленні

Культура мовлення вимагає від мовця правильного, доречного вибору мовних одиниць, які мають відповідати комунікативній ситуації і всім її пра­вилам.

Вибір слова - це вибір способу висловлення думки, кристалізація мис­лення в слові.

У використанні слів дуже важливо пам'ятати про кожну зі складових комунікативної ситуації "хто - кому - що - для чого - де - коли". Слова і ви­рази, доречні в одній ситуації, можуть виявитися недоречними в іншій.

У мовленні уникайте ускладнення фраз різними зворотами, вставними конструкціями, цитатами.

Виступаючи перед аудиторією, намагайтеся будувати висловлювання у теперішньому часі й уникати пасивних форм дієслів: Для досягнення мети пропонуємо вжити таких заходів, а не будуть запропоновані (пропонують­ся) такі заходи...

У науковому, публіцистичному та деяких видах мовлення заведено за­мість я вживати займенник ми у різних відмінкових формах (Ми встановили; нами встановлено; на нашу думку). Традиція вживання пошанного Ви в укра­їнському мовленні своїми початками сягає XIV ст.

Правила вживання ти І Ви:

• ти вживають до дітей і підлітків (до 16 років), до близьких знайо­ мих, до рівних і молодших за віком - для вираження дружнього ставлення;

• в усіх інших випадках уживають Ви;

• пропозиція про взаємне звертання на "ти" має йти від старшого за віком, вищого за статусом;

• Ви вживають у родинних взаєминах.

• Розділ І. Тема 2. Основи культури української мови

  

• У мовленні часто вживається висловлювання без авторського ми і пошанного Ви (зауважимо, що...; зверніть увагу на...). З пошанним Ви дієслово-присудок завжди стоїть у формі множини (Ви працювали, Ви пра­цюєте). Іменний присудок, виражений прикметником, при пошанному Ви має і форму однини (Ви чарівна) і форму множини (Ви чарівні). Якщо при пошанному Ви стоять слова який, такий, весь - то тільки в однині (якась Ви засмучена). Для називання людей і звернення до них існують власні імена. Називаючи людей або звертаючись до них за титулами, званнями та іншими словами-індексами, треба бути добре обізнаними у цій ділянці і дуже уважними, аби щось не переплутати, не применшити гідності або, навпаки, не перестаратися у титулуванні.

• Слово пан (палі) в етикетному застосуванні означає не людину з ви­щих верст суспільства, а є словом-регулятивом, яке засвідчує пошану до співрозмовника, воно здебільшого вживається не само собою, а з приклад­кою, що конкретизує особу. Ім'я людини при слові пан (пані) бажано вжи­вати лише тоді, коли адресат молодий, однакового віку або не набагато старший за адресанта, а також не набагато вищий за соціальним станом (пане Володимире, але не можна — пане Геннадію, звертаючись до міністра закордонних справ). Прізвище людини як прикладку до слова пан (пані) доцільно вживати, коли йдеться про неприсутню людину (пані Врублевсь-ка повідомила). В офіційних ситуаціях у ролі прикладки може вживатися ім'я і прізвище (Прошу до слова пана Ярослава Кононенка).

• Слово колега (від лат. со11е§а - співурядник, помічник, товариш) найча­стіше вживає інтелігенція старшого й середнього покоління, люди, які разом працюють, мають однакову професію. Товариш (товаришка, товариші) -свіучасник, спільник, людина, рівна за соціальним станом. Зараз для україн­ців це слово означає людину, пов'язану з кимось дружбою, приятелюванням, спільною справою тощо.

• Друг (подруга, друзі) - це синонім слів товариш, приятель. Звертатися цими словами до незнайомих людей не слід.

• Література

1. Корніяка О. М. Мистецтво ґречності / Корніяка О. М. — К. : Либідь, 1995.

2. Стельмахович М. Г. Мовний етикет / М. Г. Стельмахович // Культу­ ра слова. — Вип. 20. — К., 1981.

3. Сучасна українська мова [за ред. Пономарева О. Д.]. — К. : Либідь, 1997.

4. Шевченко Л. Ю. Сучасна українська мова : [довідник] / Шевчен­ ко Л. Ю. Різун В. В., Лисенко Ю. В. — К., 1996.

5. Українська мова фахового спрямування

   

6. 2.7. Орфографічний практикум

7. Скарбничка знань

8. ПРИНЦИПИ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ (ОРФОГРАФІЇ)

9. Орфографія (з грецької, означає буквально "правильно пишу") - істо­рично сформована, уніфікована система правил, що визначають написання слів згідно з усталеними нормами.

10. Орфографія як розділ мовознавства (лінгвістики) вивчає і формулює відповідну систему правил, які забезпечують нормативність написань. Пра­вила українського правопису охоплюють такі основні частини орфографічної системи:

• передача літерами фонемного складу слів та їх частин разом, окремо і через дефіс;

• вживання великої і малої літери;

• способи переносу слів з рядка в рядок;

• вживання / невживання апострофа;

• вживання / невживання м'якого знака;

• правопис префіксів і суфіксів;

• подвоєні букви на позначення збігу однакових приголосних звуків на межі частин слова та подовжених м'яких приголосних звуків;

• спрощення в групах приголосних звуків і позначення його на письмі;

• правопис слів іншомовного походження.