Тема 3. Проблеми перекладу і редагування наукових текстів 334

3.1. Форми і види перекладу 334

3.2. Типові помилки під час перекладу наукових текстів

українською мовою 335

3.3. Завдання для самостійної та індивідуальної роботи 336

3.4. Модульна контрольна робота 345

Рекомендована література 348

1.1. Предмет і завдання курсу, його наукові основи

Нова соціально-економічна політика в Україні, вибір курсу на входження в європейський економічний та освітній простір, інтеграція з європейськими країнами, інтернаціоналізація ділових стосунків у різних сферах діяльності людини, інтенсивний розвиток інформаційних та освітніх технологій диктують необхідність підготовки професійних фахівців нової генерації.

Нові стратегії мовної освіти визначили, що вона має забезпечити фо-мування й розвиток комунікативної, професійно орієнтованої компетенції особистості, дати їй можливість активно реалізовувати свій творчий потенціал на потреби країни [2, с. 3-9]. Адже мова - це одна з найважливіших скла¬дових фахової компетенції, показник культури мовлення. Згідно із Загально-європейськими Рекомендаціями Ради Європи з мовної освіти, навчити мови -це значить сформувати комунікативну компетенцію [1, с. 18-19].

Фахова мова ґрунтується на законах сучасної української літературної мови, підпорядковується її загальноприйнятим мовним нормам - орфографiчним, граматичним, пунктуаційним, лексико-стилістичним. Тож першочерго­вим завданням постало: сприяти формуванню інтелектуально розвиненої, мо­рально досконалої, національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка вільно володіє виражальними засобами сучасної української літературної мови, її стилями, різновидами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності, відзначається готовністю до подальшого професійно орієнтованого навчання, спроможна самостійно визначити цілі самоосвіти, самовиховання й самороз­витку та діяльнісно їх реалізувати як конкурентоспроможна особистість.

Завдання пропонованого підручника:

• формування усвідомленого ставлення до української мови як інте­ лектуальної, духовної, моральної і культурної цінності; потреби знати сучас­ ну українську мову й досконало нею володіти в усіх сферах суспільного жит­ тя; готовності до адекватного вибору й отримання професійної освіти;

• розвиток творчих, інтелектуальних здібностей студентів, їх інтересу до вивчення української фахової мови, до осягнення вершин української культури й мистецтва слова;

• формування мовних компетенцій, тобто системних знань про мову як засобу вираження думок і почуттів людини, практичних навичок володін­ ня культурою мови, дотримання в усних і письмових висловлюваннях орфо­ епічних, орфографічних, лексичних, морфологічних, стилістичних, пунктуа­ ційних норм, уміння користуватися лінгвістичними словниками; вироблення мовного смаку шляхом розширення філологічного світогляду, вміння вико­ ристовувати набуті знання в роботі з мовним матеріалом.

Література

1. Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викла­ дання, оцінювання / Науковий редактор українського видання проф. С. Ю. Ніколаєва. — К.: Ленвіт, 2003. — 273 с.

2. Національна Доктрина розвитку освіти України у XXI столітті // Освіта України. — 2002. — № 16. — С. З— 9.

1.2. Мовне законодавство та мовна політика в Україні

За коротким тлумачним словником лінгвістичних термінів, мовна по­літика - це заходи держави щодо розв'язання питань розвитку мови (мов) у соціумі, країні. Особливої ваги набуває мовна політика в багатонаціональних державах у зв'язку з освітою, коли постає питання освіти державною мовою, мовою корінного етносу, створенням інформаційного простору, який забез­печує національну цілісність і безпеку держави.

До мовної політики належать питання мовного планування, актуальні для країн, що тривалий час перебували у складі імперій та у яких культивува­лася й утверджувалася як соціально престижна мова метрополії.

Оцінка рівня розвитку мови та її здатності обслуговувати всі сфери життя соціуму, виступити важливим складником розвитку національної культури,

освіти залежить від здійснюваної в державі мовної політики. Вона ви­значає також діяльність у галузі культури мови.

Як відомо, Україна протягом століть була у складі Австро-Угорщини, Румунії, Польщі та Росії (найбільша частина її земель - від 1654 року до 1917 і від 1922 до 1990 - у складі СРСР), тому на певних її територіях панівною (читай - державною) були польська, німецька, угорська, російська мови.

З 20-х років XX ст. постало питання про українську державну мову в Україні, оскільки було проголошено:

Свободу всім земним язикам Великий Ленін повістив.

Насправді після входу України до складу СРСР державну українську мову відтіснила російська мова - мова міжнаціонального спілкування (так було і в інших союзних республіках). Тому потреби у розвитку національної наукової, технічної та іншої фахової термінології, по суті, не було. Та й спра-вочинство велося переважно російською мовою. Політика "українізації" (України!) була згорнута в 30-х роках.

28 жовтня 1989 року Верховна Рада УРСР прийняла Закон УРСР "Про мови в Українській РСР", в якому надано статус державної українській мові: "Відповідно до Конституції УРСР, державною мовою Української Радянської Соціалістичної Республіки є українська мова." Українська держава "забезпе­чує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах життя" (ст. 2). Разом з тим держава створює необхідні умови для розвитку й використання мов інших національностей, які проживають в Україні. Було складено й затверджено урядову програму розвитку української та інших мов України до 2000 року. У ній передбачено утвердження української мови як державної поетапно в усіх регіонах України.

Однак програма виконувалася надто мляво, особливо в південних та східних областях. Справу пригальмовувало й те, що певні політичні сили по­стійно домагалися (й нині домагаються) проголошення російської мови як "офіційної" поряд із державною українською - фактично двох державних мов, оскільки термін "офіційна мова" у міжнародній практиці - це синонім терміна "державна мова". Визнання російської мови як офіційної призвело б до істотного обмеження функції української мови в ролі єдиної державної. У гострій політичній боротьбі, що почалася навколо тексту нової Конституції України, питання про державність української мови було одним із централь­них. Перемогли державно-патріотичні сили.

У Конституції України, прийнятій Верховною Радою 28 червня 1996 року, у ст. 10 зафіксовано: "Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання й захист росій­ської, інших мов національних меншин України...

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом".

Українська мова фахового спрямування

Для реалізації ст. 10 Конституції України було створено в 1997 році Ра­ду з питань мовної політики при Президентові України й департамент із здій­снення мовної політики при Державному комітеті України у справах націона­льностей та міграції. Постановою Кабінету Міністрів України цього ж 1997 р. було затверджено "Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціо­нування української мови".

Нині на сайті Верховної Ради України від 21.01.2008 р. розміщено Про­ект Закону про державну мову України. Ініціатори законопроекту - народні депутати України VI скликання Мовчан П. М. та Яворівський В. О.

Проект Закону "Про державну мову України", вважають автори, необ­хідний "для усунення прогалин у законодавстві України у сфері мовних пи­тань". "Законопроект спрямований на більш ефективну реалізацію законних прав та інтересів кожного громадянина України у мовній сфері".

Слід нагадати Рішення Конституційного Суду України у справі №1-6/99 про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосу­вання державної мови органами державної влади, органами місцевого самовря­дування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах Украї­ни (справа про застосування української мови від 14 грудня 1999 року).

Після І Всесвітнього конгресу українців у 1991 р. було прийнято рі­шення про утворення Правописної комісії для укладення єдиних правил пра­вопису для українців в Україні та поза її межами. Робота Комісії поки що призупинена.