434. 15. Доберіть антонімічні словосполучення.

435. Солодкий мед, солодке яблуко, солодкий крекер, солодкі слова, солодке життя.

436. 16. Утворіть словосполучення, вибираючи потрібне слово з дужок. (Таємний, таємничий, секретний) острів, радник, замок, мотив, шепіт,

437. погляд, обіцянка, нарада.

438. Тема 2. Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні

439. 2.1. Становлення і розвиток наукового стилю української мови

440. Науковий стиль і його термінологія почали складатися ще в давній книжній українській мові частково за зразками і під впливом грецької та ла­тинської мов, які викладалися тоді в усіх вищих школах України. З них пере­кладалися наукові книги, тому що латина була мовою наук усієї Європи. По­части науковий стиль формувався з власне українських мовних засобів шля­хом спеціалізації їх вжитку та термінологізації значень. Свідченням цього є наукові книги-монографії, трактати, лексикони (словники), прогностики, по­слання, бесіди, що готувалися і видавалися українськими вченими в Острозь­кій академії, Львівському братстві "Адельфотес", Києво-Могилянській ака­демії, Києво-Печерській лаврі та інших навчальних закладах, братствах, мо­настирях України. Відсутність українських наукових установ та вищих нав­чальних закладів за часів російського панування, постійні заборони царського уряду викладати і друкувати книги українською мовою негативно позначили­ся на розвитку наукового стилю. Науковий стиль нової української мови по­чав формуватися з середини XIX ст. спочатку як науково-популярний стиль. Журнал "Основа" (1861 р., Петербург) та засноване в 1868 р. товариство "Просвіта" були єдиними осередками, що гуртували навколо себе науковців, техніків, господарників. Вони видавали статті й брошури, порадники, кален­дарі з народно-господарської, природодослідної тематики. У 1873 р. у Львові з ініціативи Михайла Драгоманова організовується "Літературне товариство імені Т. Г. Шевченка", основною метою якого був розвиток науки, освіти, культури. У 1893 р. воно реорганізувалось у "Наукове товариство імені

441. Розділ IV. Тема 2. Науковий стичь і його засоби у професійному спілкуванні

     

442. Т. Г. Шевченка" і мало історико-філософську, філологічну та математико-природничу секції. Товариство видало чимало матеріалів з історії, фолькло­ристики, етнографії, мовознавства, літературознавства. З 1907 р. почало діяти "Українське наукове товариство" в Києві. У ньому українською мовою вида­вали наукові записки, збірники, матеріали, періодичні видання (часописи, ві­сники) та монографічні праці й підручники з історії, літератури, економіки, права, філософії, біології, медицини, геології, фізики, математики, хімії, тех­ніки. Розвитку наукового стилю сприяли такі відомі українські вчені, як І. Верхратський, В. Гнатюк, М. Драгоманов, А. Кримський, К. Михальчук, С. Подолинський, М. Сумцов, І. Франко та ін.

443. На кінець XIX ст. уже були вироблені загальнонаукова, гуманітарна й фахова термінологія, що відображали рівень науки на той час. У 1921 р. при Академії наук України організовано Інститут української наукової мови, основним завданням якого було вироблення спеціальної терміноло­гії з різних галузей знань і впровадження української мови в усі сфери су­спільного життя. Однак тоталітарний режим, що утвердився в колишньому СРСР уже на кінець 20-х років, жорстоко обірвав ці починання. І хоча те­рмінологічні комісії Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні намагалися інтенсивно працювати, але особливого попиту на українську термінологію не було, бо українська мова витіснялася російською з управління, науки, ви­робництва, школи.

444. З прийняттям Закону про мови в УРСР у 1989 р., яким за українською мовою визнано її державний статус в Україні, з утвердженням незалежності Української держави почався процес оздоровлення наукової термінології, ви­значення специфіки та шляхів збагачення фахових терміносистем відповідно до рівня сучасного розвитку наук питомо українськими термінами і терміно-сполученнями.

445. Слід пам'ятати, що жодна мова не має суто своїх терміносистем, без запозичень. Природа наукового стилю така, що він більш або менш інтенсив­но, але завжди запозичує терміни з інших мов. По-сучасному його можна на­звати інтерактивним.

446. Сферою використання наукового стилю мови є наукова діяльність, нау­ково-технічний прогрес суспільства, освіта, навчання.

447. Головне призначення наукового стилю - систематизування, пізнання світу, повідомлення про результати досліджень, доведення теорій, обгрунту­вання гіпотез, класифікацій, роз'яснення явищ, систематизація знань, виклад матеріалу, представлення наукових даних суспільству.

448. Головними ознаками наукового стилю є: інформативність, понятійність і предметність, об'єктивність, логічна послідовність викладу думки, узагаль­неність, однозначність, точність, лаконічність, доказовість, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причинно-наслідкових зв'язків, ви­сновки.

449. Основні мовні засоби: абстрактна лексика, символи, велика кіль­кість термінів, схем, таблиць, графіків, зразків-символів, іншомовних

450. 309

451. Українська мова фахового спрямування

     

452. слів, наукова фразеологія (стійкі фразеологічні словосполучення), цита­ти, покликання, однозначна загальновживана лексика, безсуб'єктивність, безособовість синтаксису, відсутність усього того, що вказувало б на особу автора, його уподобання (наявність емоційно-експресивних сино­німів, суфіксів, багатозначних слів, художніх тропів, авторських неоло­гізмів).

453. 2.2. Жанри наукових досліджень

454. Наукові тексти мають типові композиції жанрів:

• послідовне членування на розділи, підрозділи, пункти, підпункти;

• чітко організований синтаксис - речення переважно складної будо­ ви, часто ускладнені зворотами, нанизуванням іменних форм;

• багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових форм; з наявних дієслівних форм часто вживаються безособові, уза­ гальнені або неозначені.

455. Науковий стиль має такі підстилі:

1. власне науковий (дисертація, монографія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези);

2. науково-популярний (виклад наукових даних для нефахівців - книги, статті у неспеціальних журналах);

1. науково-навчальний (підручники, лекції, бесіди тощо);

3. науково-публіцистичний (виділяє О. Пономарів - наукова проблема висвітлюється з погляду публіциста).

456. У межах власне наукового підстилю можна виокремити: науково-інформативний (реферат, огляд, анотація, резюме) та науково-довідковий (довідники, словники, каталоги).

457. Дисертація - це власне науково завершене дослідження, яким відкрито новий напрям у науці, започатковано досі невідомий підхід чи вирішено складну проблему, це опис наукових результатів, здобутих особисто автором. Дисертація має визначений обсяг і чітку структуру, формально-логічний спо­сіб викладу матеріалу, що відображається в усій системі мовних засобів.

458. Монографія - одноосібно написана книга, в якій зібрано, систематизо­вано й узагальнено матеріал та результати великого наукового дослідження або об'єднано однією темою кілька досліджень. Монографія може містити як нові наукові результати, так і відомі технічні рішення.

459. Стаття - наукова робота невеликого обсягу, присвячена певній про­блемі, питанню і розрахована на фахівців, які розв'язують цю проблему. Дру­кується у часописі, журналі або збірнику. Є такі види статей: повідомлюваль-ні (про нові результати), оглядові, аналітичні (підсумки), дискусійні (про спірні питання).

460. Реферат - короткий виклад великого дослідження або кількох праць із наукової проблеми.

461. 310

462. Розділ IV. Тема 2. Науковий стиль і його засоби у професійному спічкуваті

     

463. Автореферат - виклад основного змісту дисертації (основні ідеї, вис­новки дисертації, внесок автора у проведене дослідження, ступінь новизни і практичну значущість результатів дослідження).

464. Підручник {навчальний посібник) - це дидактично та методично об­роблений і систематизований автором (авторами) навчальний матеріал. Спільне між укладанням: науковість, об'єктивність викладеного матеріа­лу, відповідність навчальній програмі, наступність і перспективність у процесі розгортання навчального курсу, доступність подачі матеріалу, по­ступове і послідовне введення термінологічної лексики, дотримання норм сучасної української літературної мови, культура й естетика мовлення ав­тора та ілюстрацій. Відмінне: у навчальному посібнику можуть розгляда­тися не всі розділи, теми, проблеми; виклад може бути вільним, емоцій­ним, суб'ективно-авторським. Навчальний посібник називають першою спробою щодо підготовки підручника. ■

465. Література

1. Мацько Л. І. Стилістика української мови : [підруч.] / Мацько Л. І., Сидоренко О. М., Мацько О. М. — К. : Вища школа, 2003. — 463 с.

2. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови : [підруч.] / О. Пономарів. — Тернопіль : Богдан, 2000.

466. 2.3. Оформлення результатів наукової діяльності

467. Залежно від рівня фахової підготовки, досвіду, важливості джерела ін­формації формами запису можуть бути: план, тези, конспект.

468. План - це послідовне перерахування тих питань, що розглядаються в джерелі інформації. Він розкриває логіку джерела і може бути простим та розширеним, тобто більш детальним. Складання плану вимагає від дослідни­ка вміння стисло і послідовно викладати свої думки.

469. Тези - це форма відображення основних ідей, висновків, узагальнень, що містяться в кількох опрацьованих джерелах інформації. Тези складають, як правило, досвідчені дослідники. Причому робиться це переважно з метою підготовки доповіді чи статті.

470. Найбільш повною, універсальною формою запису опрацьованого дже­рела інформації є конспект. Він містить усі вищезаначені форми запису і становить короткий виклад найбільш важливих питань, що відображені у джерелі інформації. Конспектуючи, дослідник має можливість робити на по­лях або і в тексті власні записи судження та аргументів з приводу тих чи тих положень джерела інформації.

471. УКЛАДАННЯ АНОТАЦІЇ, ДОБІР КЛЮЧОВИХ СЛІВ

472. Анотація (з лат. аппоШіо - зауваження, примітка) - стислий виклад книжки, статті, рукопису й т. ін. Такий спосіб викладу матеріалу дозволяє чи-

473. 311

474. Українська мова фахового спрямування

     

475. тачеві (науковцю) наскрізно ознайомитися з джерелом, визначити доцільність його опрацювання.

476. У навчальних посібниках, підручниках, словниках, художній літературі анотацію розміщують на другій сторінці джерела (тією мовою, якою написа­но працю). Вона має таку структуру:

1. Лаконічний виклад матеріалу з використанням простих синтаксич­ них конструкцій.

2. Матеріал анотації повинен якнайконкретніше висвітлювати зміст джерела.

477. 3. Вказівка на розраховану аудиторію.

478. У наукових статтях анотацію розміщують після назви роботи (тією мо­вою, якою написано працю), в авторефераті - на останніх сторінках трьома мовами ідентичного змісту: українською, російською та англійською. Мате­ріал анотації до статті та автореферату повинен відповідати таким вимогам:

1. Виклад повинен бути стислим і точним з використанням синтаксич­ них конструкцій, притаманних мові ділових документів, уникаючи складних граматичних зворотів.

2. Уживати стандартизовану термінологію.

3. Зміст анотації повинен якнайточніше окреслювати основні положен­ ня та висновки дослідження.

4. Уживання безособових конструкцій: проаналізовано, систематизо­ вано, зроблено, доведено, досліджено, встановлено, обґрунтовано, подано, враховано, класифіковано, опрацьовано, оформлено, згруповано, розроблено, уніфіковано, використано, зосереджено, відбито та ін.

5. Обсяг анотації статті повинен бути до десяти речень.

6. Обсяг анотації автореферату: на вибір здобувача анотація англій­ ською або російською мовою повинна бути розгорнутою (до 5-ти тисяч дру­ кованих знаків - до 2 с. машинописного тексту), а дві інші - обсягом до 1200 друкованих знаків - 0,5 с. машинописного тексту.

479. Анотації автореферату мають таку структуру:

1. прізвище та ініціали здобувача;

2. назва дослідження;

3. вид дисертації (рукопис, монографія) і науковий ступінь;

4. спеціальність (шифр і назва);

5. установа, де відбудеться захист;

6. місто, рік; '

7. основні ідеї та висновки дисертації.

480. Після кожної анотації наводяться ключові слова відповідною мовою. Ключове слово - це слово або уніфіковане словосполучення з наукового дослідження, що характеризується частотністю вживання в тексті та має ва­гоме смислове навантаження у праці. Вимоги до добору ключових слів:

1. подаються в називному відмінку;

2. загальна кількість - не менше трьох і не більше десяти;

3. друкуються в рядок, через кому.

481. 312

482. Українська мова фахового спрямування

3. Тема реферату (формулюється номінативним реченням (реченнями).

4. Дані про референта на наукового керівника роботи.

5. Місце та рік написання.