56. Політична програма Володимира Мономаха.

Подальший розвиток російська політична думка отримує в працях Володимира Мономаха (1053-1125). Політична програма Мономаха сформульована в його творах: "Повчання дітям", "Послання Олегу Чернігівському" і "Уривок", в яких торкнуться велике коло питань: обсяг повноважень великого князя, взаємини церкви і держави, принципи відправлення правосуддя в країні.

Політичне зміст його поглядів найбільш виразно представлено в "Повчанні", де провідне місце займає проблема організації та здійснення верховної влади. Мономах радить майбутнім великим князям усі справи вирішувати спільно з Радою дружини, не допускати в країні "беззаконня" і "неправди", правосуддя вершити "по правді". Судові функції Мономах пропонував здійснювати князеві самому, не допускаючи порушення законів і виявляючи милосердя до найбільш беззахисним верствам населення (бідним смердам, убогим вдовиця, сиротам і т.д.). Заперечення кровної помсти вилилося в нього у повне неприйняття смертної кари. Заклик не "мстити" розглядається в "Повчанні" не тільки як принцип законодавства, але і як основа межкняжескіх відносин.

Мономах розробляє поставлену ще Іларіоном проблему відповідальності великого князя перед підданими. Про неї він говорить при вирішенні питання про управління країною, організації правосуддя і необхідності військових дій. У всіх спірних випадках він радить віддавати перевагу світу, так як не бачить причин для братовбивчих воєн, оскільки всім народам приготоване місце на землі, а правителям слід спрямувати зусилля на пошуки шляхів досягнення миру.

При вирішенні питання про взаємини світської і духовної влади Мономах відводить церкви почесне, але явно підлегле місце.

З започаткованим незабаром після смерті Мономаха (1125) і його сина Мстислава (1132) процесом феодальної роздробленості громадська думка ще довго не могло примиритися. Виховані в кращих традиціях давньоруської думки, ідеалом якої було збереження єдності руської землі, мислителі намагалися запобігти або хоча б уповільнити розпад єдиного російського держави на окремі держави-князівства.

57. Політичні погляди Данили Заточеника.

Автор «Моління Данила Заточника» - колишній дружинник князя, який впав у немилість. Серед найбільш вірогідних одержувачів вказують Юрія Долгорукого (90-і рр.. 11 ст. - 1157 рр..), Андрія Володимировича (1102-1141 рр..) Та Ярослава Всеволодовича (1195-1246 рр.).

Сильна князівська влада - основна ідея всього твору. Князь повинен управляти міцно і справедливо, мати при собі «думців» і спиратися у своїй діяльності на їх рада. Завдання полягає в правильному підборі людей. Радники князя повинні бути розумні, мудрі, не допускати в своїх діях беззаконня, оскільки, на думку автора, «з добрим порадником радячись, князь високого столу хай буде, а з поганим порадником і меншого позбутися». Данило застерігає князя від засилля бояр. Князь повинен бути милостивий. Князь повинен дбати про благо своїх підданих. Князь повинен бути гарантом безпеки і майна підданих від сваволі княжих слуг, бояр. Боярське засилля веде до ослаблення держави. Данило виступає за обмеження повноважень місцевих феодалів і згуртування російських земель під початком великого князя. Князю потрібне добре і численне військо. Силові методи в діяльності князя Данило замінює «царською грозою». Основні завдання князя - зміцнення внутрішнього порядку і забезпечення зовнішньої безпеки. Данило Заточник віддає перевагу мирним способів вирішення міжкнязівських конфліктів.

Підтримка сильної великокнязівської влади, засудження свавілля боярства, що містяться у творі Данила Заточника, покликані були сприяти об'єднанню російських земель в єдиній державі.

Ідеалізація князівської влади Данилом Заточником очевидна. Всі біди автор приписує головним чином діям бояр і чинів князівської адміністрації. В «Молінні» автор відстоює ідею сильного господаря, який спроможний отримати натиск зовнішньої навали і захистити своїх підлеглих від зловживань і насильств з боку бояр.