40. Історична школа права (німеччина)

Історична школа права як особливий напрям у правовій думці виникла в кінці XVIII ст. в Німеччині. У першій половині XIX століття цей напрям набуває широкої популярності і впливу. В центрі уваги представників цього напряму було питання про виникнення та історичний розвиток права. Засновником історичної школи права є Густав Гуго (1764-1844) - професор Ґетінгенського університету. Його основною працею є "Підручник природного права, як філософії позитивного права, а особливо - приватного права". Послідовником і продовжувачем його був Фрідріх-Карл фон Савін'ї (1779-1861), головними працями якого є: "Право володіння" та шеститомна "Система сучасного римського права". Останнім, найбільш яскравим представником цього напряму є Георг Фрідріх Пухта (1798-1846). Його головні праці: "Звичаєве право" та "Курс інституцій".

Густав Гуго

Заперечує основні положення теорії природного права. Концепцію суспільного договору він відкидає з ряду причин. Перша причина - суспільних договорів ніколи не було. Усі держави й установи виникали і змінювалися іншими шляхами. Друга причина - суспільний договір практично неможливий. Мільйони незнайомих людей не можуть дійти згоди і домовитися про вічне підпорядкування установам, про які вони судити ще не можуть, а також про покору ще невідомим людям. Третя причина - концепція суспільного договору шкідлива. Ніяка влада не буде міцною, якщо обов'язок покори залежить від дослідження її історичного походження з договору.

Гуго, порівнюючи право з мовою, підкреслював, що воно, так само, як і мова, не встановлюється договором, не запроваджується за чиєюсь вольовою вказівкою і не дане Богом. Вчений порівнював утворення права з утворенням правил гри. Він зазначав, що здебільшого в іграх правила складаються незалежно від згоди гравців. Вони утворюються з плином часу в результаті однакового вирішення спірних питань, що виникають. І тільки поступово, внаслідок практики, що склалася, встановлюються тверді правила. Право твориться не тільки або навіть не стільки завдяки законодавству, скільки шляхом самостійного розвитку, через стихійне утворення відповідних норм спілкування, які добровільно приймаються народом. Народний дух, свідомість народу є тими факторами, які визначають розвиток права. Ці норми є адекватні обставинам життя народу. І тому закони тільки доповнюють, конкретизують позитивне право, а не творять його. Позитивне право є похідним від звичаєвого права, яке зумовлюється, витворюється "національним духом", "народною свідомістю".

Отже, Г. Гуго, погляди якого характеризувалися крайнім консерватизмом і поклонінням перед правопорядком, який самобутньо склався, не допускає можливості створення особою чогось кращого і якогось іншого раціоналістичного права, ніж існуюче і освячене історичним досвідом.

Фрідріх-Карл фон Савін'ї

На думку Савіньї, право не залежить від випадку чи сваволі. Право всіх народів складалося історично так само, як і мова народу, його вдачі і політичний устрій. Будучи продуктом народного духу, право живе в загальній свідомості народу у формі не стільки абстрактних понять, скільки живого сприйняття юридичних інститутів.

Спочатку право існує в загальній свідомості як "природне право", знаходячи формальне вираження в символічних діях, що супроводжують встановлення чи припинення юридичних відносин. Розвиваючись разом із народом і його культурою, право стає особливою наукою в руках юристів, що виокремилися в стани. Наукова обробка права юристами - обов'язкова і необхідна передумова законодавчої діяльності.

Він поділяє історичний розвиток права на два етапи, або на дві головні стадії: стадію "природного" права та стадію "вченого" права. На першій стадії право витворюється безпосередньо у свідомості народу і виявляється як звичаєве право. На другій стадії воно витворюється юристами вченими, які виступають як представники народу, виразники народної правосвідомості. На цій стадії право існує у двох аспектах: з одного боку, як частина життя народу, з іншого - як особлива наука, якою займаються юристи, тобто у праві виявляється юридично-технічний елемент. Наступним етапом у розвитку права Савін'ї визнає кодифікацію. Але на всіх етапах свого розвитку право не втрачає зв'язку зі своєю основою - загальним духом народу.

Георг Фрідріх Пухта

Був учнем Савіньї і підтримував його погляди. Він написав роботи "Звичаєве право", "Курс інституцій", у яких торкався проблеми природного саморозвитку права. Вважав, що право виростає з народного духу, як рослина з зерна. Воно випливає з народного духу так само, як мова і звичаї. Усвідомлення права виникає ще в родинах, але лише з освітою народу вона виступає на перший план, тому що люди пов'язані взаємним визнанням прав, у силу чого в народі панує юридична свідомість. Для охорони права від порушень народ утворив державу.

Первісною формою права Пухта називав звичай, що випливає з народної свідомості. Потім для вираження звичаїв у твердій формі створюється законодавство зі спільної волі народу. Слідом виникає юриспруденція, право юристів, що розкриває юридичні положення, які знаходяться у глибині народного духу, але не виражені конкретно звичаєм і законом. І законодавець і юристи не створюють норми права, а лише сприяють різнобічному розкриттю народного духу.

Право і держава, писав Пухта, виникають врешті-решт, з божественної свободи через народну свободу, як вираження народного духу. Народ він визначає як природне об'єднання людей, пов'язаних загальним походженням, мовою, місцеперебуванням.Юристи історичної школи права вбачали в державі юридичний інститут конкретного змісту: 1. Опора порядку. 2. Служіння цьому порядку, яким би консервативним він не був (Г. Гуго). Законодавець повинен намагатися максимально точно виражати "загальне переконання нації" (Г. Пухта).Представники історичної школи права захищали: кріпацтво; монархію; феодальне право; виступали проти кодификації законодавства; відкидали теорію договірного походження держави (на заміну практично пропозицій не було); не визнавали права народу на революцію; відхиляли ідею поділу влади.

Історична школа права лише прагнула насаджувати в юриспруденції Німеччини ідею "народного духу". Практично школа була консервативною. Однак вона створила свої правові вчення у сфері права, політології, соціології і в цілому збагатили юридичну науку наприкінці XVIII - початку XIX ст. діалектикою.