140 Предмет і специфіка прикладної політології

Інколи партія спрямовує свої зусилля на створення ме­режі функціонерів опосередковано, застосовуючи примус або своєрідний підкуп. Найчастіше до цього вдаються пра­влячі партії (у пострадянському розумінні — «партії вла­ди») або партії, які близькі до влади і мають достатні мате­ріальні ресурси. У першому випадку партійний функціо­нер, який є також чиновником високого рангу, призначає підпорядкованих йому співробітників партійними функ­ціонерами нижчого рівня, завдяки чому створюється ви­димість наявності місцевих осередків у всіх регіонах краї­ни. У другому — партійними функціонерами стають гро­мадяни, яких привабили надані або обіцяні матеріальні вигоди. В обох випадках партійними функціонерами часто стають люди, які не є переконаними прихильниками партії або не користуються належним авторитетом серед населен­ня місцевості. В такий спосіб за нетривалий час можна ство­рити мережу партійних функціонерів по всій країні, однак ефективність їх роботи буде невисокою. Це свідчить, що лише матеріальних стимулів чи адміністративних важелів недостатньо для створення ефективної політичної партії.

Найефективніше працюють партійні функціонери, орі­єнтовані на політичну кар'єру. Функціонери, які поєдну­ють адміністративну, виробничу чи іншу діяльність з полі­тичною або працюють лише за зарплату, не завжди надій­ні й активні. Тому одним із першочергових завдань при створенні регіональної структури партії є формування та використання системи політичних стимулів і політичної перспективи для функціонерів. Ініціатори створення пар­тії і партійних організацій, які не розуміють цього, рано чи пізно стикаються з тим, що найкращі партійні праців­ники залишають їх організацію і переходять в інші. Так, наприклад, сталося з Народно-демократичною партією України, коли цілими підрозділами партійці почали пере­ходити до Партії регіонів.

Найчастіше створення мережі партійних функціонерів відбувається з використанням кількох підходів.

1. Призначення функціонерів зі співробітників базо­вих організацій, які контролює керівництво партії. Ними можуть бути адміністративні (стосуються «партії влади» чи правлячої партії) або виробничі структури, на які пар­тія має вплив через особисті неполітичні контакти. Такий підхід найпростіший щодо швидкості формування партій­них осередків на місцях, повністю контрольованих цен­тром. Однак його недоліком є непрофесійність функціоне­рів у сфері публічної політики, які часто не мають до неї

Формування і забезпечення діяльності політичної партії 141

ніякої схильності. Тому замість партії утворюється бюро­кратична структура, нездатна ефективно провести вибор­чу кампанію.

2. Створення мережі партійних функціонерів шляхом залучення до партії наявних у регіонах публічних політи­ків або шляхом залучення до публічної політики нових людей через систему особистих зв'язків партійного керів­ництва. Цей спосіб значно триваліший, ніж попередній, оскільки кожного потенційного керівника місцевих осе­редків доводиться підбирати через особисті контакти, ін­дивідуально домовлятися з ним. Такі функціонери часто виявляються надто незалежними, некерованими. Однак щодо ефективності роботи з активістами і прихильниками партії, проведення виборчої кампанії в регіонах такий під­хід є найефективнішим, оскільки сприяє залученню до партії насамперед переконаних прихильників.

3. Створення партії шляхом злиття кількох існуючих політичних і суспільно-політичних організацій. Завдяки такому підходу можна швидко сформувати мережу функ­ціонерів, які мають необхідну мотивацію і досвід публіч­ної політики. Однак при цьому неминучим буде зіткнення амбіцій функціонерів, які прийшли у нову партію з різних структур. За таких обставин лідеру партії доведеться ви­явити рішучість, визначити, яка зі складових буде базо­вою в певному регіоні і готуватися до вирішення конфлік­тів, зумовлених цим рішенням.

Оскільки криза росту неминуча для партії і вона обов'язково супроводжуватиметься з'ясуванням внутрі­партійних відносин, краще спровокувати і пережити її якомога раніше, не відкладаючи на передвиборний період.

У повсякденному житті створення партійних осередків часто відбувається на основі поєднання всіх трьох підхо­дів. Тому, формуючи партійні осередки, важливо не за­лишити поза увагою критичну масу невдоволених кадро­вими рішеннями, оскільки це може спричинити бюрокра­тичне переродження партії або її розвал.

Партійними активістами вважають членів партії, які працюють у ній переважно на громадських засадах, а в період виборів ■— агітаторами, довіреними особами, керів­никами виборчих штабів, членами виборчих комісій (не­рідко за окрему плату). На відміну від функціонерів, яких потрібно знайти й організувати в структуру, з потенційни­ми активістами в регіонах не буває проблем, якщо партія є Восієм ідеології, близької жителям цього регіону. Вони ві­дразу дають про себе знати, але слід пам'ятати, що активі-

142 Предмет і специфіка прикладної' політології

сти реагують саме на ідеологію. Якщо функціонерів можна зацікавити грошима чи перспективами, то активістів ціка­вить передусім ідеологія, та й у жодної партії коштів для підтримання протягом тривалого часу сталої кількості ак­тивістів не вистачить. Завдяки активістам партія отримує могутній ресурс для виборчої кампанії, є повноцінною ви­борчою машиною. Тому добір активістів і взаємодія з ними є важливим напрямом партійної роботи, яка традиційно охоплює такі етапи:

а) визначення активіста. Цей етап відбувається тоді, коли активіст уперше вступає в контакт з представником партії і висловлює бажання брати участь у її діяльності. Як правило, потенційних активістів виявляють на масових заходах партії, а також через її громадські приймальні;

б) фіксація активіста. Це роблять після визначення ак­ тивіста, доручивши йому не надто обтяжливе завдання: по­ ширення матеріалів партії за місцем його проживання, роз­ клеювання листівок про партійний захід тощо. Якщо після виконання такого завдання активіст продовжує брати участь у роботі партії, можна вважати його зафіксованим;

в) включення (вербування) активіста. Після фіксації необхідно залучити активіста до постійної роботи партійно­ го підрозділу. Оптимальною формою включення активіста є залучення до реалізації політичних проектів. Співпраця з ним має відбуватися постійно, а не лише у період виборчої кампанії. Активіст повинен відчувати доброзичливе ста­ влення до себе керівництва партії, бачити, що його роботу цінують, виявляють інтерес до його думки при прийнятті рішень з різноманітних аспектів партійної політики.

Часто політичні партії «молодих демократій» уника­ють безпосередньої роботи зі створення партійної інфра­структури і намагаються формувати власний імідж лише за допомогою засобів реклами у ЗМІ, а не шляхом форму­вання розгалуженої мережі активістів. Іноді здається, що відсутність достатньо чисельного і добре підготованого ак­тиву з успіхом може замінити на виборах PR-агентство, од­нак така перемога є свідченням результативності техноло­гій, а не авторитету партії, в чому їй доведеться невдовзі переконатися. Подібною тактикою на парламентських ви­борах скористалися свого часу Партія зелених України, Команда озимого покоління (КОПи).

Прихильники партії — громадяни, які голосували за неї, її канди­дата і виявили доброзичливе ставлення до її ініціатив.

Робота партії у міжвиборчий період однаково повинна бути спрямована як на її членів, так і на прихильників,

формування і забезпечення діяльності політичної партії 143

кількість яких, як правило, вдвічі-втричі перевищує кіль­кість тих, хто офіційно перебуває в її лавах. Виявлення і фіксація прихильників є одним із основних завдань пар­тійної організації. Контакт з ними має бути постійним і різностороннім. їх запрошують на збори парторганізацій, з ними листуються, відомості про них фіксують у спеціаль­них документах (анкетах). Багато хто з прихильників зго­дом вступає в партію.

Внутрішня організація політичної партії

Партійну структуру утворюють члени партії і вибудо­вується вона за територіальною ознакою як мережа регіо­нальних і місцевих осередків. Групи активістів і члени партії об'єднуються у первинні організації. За незначної кількості членів осередку на невеликій території члени партії можуть входити до її місцевого (регіонального) від­ділення, яке у такому разі відіграє роль первинної органі­зації. На вищих рівнях партійної структури створюють партійні відділення: місцеві (міські й районні), регіональ­ні та, нарешті, партійний центр. Усі ці рівні утворюють за­гальнонаціональну партійну структуру. Однак партійна структура не обмежується лише створенням партійних осередків різних рівнів. Ефективною формою популяриза­ції партійної ідеології є агітація в трудових колективах, попри обмеження щодо створення первинних структур у трудових колективах. Тому для політичної партії важливо мати партійних організаторів на місцях і в трудових ко­лективах, де значно легше виявляти і залучати до партій­ної роботи існуючих прихильників. Формально активісти і прихильники партії в трудових колективах прилучаються До відповідної територіальної організації.

Створену партійну структуру необхідно постійно під­тримувати у функціональному стані, розвивати, наповню­вати значущими справами, інакше в ній відбуватиметься відплив активістів, і з часом вона стане недієздатною. Ос­новною формою такої роботи є реалізація партійних проек­тів, які розробляє партійне керівництво з урахуванням специфіки регіону, інтересів і потреб його населення.

Для реалізації партійних проектів і проведення вибор­ної кампанії політична партія повинна мати добре розви-^Уту внутрішню структуру. Якими мають бути конфігу­рація, взаємозв'язки елементів, вирішує партія та її ке­рівні органи. Головне, щоб це була працездатна команда