164 Предмет і специфіка прикладної політології

ні населення демократичних країн притаманний абсенте­їзм (лат. absentia — відсутність) — байдуже ставлення до здійснення своїх політичних прав, ухилення від здійснен­ня громадських обов'язків, у т. ч. від участі у виборах.

Явище абсентеїзму ґрунтується на впевненості людей у тому, що правляча еліта забезпечить звичний рівень спо­живання без їх особистої участі і є добровільною, усвідо­мленою відмовою від участі, у політичному процесі. Крім того, абсентеїзм породжений підвищенням ролі в політиці особистісного фактора, коли особистість лідера, а не про­грама, яку він пропонує, забезпечує чи не забезпечує йому підтримку; суттєвими розбіжностями між програмами по­літичних партій і їх діяльністю; невиразністю, подібністю політичних програм.

У молодих демократіях багато громадян вимушено стають політично пасивними, хоч є чимало й таких, хто свідомо уникає політичного життя. У цих країнах по­літичне відчуження набуває ознак політичної апатії (грец. apatheia — нечутливість, байдужість), або політич­ної аномії (франц. anomie — відсутність закону, організа­ції), що означають морально-психологічний стан свідомо­сті, для якого характерні деформація системи цінностей, зумовлена протиріччям між проголошеними цінностями і неможливістю їх досягнення, відчуження від соціального життя. Громадяни не бачать результатів власної участі, стають індиферентними стосовно політичних процесів.

Крайньою формою політичної пасивності є криза полі­тичної участі — зменшення політичної активності грома­дян, тобто кількості тих, хто голосує на виборах, бере участь у референдумах, є членом політичної партії, ціка­виться політикою загалом. Дослідники характеризують кризу політичної участі як «згортання традиційних форм політичної участі суспільства» (Р. Інглхарт), заміну їх складнішими структурами і формами соціального, полі­тичного впливу. Ця тенденція простежується в сучасних суспільствах, ознаками її є зміщення акценту з порівняно простих форм (голосування, участь у виборах, референду­мах, членство у політичних партіях) на складніші проблем­но-спеціалізовані форми масової участі. Криза політичної участі пов'язана також із неспроможністю правлячої еліти створити інституційні умови для врахування зростаючих вимог щодо участі у політиці нових соціальних груп.

На характер політичної участі негативно впливає роз­мивання позицій класичних політичних партій, внаслідок чого громадяни, не бажаючи бути чиїмось «військом», пе-

Політична участь як показник якості політичного режиму 165

реходять до більш активних видів участі — масових акцій протесту, пікетування тощо.

З огляду на чинники, які засвідчують кризу політичної участі, сучасна політична наука пропонує заходи, поклика­ні зупинити цей процес, перевести його в режим оптимі­стичного розвитку. Одним із найоптимальніших варіантів подолання кризи політичної участі є інституційна адап­тація (лат. adapto — пристосовую) — ухвалення в межах політичної системи інституційного рішення щодо нових ви­борчих процедур, електоральних інститутів, вдосконалення партійної структури і формування організованих груп інте­ресів тощо. За такого підходу можлива угода між правля­чою елітою і контрелітою, яка прагне участі в прийнятті ключових політичних рішень. Такий шлях, за тверджен­ням учених, веде до розвитку найефективніших моделей представницької демократії — участі громадян у роботі пе­ріодично або постійно діючих виборних органів державної влади та місцевого самоврядування. Наприклад, одним із елементів інституційної адаптації, який сприяв пом'якшен­ню кризи політичної участі, було прийняття Верховною Ра­дою України Закону «Про особливості застосування Закону про вибори Президента України 26 грудня 2004 р.».

Альтернативним варіантом подолання кризи політич­ної участі може бути авторитарний вихід — відмова від пошуку інституційного варіанта розширення ефективної політичної участі, насильницьке його обмеження шляхом заборон, репресивних заходів. Нерідко це призводить до примусової, мобілізаційної чи імітаційної участі, без якої не можуть обійтися тоталітарні й авторитарні режими.

Особливості політичної участі громадян України

У сучасній Україні наявні всі формальні інститути де­мократії (інститут виборів, поділ функцій влади між різни­ми владними органами, інститути громадянського суспіль­ства, конкурентні ЗМІ тощо). Однак кількісні (формальні) показники ще не є остаточним свідченням демократичності системи, оскільки для позитивних висновків про здатність суспільства впливати на характер прийнятих політичних рішень, формування (ротацію) правлячої еліти та інші чин­ники свідчать якісні показники, передусім форми політич­ної участі. Саме вони є ознакою ефективності і якості полі­тичного режиму, який утвердився у державі.

Політичні та економічні перетворення, які відбуваються ^в Україні, створили умови для розширення сфери політич-