160 Предмет і специфіка прикладної політології

ність розвитку певних інститутів та інших стимулів. Збіль­шення податкових надходжень можна домогтися завдяки створенню партії, організації масових демонстрацій, а не лише шляхом формування, забезпеченням ефективного ад­міністративного апарату.

Політична участь як явище суспільного життя може ви­ражатися в різноманітних як легітимних, так і неправових формах і проявах. їх якість залежить від типу політичного режиму; історичних традицій суспільної та індивідуальної громадянської участі; соціокультурних характеристик, географічного середовища, ментальних особливостей, типу і рівня розвитку політичної культури, масштабу території і розвитку системи масових комунікацій; інституційовано-го (нормативно-правового) забезпечення політичної уча­сті; освіченості суспільства і доступу до інформації; мате­ріальних можливостей суб'єктів політичної участі тощо. На них впливає також психологічний фактор, який поля­гає в особистому сприйнятті індивідом своєї участі в полі­тиці, відчутті власної причетності до неї. За спостережен­нями політичних психологів, поведінку політичних акто­рів стимулюють зовнішнє середовище, базові потреби, настанови, цінності, орієнтації людини, переконання та цілі суб'єктів політики, а також зворотний зв'язок між по­літичною поведінкою та умовами, які її сформували.

Людина відчуває потребу в політичній участі (активній чи пасивній), якщо зовнішнє середовище сприяє (пере­шкоджає) задоволенню її життєвих потреб. Якщо життєві потреби людини не задовольняються, вона намагається вплинути на відносини влади і підлеглості з метою пере­розподілу суспільних ресурсів на свою користь, обираючи для цього найприйнятніші способи. Чим більшу причет­ність до прийняття суспільно значущих рішень відчуває індивід, тим активніші його громадянська позиція та від­носини з політичними інститутами.

Різноманітність факторів, що зумовлюють політичну участь, є причиною відсутності єдиної класифікації її форм. У політичній науці виокремлюють такі групи чин­ників, що визначають форму політичної участі:

1. легітимні (погоджені з владою вибори, мітинги, де­монстрації, петиції) і нелегітимні (громадська непокора, тероризм, повстання, переворот);

2. інституціалізовані (голосування, участь у діяльності партій) та неінституціалізовані (масові збурення, не визна­ні законом угруповання з політичними цілями);

3. політична участь місцевого і загальнонаціонального характеру.

Політична участь як показник якості політичного режиму 161

Не кожна політична дія є формою політичної участі. До цієї категорії може бути зарахований лише конкретний політичний акт, у т. ч. його вербальний прояв, а не лише певна емоція (наприклад, у СРСР поширеними були емо­ційні форми: розмови «на кухні», переказування політич­них анекдотів). Політична участь має бути реальною, на добровільній основі, за наявності альтернатив.

Конкретними формами прояву політичної участі мо­жуть бути:

• електоральна участь;

• участь у прийнятті рішень під час загальнонаціо­нальних і місцевих референдумів, плебісцитів;

• робота в органах державної влади і місцевого само­врядування;

• участь у виборах партійних лідерів і контроль за їх діяльністю;

• участь у прийнятті законів і контроль за їх виконан­ням;

• участь у масових акціях на підтримку певних ініціа­тив політиків, акціях протесту або громадської непокори (мітингах, зібраннях, політичних страйках, акціях сабо­тажу, визвольних війнах, революціях тощо);

• засвоєння і передавання політичної інформації;

• членство у політичних партіях, громадських органі­заціях тощо.

Природа політичної участі суттєво відрізняється в краї­нах з демократичним і недемократичним політичним ре­жимами. У демократичних країнах найхарактернішою оз­накою політичної участі є її добровільність. У країнах з не­демократичним політичним режимом форми політичної участі обмежені, мають переважно примусовий характер і набувають ознак мобілізованої участі — символічного за­лучення владою громадян держави у політичні дійства за­для імітації власної підтримки. У тоталітарних державах політична участь є суто мобілізованою. Вдаються до неї й авторитарні режими. Зокрема, за недостатньої легітимно-сті авторитарна влада вдається до самолегітимації (випра­вдання влади, політичного курсу, підкреслення своєї зна­чущості), підтримуючи тим самим авторитет у власних очах та піднімаючи рейтинг своїх політичних рішень.

Часто політичні актори разово використовують мобілі­зовану політичну участь, тобто вдаються до політичної мо­білізації — заходів, що забезпечують готовність політич­них сил (партій, громадських об'єднань) до конкретних суспільно-політичних подій, акцій. Правляча еліта здій-

j_62 Предмет і специфіка прикладної політології

снює політичну мобілізацію через зосередження і залучен­ня значних матеріальних і людських ресурсів для дося­гнення своїх цілей, насамперед шляхом організації масо­вої підтримки більшістю населення, контролю за фінан­совими та інформаційними ресурсами. До політичної мобілізації можуть вдаватися великі парті; та масові рухи для забезпечення перемоги на виборах, підтримання за­пропонованих програм і політичних курсів. Політична мо­білізація здійснюється за допомогою різноманітних засо­бів, включаючи примус, індоктринацію (нав'язування своєї доктрини), авторитет, маніпулювання, політичне на­сильство та ін.

У повсякденному житті, як правило, відбувається по­єднання різних форм і видів політичної участі. Інтенсив­ність їх поєднання залежить від умов конкретної країни, але об'єктивно вона значно вища у транзитних (перехід­них) суспільствах. У зв'язку з цим американські політоло­ги Г. Алмонд і С. Верба виокремлюють змішані, або пере­хідні (еволюціонуючі), типи політичної участі, яким від­повідає піддансько-партициптивний тип політичної культури — поєднання високих вимог (суб'єктивних, об'єктивних) до політичної особистості за суттєвого обме­ження можливостей щодо їх реалізації. Це означає, що під час важливого соціально-історичного процесу, особливо перехідного типу (від монархії до республіки, від колоні­альної залежності до незалежності, від апартійної системи до багатопартійності, від авторитаризму до демократії), вдосконалюються традиційні і виникають нові види полі­тичної участі, відбувається дедалі активніше залучення масових груп і категорій населення в політику. Але у будь-якому разі особа або група осіб, вдаючись до тієї чи іншої форми політичної участі, керується певними власними мо­тивами.

Серед базових мотивів політичної участі розрізняють:

а) інструментально-раціональні — участь розглядаєть­ ся як діяльність, спрямована на забезпечення і захист інте­ ресів політичних акторів;

б) освітньо-розвивальні — сприяють загальному ро­ звитку громадянина, наприклад шляхом набуття нових знань про політику;

в) комунітаристські — участь зумовлена морально- етичними причинами, уявленнями про загальне благо і необхідністю його підтримання.

Загалом форми політичної участі ґрунтуються на куль­турі політичної участі — зумовленому історичними, со-

Політична участь як показник якості політичного режиму 163

ціально-економічними, політичними умовами, духовни­ми, ментальними та іншими особливостями рівні засвоєн­ня політичних норм і цінностей, способів політичної пове­дінки і діяльності. На її формування впливають почуття громадянської відповідальності, суб'єктивна впевненість у корисності, ефективності такої діяльності.

Культуру політичної участі, за твердженням Г. Алмон-да і С Верби, визначають: розуміння того, що означає де­мократія і як вона функціонує; довіра до державних і сус­пільних інститутів; міжособистісна довіра; інтерес людей до політики, впевненість в ефективності громадської уча­сті; залучення до діяльності різноманітних організацій, зорієнтованих на вираження громадських інтересів; рі­вень самоорганізації і готовність до співпраці; рівень гро­мадянської відповідальності.

Основними показниками культури політичної участі є ступінь укорінення у суспільстві демократичних ідеалів і цінностей, здатність суспільства за необхідності задіяти демократичні інститути і механізми для реалізації загаль­нонаціональних, групових інтересів.

Найпоширенішими і наймасовішими формами полі­тичної участі є електоральна участь, а також участь у ре­ферендумах. Решта форм політичної участі другорядні для більшості громадян або є сферою компетенції політичного класу — осіб, які професійно займаються політикою. Для більшості з них політика є видом професійної діяльності, джерелом доходів.

Політичне відчуження

У сучасному світі помітна тенденція зменшення участі громадян у «політиці з великої букви» (діяльність політич­них рухів, членство у політичних партіях, участь у масових акціях на підтримку ініціатив, протестні виступи, контро­лювання діяльності місцевих органів влади). Це явище має різну природу в розвинутих і молодих демократіях.

У розвинутих демократіях зміна влади, як правило, не призводить до докорінної зміни державної політики. Тому громадяни не мають потреби прискіпливо відстежувати по­літичні процеси й активно на них впливати. Значною мі­рою впливає на це і професіоналізація політичного життя, внаслідок чого для більшості громадян цікавитися політи­кою стає дедалі складніше. Цю справу вони делегують про­фесійному політичному класу. З цих причин значній части-