4.2. Посттравматичні стресові розлади, які можуть виникати у військовослужбовців внутрішніх військ після виконання службово-бойових завдань

Службово-бойова діяльність військовослужбовців внутрішніх військ МВС України часто проходить в екстремальних умовах, які характеризуються сильним психотравмуючим впливом на психіку особового складу складних подій і обставин. Найпотужнішими стресорами є загроза здоров’ю та життю. Осіб, які пережили подібні ситуації, відносять до групи підвищеного ризику виникнення посттравматичних стресових розладів (ПТСР).

У виникненні ПТСР більшість авторів виділяють такі основні групи симптомів:

1) надмірне збудження, що включає вегетативну лабільність, порушення сну, тривогу, нав’язливі спогади, фобічне уникнення ситуацій, які асоціюються з травматичною;

2) періодичні приступи депресивного настрою: притупленість почуттів, емоційне зачеплення, розпач, відчуття безвихідності;

3) риси істеричного реагування: різноманітні паралічі, сліпота, глухота, припадки, нервове тремтіння.

Серед невротичних і психопатологічних синдромів, що характерні для стану ПТСР, виділяються такі:

• “солдатське серце” характеризується болем за грудиною, серцебиттям, переривчастістю дихання, підвищеною пітливістю;

• синдром людини, що вижила – хронічне відчуття провини людини, що залишилася в живих;

• флешбек-синдром, який характеризується насильними спогадами, що вторгаються у свідомість людини, нестерпними подіями минулого;

• комбатантна психопатія виявляється у вигляді агресивності й імпульсивної поведінки зі спалахами насильства, зловживанням алкоголю і наркотиків, безладністю сексуальних зв'язків при замкнутості й підозрілості;

• синдром прогресуючої астенії спостерігається після повернення до нормального життя у вигляді швидкого старіння, падіння ваги, психічної млявості і прагнення спокою;

• посттравматичні рентні стани такі, як набута інвалідність із усвідомленою вигодою від належних пільг і привілеїв з переходом до пасивної життєвої позиції тощо.

Ці стани нестатичні, посттравматична симптоматика з віком може ставати дедалі більше вираженою. Крім виділених форм відзначаються інші варіанти, що включають посттравматичну симптоматику. Більшість із них виходять за рамки ПТСР і відповідають таким категоріям, як реактивні ендоформні шизофреноподібні психози або стани, що імітують ПТСР.

Діагностичними критерії ПТСР такі: 1) наявність екстремальної події; 2) психотравмуюча подія, яка має місце у виниклих психічних розладах; 3) при посиленні актуальності психотравмуючої ситуації підсилюється психогенна реактивна симптоматика, а при зниженні – психотравмуюча симптоматика зменшується; 4) поява астено-невротичного синдрому, тривожності; 5) тривалість стійких порушень повинна бути не менш 1 місяця.

Загальним обов’язковим критерієм для діагностики постстресових порушень є факт переживання особою події, яка виходить за межі звичайного людського досвіду,і здатна травмувати психіку практично будь-якої здорової людини, наприклад, серйозну загрозу життю і здоров’ю, як своєму, так і близьких або друзів; раптове руйнування житла або громадської будівлі тощо.

Структура розладів психічної діяльності містить дві взаємозалежні підгрупи порушень. Це симптоми нав’язливого вторгнення у свідомість образів, спогадів і емоцій, пов’язаних із змістом психотравмуючих обставин, що спричиняють сильний психологічний дистрес у індивіда; “симптоми уникнення”, що проявляються у прагненні і спробах наполегливо уникати думок, почуттів, розмов, осіб, місць і діяльності, що викликають спогади про травму. При цьому відзначаються такі явища, як звуження спектра і зменшення сили емоційного реагування, помітне зниження інтересу й участі у раніше значущих видах діяльності, відчуття залежності або відчуженості від людей, скорочення або відсутності майбутнього тощо.

Іншою загальною для підгрупою симптомів є стійкі симптоми фізіологічної гиперактивації, яких не було до травми. Вони виявляються у такому:

• порушення сну (складне засинання, безсоння);

• дратівливість, вибухи раптового гніву;

• труднощі у зосередженні, концентрації уваги;

• підвищена пильність, не відповідній звичайним обставинам;

• готовність до оборонної реакції “бий або біжи”.

Поряд із психопатологічною оцінкою часто використовується психологічна кваліфікація постстресових переживань. Найтиповішими вважаються такі: відчуття провини зате, що вижили; страх повторення травми; страх втрати самоконтролю й контролю над агресивними спонуканнями; відчуття вразливості; прагнення до пошуку винних; ворожість до непотерпілих; агресивність; провина або сором за отриману психологічну травму; біль утрати інших людей або частини себе; самоізоляція, відчуженість, підозрілість; потяг до ризику; переживання власної нечистоти, зіпсованості; парадоксальне, у тому числі й позитивне, ставлення до людини, яка завдала травму, ідентифікація себе з нею тощо.

У осіб, що пережили екстраординарну стресову подію, відбуваються певні зміни особистості, вони гранічні між психогеніями і персоногеніями. Зміни особистості, що виникають після екстраординарних стресових подій, є тим випадком, коли такі зміни особистості можуть бути винятково психогенного впливу. Вплив травматичної стресової події може призводити до таких варіантів змін особистості:

1) формування позитивних, адаптивних змін, зміцнення характеру;

2) формування негативних, дезадаптивних патологічних змін особистості;

3) посилення специфічних стадій розвитку;

4) розвиток ПТСР без змін особистості;

5) розвиток ПТСР у сполученні з патологічними змінами особистості.

Постстресові зміни особистості можуть включати весь діапазон рівнів від акцентуацій до патохарактерологічних особливостей розвитку особистості. Вони можуть виникати безпосередньо після стресової події, частіше тривалої, або в результаті хронічного постстресового розладу: невротичного розвитку особистості, постреактивного розвитку особистості.