Завдання до тексту

1. У чому М.Вебер вбачає завдання емпіричної науки?

2. Яке значення мають цінності культури при проведенні наукового дослід­ження?

3. Що таке ідеальний тип і яка його роль у процесі пізнання соціальних явищ?

4. Як формулюється ідеальний тип? Наведіть приклади.

5. Завдяки чому може досягатись об’єктивність у соціально-науковому пізнанні?

Вебер м. Віросповідання і соціальне розшарування // Протестантська етика і дух капіталізму. – к., 1994. – с. 38–41.

Коли знайомишся з даними статистики фахової зайнятості будь-якої країни із конфесійно змішаним складом населення, майже пос­тійно впадає у вічі явище, яке неодноразово жваво обговорювалось у католицькій пресі й літературі та на з’їздах католиків Німеччини, а саме безсумнівна кількісна перевага протестантів серед висококва­ліфікованих верств робітництва, насамперед серед вищого технічного й комерційного персона­лу сучасних підприємств. Цей факт засвідчує і віросповідна статистика, і не лише там, де різниця віро­сповідань збігається з національними відмінностями і тим самим з різницею у рівнях культурного розвитку, як-от у Східній Німеччині, де населення складається з німців та поляків. Ми бачимо це явище майже всюди там, де капіталістичний розвиток відкривав можливості для відпо­відного соціального розшарування і про­фесійної дифе­рен­ціації, і чим частіше це траплялося, тим переконливіше свідчила про це кон­фе­сій­на статистика. Звичайно, певну перевагу проте­стантів серед власників капіталу, керівництва і кваліфікованих робітників великих сучасних торгово-промислових підприємств, той факт, що відсоток протестантів у цих колах перевищує їхню частку у складі населення в цілому, почасти можна пояснити історичними обста­ви­нами, коріння яких сягає у далеке минуле; у цьому випадку віро­спо­відна приналежність висту­пає не причиною, а до певної міри наслід­ком економічних явищ. Вико­нання певних економічних функцій пов’я­зане або з володінням капіталом, або з наявністю освіти, здобуття якої вимагає коштів, або найчастіше і з тим, і з іншим, тобто ці функції пов’язані з володінням успадкованим багатством, або принаймні з певним рівнем добробуту. У XVI ст. якраз більшість найбагатших, еко­номічно найрозви­неніших завдяки своїм природним умовам і близь­кості до торгових шляхів регіонів імперії – і насамперед більшість багатих міст – прийняли проте­стантство. Наслідки цього й сьогодні сприяють протестантам у їх боротьбі за матеріальний добробут. Однак тут постає таке питання історичного характеру: яка причина такої виняткової схильності економічно найбільш розвинених регіонів до церковної революції? Відповідь на нього зовсім не така проста, як це може здатися на перший погляд. Безумовно, розрив з економічним традиціоналізмом став тим фактором, котрий мусив постави­ти під чималий сумнів непорушність релігійних традицій і взагалі підшто­вхувати до непокори будь-яким традиційним авторитетам. Однак при цьому слід враховувати те, що сьогодні часто забувають: а саме те, що Ре­формація не стільки усунула панування церкви в повсяк­де­нно­му житті, скільки замінила одну його форму на іншу; причому це була заміна панування зовсім необтяжливого, на ту пору практично мало­відчутного, здебільшого майже формального, з неймовірно обтяж­ливою і жорсткою регламентацією поведінки, яка глибоко проникла в усі сфери приватного й громадського життя. З пануванням католицької церкви, котра "карає єретиків, але милує грішників", у минулому ще дужче, ніж тепер, миряться сьогодні народи з цілком сучасним економічним ладом, так само як мирилися з ним і найбагатші, еконо­мічно найрозвиненіші країни на межі XV–XVI ст. Натомість панування кальвінізму у тій його формі, якої воно набуло у XVI ст. у Женеві і Шотландії, наприкінці XVI – на початку XVII ст. у більшій частині Нідерландів, а в XVII ст. у Новій Англії, здалося б нам сьогодні найнестерпнішою формою церковного контролю над особистістю. Са­ме так воно і сприймалося найширшими верствами тодішнього старого патриціату як у Женеві, так і в Голландії та Англії. Якраз не надмірність, а нестачу церковно-релігійної регламен­тації життя засуд­жували ті реформатори, які проповідували у цих економічно найроз­виненіших країнах. Як же могло трапитись, що саме ці країни, а в них, як ми побачимо далі, саме економічно найбільш активні "буржуазні" середні класи не лише змирилися з такою пуританською тиранією, а й виявили таку звитягу в її захисті, яку буржуазні класи як такі раніше виявляли досить рідко, а пізніше взагалі ніколи не виявляли? Це справді був "the last of our heroism"¹, як справедливо зауважив Карлейль.

Далі, і це найголовніше: якщо навіть, як уже зазначалося, чи­сельну перевагу протестантів серед власників капіталу і провідних діячів сучасної промисловості ще можна частково пояснити їх здавна існуючим кращим майновим станом, то ряд інших явищ свідчить про існування причиново-наслідкових зв’язків зовсім іншого роду. Насам­перед згадаймо хоча б таке повсюдно поширене (будь-то Баден, Баварія чи Угорщина) явище, як відмінності у характері тієї середньої освіти, яку дають своїм дітям батьки-католики на відміну від батьків-протестантів. Те, що процент католиків серед учнів і випускників середніх навчальних закладів "підвищеного типу" загалом значно нижчий, аніж процент католиків серед населення в цілому, можна, правда, певною мірою пояснити тими майновими відмінностями, про які йшла мова вище. Однак цим ніяк не можна пояснити ту обставину, що серед католиків-абітурієнтів процент тих, хто закінчив реальні гім­назії, реальні училища, цивільні школи підвищеного типу та інші подібні заклади, котрі готують до технічної і торгово-промислової діяльності і взагалі до буржуазного підприємництва, також значно нижчий, ніж серед протестантів. Католики надають явну перевагу тій гуманітарній підготовці, що її дають класичні гімназії – і цей факт ніяк не можна пояснити відмінностями у майновому стані: навпаки, саме це явище слід використати для пояснення незначної участі католиків у капіталістичному виробництві. Та ще більш вражаючим є інше спосте­реження, яке допомагає зрозуміти, чому серед кваліфікованого робіт­ництва сучасної великої промисловості мало католиків. Як відомо, сучасні підприємства значну частину своєї кваліфікованої робочої сили залучають із ремісничого середовища, мовби доручаючи ремеслу справу попередньої підготовки робочої сили, яку потім відби­рають у ремесла, – і це явище набагато поширеніше серед робітників-протестантів, аніж серед като­ликів. Тобто підмайстри з числа като­ликів виявляють значно більшу схильність залишитися у сфері ремесла і стати тут майстрами, тоді як протестанти у відносно більшій кількості йдуть у промисловість, поповню­ючи там ряди кваліфікованих робітників і службового персоналу підприємств. У таких випадках, поза всяким сумнівом, має місце такий причиново-наслідковий зв’язок: специфічний духовний склад, котрий є наслідком виховання – у даному разі в релігійній атмосфері отчого дому і батьківщини, – стає причиною вибору професії і визначає подальшу долю людини як фахівця.