Завдання до тексту

1. Чому М.Вебер для того, щоб зрозуміти взаємозв’язок між основними ідеями аскетичного протестантизму та повсякденним господарським життям, звертається до праць Р.Бакстера?

2. Що насправді піддається моральному осудові у пуритан – багатство як таке, чи ті наслідки, до яких воно призводить?

3. Що вважає Р.Бакстер головним і найтяжчим гріхом?

4. Поясніть, чим стала праця для протестантів?

5. У чому полягає сутність протестантського уявлення про професійне покликання?

6. Чому протестанти засуджували безпосередню насолоду життя з усіма його радощами?

7. Що значить для протестанта бути розпорядником благ, довірених ласкою Божою?

8. Який важливий компонент сучасного капіталістичного духу виник із духу християнської аскези?

9. Як змінився дух аскези на початку ХХ століття під час написання праці М.Вебером?

10. Чому М.Вебер не мав наміру замінити "матеріалістичну" інтерпретацію каузальних зв’язків в історії на спіритуалістичну?

Вільфредо Парето. Загальна соціологія Прелімінарії // Погорілий о.І. Соціологічна думка хх ст. – к., 1996. – с. 49–51.

Вивченням людського суспільства займається багато наук, зок­рема правничі науки, історія, політекономія, історія релігій і т.ін. Серед них є науки, предмет яких ще не зовсім чітко окреслений; синтезуючи відоме з невідомим, вони прагнуть досліджувати людське суспільство в цілому. Такий напрям досліджень прийнято називати соціологією.

Звичайно, такого роду дефініція дуже недосконала, її можна дещо вдосконалити, хоча й не повністю. Загалом ми не маємо строгої де­фініції жодної з наук, навіть математичних дисциплін. Зрештою строгі дефініції взагалі неможливі, адже вони подрібнюють задля нашого вжитку предмет нашого знання на окремі частини; кожне таке подріб­нення є певною мірою штучним, до того ж із плином часу воно зміню­ється. Хто може вказати, де межі між хімією і фізикою, фізикою і меха­нікою? Що нам робити з термодинамікою? Віднесемо її до фізики?

Вона розмістилася б тут зовсім непогано. Чи може, краще поміс­тимо її в механіку? І тут вона була б не чужою. Та коли б ми вирішили вважати її за цілком окрему науку, цього ніхто б нам не міг забо­ро­ни­ти. Тоді взагалі чи не краще буде замість того, щоб гаяти час на пошу­ки місця цій науці, просто зайнятися вивченням тих фактів, якими вона займається. Облишимо клопотатися назвами й повернімося до справ.

Точнісінько так само ми могли б знайти краще застосування нашому часові, аніж тратити його на розв’язання питання, чи соціо­логія – це якась окрема наука, чи ні, чи вона не філософія історії під іншою назвою, – і при цьому вдаватися до тривалих рефлексій з приводу її методів. Займімося вивченням відношень між соціальними фактами, і хай кожен називає це так, як йому подобається. Навіть сам метод, за допомогою якого будуть здобуті знання про такі відношення, – річ не така вже й важлива. Йдеться насамперед про мету, засоби ж її досягнення – справа другорядна... Зауважимо: коли б фахівці у галузі геометрії, перш ніж продовжувати свої дослідження, поставили собі за мету вирішити, чи відповідають аксіоми Евкліда конкретній дійсності чи ні, ми б не мали на сьогодні ніякої геометрії. Це зауваження має загальне значення. Усі науки плідно розвивалися лише тоді, коли люди замість сперечатися про їх принципи дискутували про їх ре­зультати. Небесна механіка постала з гіпотези про існування закону всесвітнього тяжіння. Сьогодні ставлять під сумнів, чи справді тяжіння є те, що під ним мали на увазі; проте коли завдяки новітнім, більш точним спостереженням утвердилося нове ро­зуміння, результати, досягнуті небесною механікою, зберегли своє значен­ня, і туди були внесені лише незначні зміни й доповнення.

5. Навчені попереднім досвідом, ми хотіли б і при вивченні соціо­логії користуватися тими методами, котрі з таким успіхом застосо­вуються в інших науках. Зрештою, ми не виставляємо передумовами нашого дослідження ніяких догм, і виклад наших принципів – це лише вказівка на той шлях, який хотіли б вибрати серед інших можливих шляхів.

Вже на перших сторінках геометричного дослідження автор му­сить пояснити читачеві, чи він викладатиме геометрію Евкліда, чи Лобачевсь­кого, однак це лише просто пояснення, і якщо йдеться про геометрію Лобачевського, це не означає, що ставиться під сумнів цінність якоїсь іншої. Лише таким чином, а не інакше, слід розуміти пропонований тут виклад наших принципів.

6. До цих пір майже скрізь переважало догматичне розуміння соціології. Коли Конт називав свою філософію позитивною, це не повинно вводити нас в оману, оскільки його філософія не меншою мірою догматична, ніж "Міркування про всесвітню історію" Боссюе. Є різні релігії, та від цього вони не перестають бути релігіями. Те ж саме ми подибуємо у працях Спенсера, Де-Грефа, Летурно та безлічі інших авторів...

Ми не вважаємо ті соціології, котрі базуються на тих чи інших догматичних принципах, за цілком непотрібні, так само як не вва­жаємо непотрібною геометрію Рімана чи Лобачевського; однак ми вимагаємо, щоб ті принципи, на яких ґрунтуються такі соціології, були артикульовані якомога чіткіше.

Ми маємо вже безліч гуманітарних соціологій – такими є майже всі ті, що викладені в опублікованих на сьогодні книгах. Не бракує і метафізичних соціологій – ними є всі різновиди соціологій пози­тивістських разом з гуманітарними. Існує також певна кількість соці­ологій християнських, зокрема католицьких та інших. Ми дозво­лимо собі тут не торкатися ближче таких безумовно вартих уваги предметів, з тим щоб спробувати розвинути соціологію вик­лючно експеримен­тальним шляхом – так само як хімію, фізику чи будь-яку іншу науку такого роду. Відповідно ми хотіли б зрештою керуватися виключно досвідом та спостереженням <…>.

106. Кожне конкретне явище ніколи не можна осягнути в усіх його деталях – завжди буде лишатися певний залишок (residui), котрий часом знаходить навіть матеріальне втіленння <...>.

149. На будь-яке соціальне явище можна дивитися двояко, а саме: яким воно є насправді і яким воно видається тій чи іншій людині. У першому випадку ми говоримо про об’єктивний бік справи, у другому – про суб’єктивний. Такого роду розмежування необхідно робити, оскільки ми не можемо віднести до однієї і тієї ж категорії, наприклад, працю хіміка у його лабораторії і магічні дії давньогрецьких море­плавців, котрі, аби було успішним плавання, приносили жертву Посей­донові. У стародавньому Римі "Законами 12 таблиць" каралися магічні дії напередодні жнив. Однак ми бачимо різницю між такого роду діями і, скажімо, підпалом дозрілої ниви.

Та назва, що я її дав обом згаданим вище класам дій, не мусить вводити нас в оману. Насправді в обох випадках слід вести мову про суб’єктивний бік справи, оскільки всяке людське пізнання є суб’єк­тивним. Різниця між суб’єктивним і об’єктивним криється не у їх принципово відмінній природі, а в рівні наших знань про факти. Ми знаємо – чи вважаємо, що знаємо, – що в дійсності жертва Посей­донові не має ніякого впливу на плавання по морю. Отож, ми проводимо різницю між цією дією і тими діями, які, як ми знаємо, можуть справді вплинути на цю справу. Але коли б ми одного разу переконалися, що ми помиляємось і що жертва Посейдонові вельми корисна з точки зору успішного плавання, то мусили б знову віднести її до іншого класу дій. Насправді все це є не більш ніж плеоназмом і зводиться до констатації, що кожен класифікує відповідно до рівня своїх знань. Часто взагалі не бачать, як це можна зробити по-іншому.

150. Є вчинки, коли мета досягається відповідними, логічно адекватними їй засобами. Є й інші, де такого зв’язку між метою і засобами немає. Ці два класи дій дуже різні, якщо розглядати їх з об’єктивного чи суб’єктивного боку. У своєму суб’єктивному значенні ті всі людські вчинки є такими, де засоби відповідають меті. Адже для давньогрецького мореплавця жертва Посейдонові була таким же логічним засобом досягнення мети, як і користування веслами та кермом <...>. У зв’язку з цим постає питання: якщо нелогічні вчинки мають у сфері соціальних явищ таке велике значення, то чому ж тоді до цього часу їм не приділяли увагу дослідники?

Матеріали третього розділу нашої праці свідчать, що майже всі автори, котрі займалися політичними чи соціальними питаннями, доб­ре бачили або принаймні відчували факт існування нелогічних вчинків людей... Проте всі ці автори мали певні ідеї, котрим вони надавали принципового значення, ідеї релігії, моралі, права та ін., навколо яких вони протягом сторіч вели боротьбу. І коли імпліцитно вони все ж мусили визнавати наявність таких нелогічних людських вчинків, то експліцитно вони цінували все ж лише вчинки логічні, і більшість із них визнають такі вчинки за єдино варті уваги при розгляді соціальних явищ <...>. Продовжуючи наше дослідження далі, ми звертаємо увагу на одне нове розмежування, таке ж суттєво важливе, як і попередні: розмежування між певними сталими, інстинктивними, нелогічними складниками дії та її дедуктивними складниками, за допомогою яких прагнуть пояснити, виправдати та обґрунтувати перші складники...

(Переклад українською мовою О.Погорілого за виданням: Pareto W. Allgemeine Soziologie. – Stuttgart, 1928. – S. 8–14, 50–52).