9.2. Сутність заробітної платні.

Ефективність функціонування та соціальний розвиток підприємства забезпечується передусім формуванням належних індивідуальних і колективних матеріальних стимулів, провідною формою реалізації яких є оплата праці різних категорій персоналу.

Оплата праці — це будь-який заробіток, обчислений, як правило, у грошовому виразі, який за трудовим договором власник або вповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи і особливі умови праці.

Функція стимулювання зводиться до встановлення залежності рівня заробітної платні від кількості, якості та результатів праці.

Регулююча функція оплати праці розглядається як засіб розподілу та перерозподілу кадрів по регіонах країни, галузях економіки з урахуванням ринкової кон’юнктури.

Соціальну функцію заробітної плати спрямовано на забезпечення соціальної справедливості, однакової оплати за однакову роботу.

9.3. Політика оплати праці на підприємстві та державна політика оплати праці.

Повна та ефективна реалізація головних функцій оплати праці можлива за умови формування й послідовного здійснення науково обґрунтованої політики як на рівні держави, так і на рівні підприємства.

Державна політика оплати праці практично реалізується через механізми її регулювання. До них відносять:

1. В питаннях оплати праці:

2. В питаннях соціального захисту.

Конкретна реалізація політики заробітної плати здійснюється на підставі договірного регулювання оплати праці найманих працівників підприємств, тобто на підставі укладання истеми тарифних угод на трьох рівнях.

Тарифна угода — це договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій.

У разі найму працівника за контрактом власник або вповноважений ним орган може встановлювати за згодою працівника як передбачені в колективному договорі, так і індивідуальні умови оплати праці.

9.4. Форми та системи оплати праці.

На підприємствах використовують дві форми оплати праці – відрядну і погодинну.

Відрядна безпосередньо залежить від обсягу виконаної роботи і буває:

• пряма – передбачає виплати за кожну одиницю праці за встановленими розцінками;

• непряма – передбачає виплати за певний кваліфікаційний або соціальний статус працівника;

• преміальна – передбачає преміювання за виконання та перевиконання норм;

• прогресивна – передбачає гарантовану оплату в межах норм і підвищену оплату понад норм;

• акордна – розцінки встановлюються на весь комплекс виконуємих робіт.

Погодинна залежить від кількості відпрацьованого часу і буває:

• проста – оплата проводиться відповідно до фактично відпрацьованого часу і тарифної ставки у відповідності до кваліфікації;

• преміальна – передбачає виплати премії для посилення стимулювання працівників.

• окладна – використовується для оплати праці керівників та ІТР, які мають ненормований робочий день.