2.5. Вплив зовнішнього оточення на діяльність підприємств.

Кожна організація знаходиться і функціонує в певному середовищі. Воно складне і неоднорідне, динамічне і великою мірою невизначене. Для спрощення аналізу доцільно поділяти його на окремі складові. Середовище, в якому безпосередньо функціонує організація, традиційно поділяють на мікрооточення (внутрішне середовище), безпосереднє середовище та макрооточення. При розробці стратегії, у першу чергу, необхідно врахувати і оцінити її зовнішнє оточення, яке є джерелом необхідних ресурсів для організації.

Аналіз зовнішнього середовища організації передбачає вивчення макросередовища і безпосереднього оточення організації та наступне дослідження їх компонентів.

2.6. Мікро- та макросередовище та їхні чинники.

При аналізі макрооточення необхідно розглядати економічну, правову, політичну, соціальну і технологічні (галузеві) компоненти.

Економічна компонента макрооточення впливають на процес формування та розподілу ресурсів в організації. Цілком зрозуміло, що дослідження цієї компоненти є надзвичайно важливим для організації, так як доступ до ресурсів значною мірою впливає на загальний стан організації. Аналіз економічної компоненти повинен бути направлений на комплексну оцінку її стану.

Предметом правової компоненти є закони та нормативні акти, правові норми та рамки відносин. Їх дослідження дає організації можливість визначення допустимих меж дії у взаємовідносинах з другими суб’єктами права та методів відстоювання своїх інтересів.

Політична компонента вивчається перш за все для формування уявлення про наміри органів державної влади у відношенні розвитку суспільства і засобах, за допомогою яких держава має намір запроваджувати в життя свою політику.

Дослідження соціальної компоненти направлене на визначення впливу на бізнес таких соціальних явищ і процесів, як відношення людей до роботи і якості життя, системи цінностей, демографічної структури, ріст населення, рівень освіченості, мобільність населення та ін. особливістю соціальної компоненти є те, що вона впливає, як на макрооточення організації, так і на внутрішнє середовище організації.

Технологічна компонента враховує ті можливості, які розвиток науки та техніки відкриває для виробництва нової продукції, удосконалення та модернізації технологій виробництва та збуту продукції.

Вивчення конкурентів направлено на тих, з ким організації приходиться боротися за покупця і за ресурси, які вона прагне отримати із зовнішнього середовища, щоб забезпечити своє існування.

Аналіз ринку робочої сили направлений на те, щоб виявити його потенційні можливості в забезпеченні організації кадрами, необхідними для вирішення виробничих завдань.

До факторів безпосереднє оточення додатково додають такий впливовий компонент, як бар’єри входження та виходу з бізнесу.

3. Виробнича програма та виробнича потужністі підприємства

3.1. Основи планування та прогнозування діяльності підприємства.

3.2. Виробнича програма підприємства та порядок її розробки.

3.3. Основні показники плану виробництва продукції та методи їх визначення.

3.4. Ресурсне обґрунтування виробничої програми.

3.5. Виробнича потужність підприємства: різновиди та визначення.

3.1. Основи планування та прогнозування діяльності підприємства.

Прогноз (від гр. prognōsis — передбачення) — це спроба визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому. Процес складання (розробки) прогнозу називають прогнозуванням. Прогнозування розвитку (стану) підприємства або організації—це наукове обґрунтування можливих кількісних та якісних змін його (її) стану в майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану.

Процес прогнозування завжди базується на певних принципах. Головними з них є такі:

• цілеспрямованість — змістовий опис поставлених дослідницьких завдань;

• системність — побудова прогнозу на підставі системи методів і моделей, що характеризуються певною ієрархією та послідовністю;

• наукова обґрунтованість — усебічне врахування вимог об'єктивних законів розвитку суспільства, використання світового досвіду;

• багаторівневий опис — опис об’єкта як цілісного явища і водночас як елемента складнішої системи;

• інформаційна єдність — використання інформації на однаковому рівні узагальнення й цілісності ознак;

• адекватність об'єктивним закономірностям розвитку — виявлення та оцінка стійких взаємозв'язків і тенденцій розвитку об'єкта;

• послідовне вирішення невизначеності — ітеративна процедура просування від виявлення цілей та умов, що склалися, до визначення можливих напрямків розвитку;

• альтернативність — виявлення можливості розвитку об'єкта за умови різних траєкторій, різноманітних взаємозв'язків і структурних співвідношень.

Можливі методи прогнозування.

1) фактографічні;

2) евристичні.

Метод «мозкової атаки» є різновидом методу групових експертних оцінок і полягає у творчій співпраці певної групи експертів-спеціалістів для розв'язання поставленого завдання способом проведення дискусії («мозкової атаки»).

Специфічним методом прогнозування є метод інформаційного моделювання. Він базується на тім, що характерні особливості масових потоків інформації створюють умови для прогнозування розвитку конкретних об'єктів на підставі таких джерел інформації, які містять необхідні, логічно впорядковані документи в певній послідовності.

Одним з типових способів прогнозування є метод оптимізації рядів параметрів конкретних об'єктів на засаді аналізу максимально можливої кількості чинників, що зв'язані з виробництвом і фінансово-економічними показниками та враховують міру їхньої взаємодії.

Методи планування на підприємстві. Планування діяльності підприємства здійснюється за допомогою різних методів. Вибираючи ці методи, необхідно виходити з певних вимог до них. Методи планування мають: по-перше, бути адекватними зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних етапів процесу становлення та розвитку ринкових відносин; по-друге, якнайповніше враховувати профіль діяльності об'єкта планування та різноманітні засоби досягнення основної підприємницької мети — збільшення прибутку; по-третє, відповідати видовим ознакам плану, що розробляється.

Ресурсний метод планування, виділений за ознакою «Вихідна позиція для розробки плану», із урахуванням ринкових умов господарювання та наявних ресурсів може застосовуватись за монопольного становища підприємства або за слабкої конкуренції. З посиленням конкурентної боротьби вихідною позицією, початковим моментом планування стають потреби ринку, попит на продукцію (послуги).

Принципово протилежним є інтерполятивний метод, за яким підприємство встановлює ціль для досягнення її в майбутньому і на цій підставі визначає тривалість планового періоду та проміжні планові показники. Тобто на протилежність поступальному рухові за екстраполяції інтерполятивний метод передбачає зворотний рух — від встановленої мети та відповідного кінцевого значення планових показників до обчислення проміжних їхніх величин.

Дослідно-статистичний (середніх показників) метод передбачає для встановлення планових показників використання фактичних статистичних даних за попередні роки, середніх величин. Більш обґрунтованим є факторний метод планування, згідно з яким планові значення показників визначають на підставі розрахунків впливу найважливіших чинників, що обумовлюють зміни цих показників. Факторні розрахунки (за окремими факторами) застосовуються передовсім за планування ефективності виробництва (визначення можливих темпів зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції тощо).

Найбільш точним є нормативний метод планування, суть якого полягає в тім, що планові показники розраховуються на підставі прогресивних норм використання ресурсів із врахуванням їхніх змін в результаті впровадження організаційно-технічних заходів у плановому періоді. Зрозуміло, що застосування цього методу на підприємстві потребує створення відповідної нормативної бази.