Гірськоскладчасті області Байшаню і Алашаню

Ці каледоніди знаходяться на території Китаю. На півночі вони межують із Гобійською герцинською областю, на півдні з докембрійською Китайською платформою, на північному сході із гірською спорудою Тянь-Шаню.

Складені вони теригенними і карбонатними утвореннями, які включають вулканіти спіліт-кератофірової формації, інтрузії основних, середніх і лужних порід, а також гранітів палеозойського і мезозойського віку, з якими пов’язані родовища руд міді, свинцю, цинку, срібла, золота і олова.

Апалацько-Уачітська гірськоскладчаста область

Апалацька складчаста система є східним оточенням Північноамериканської древньої платформи. Північна частина складчастої системи утворилася в каледонську епоху складчастості, а південна разом із спорудами Уачіто-Уошито – в герцинську епоху.

Геологічна будова.

Північні Апалачі межують безпосередньо з Канадським щитом і його схилом, складеним нижнім палеозоєм, вздовж розлому “лінії Логана”, по якому складчаста система насунута на щит. Вони складаються із серії насувних пластин, які далі на південь переходять в крупні тектонічні покриви. Центральна зона Апалачів, яка лежить східніше, характеризується присутністю офіолітів, які розглядаються як релікти кори палеоокеана Япетус, який продовжувався на північному сході, в Британські і Скандинавські каледоніди. Офіоліти змінились островодужними вулканітами, гранітами і уламковими осадами середнього ордовика – нижнього девону. В середньому девоні настала нова епоха деформацій і гранітоутворення, яка призвела до повного закриття палеоокеану і до стабілізації північної і центральної частини Апалачів (утворення в пізньому палеозої плоских накладених западин платформового типу з континентальним карбоном і пермськими евапоритами.

Корисні копалини.

Серед корисних копалин Північних Апалачів відомі мідь, олово, свинець, цинк, молібден.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Основні особливості складу і будови комплексів каледонід.

2. Основні структурні елементи каледонід.

3. Дайте характеристику основних етапів історії геологічного розвитку областей каледонської складчастості.

4. Назвіть корисні копалини областей каледонської складчастості.

5. Які корисні копалини пов’язані з від’ємними структурними елементами каледонід?

Лекція 6 геологічна будова областей герцинської складчастості

Типовими областями герцинської складчастості є Урало-Таймирська, Східноказахстанська і Алтайська, Гобійська, Південнотяньшаньська та Наньшанська в Азії; Капіди та Великий Атлас в Африці; Тасманський пояс в Австралії, Апалацько-Уачітська в Північній Америці.

Уральська гірськоскладчаста область

Простягається вздовж границі Європи та Азії на відстані 2500 км при ширині 20-160 км. На заході Уральські гори межують із Східноєвропейською платформою через Передуральський передовий прогин, а на сході занурюються під товщі мезо-кайнозойського віку, утворюючи складчасту основу Західносибірської плити (рис. 6.1).

Геологічна будова.

В геологічній будові Уралу бере участь складний комплекс осадово-вулканогенних порід докембрійського, палеозойського і мезо-кайнозойського віків. В герцинську епоху тектогенезу породи докембрію і палеозою сильно дислоковані і метаморфізовані. Докембрійські (архейські і протерозойські) відклади переважно розвинуті в центральній і південно-західній частинах Уралу. Представлені вони глибокометаморфізованими кристалічними породами. Палеозойські відклади розвинуті повсюдно і є основними породами, що складають Уральський хребет. Мезозойські, навпаки, в межах Уралу розвинуті спорадично. Вони утворюють кору вивітрювання або виповнюють вузькі грабеноподібні западини в товщі палеозою. Кайнозойські відклади зустрічаються лише в передгірських районах і в долинах рік. Це переважно морські і континентальні відклади товщиною 100-200 м (рис. 6.2).

В тектонічному відношенні Уральський хребет представляє собою складно побудовану гірськоскладчасту споруду, яка складається із багатьох витягнутих в субмеридіональному напрямку порівняно вузьких синкліноріїв та антикліноріїв. Найбільш витриманим за простяганням є Центральноуральський антиклінорій, який із заходу і сходу обмежений глибинними розломами, з якими пов’язані інтрузивні тіла. Розлом, який проходить по східному схилу антиклінорію, визнається Головним Уральським глибинним розломом.

Рисунок 6.1 – Схема розміщення основних структурних елементів Уралу

1 – антиклінорії і антикліналі, 2 – синклінорії і синкліналі, 3 – крайові прогини, 4 – лінії розломів. Структурні елементи: І – Пайхойський антиклінорій, ІІ – Центральноуральський антиклінорій, ІІІ – антиклінорій Уралтау, ІV – Урало-Тобольський антиклінорій, V – Башкирський антиклінорій, VІ – антикліналь Чернова, VІІ – гряда Чернишова, VІІІ – Зауральський антиклінорій, ІХ – Воркутинська западина, Х – Передуральський крайовий прогин, ХІ – Залаірський синклінорій, ХІІ – Магнітогорський синклінорій, ХІІІ – Нижньотагильський синклінорій, ХІV – Східноуральський синклінорій

Крім того на основі геофізичних досліджень виявлено цілу серію великих насувів в зоні зчленування Уральського хребта із Східноєвропейською платформою. Вважається, що західна міогеосинклінальна зона Уралу насунута на східний край докембрійської платформи, а дійсна границя платформи з епігерцинською Урало-Сибірською областю проходить по Головному Уральському розлому.

Рисунок 6.2 – Схематичний розріз ділянки на східному схилі Уралу

1 – еоцен, 2 – середній карбон, 3 – візейські вапняки, 4 – вугленосна світа, 5 – девон, 6 – кристалічні сланці, 7 – граніти, сієніти, гнейси, 8 – порфіри, 9 – діорити, 10 – діабази, 11 – порфірити, 12 – туфи і зелені сланці

Історія геологічного розвитку.

В палеозойську епоху на місці сучасного Уралу і прилеглої Західносибірської плити існував Уральський океан, закладання якого пройшло на подрібненій епікарельській основі. В девоні океан починає закриватись в зв’язку із наближенням Євроамериканського континенту до Сибірського континенту. В кам’яновугільний період проходить повне закриття Уральського океану та утворення Уральського гірськоскладчастого поясу.

В мезозойську еру Урал зазнає блокових вертикальних рухів по розломах, що привело до формування грабенів. Протягом крейдового і палеогенового періодів проходило ерозійне нівелювання гірських споруд Уралу. В неогені Уральський хребет разом з прилеглими районами зазнав енергійних піднять, в результаті чого пройшло обновлення гірського рельєфу.

Корисні копалини.

Урал багатий на руди чорних, кольорових, рідкісних і благородних металів. Руди чорних металів - основне багатство Уралу. Вміст заліза в рудах складає 60% і більше. Скупчення марганцевих руд відомі на східному схилі Уралу, а хромових руд - в Південному Уралі. Руди кольорових і рідкісних металів зустрічаються вздовж східного схилу Середнього і Південного Уралу.

Серед нерудних корисних копалин на Уралі відомі родовища мінеральних солей, бариту, азбесту, тальку, графіту, корунду, кварцу, будівельних матеріалів тощо.

Урал багатий на родовища дорогоцінного каміння та облицювальних матеріалів.