Складчаста зона Кордильєр

Гірські споруди Кордильєр, які в східній частині включають Скелясті гори, простягаються вздовж західного краю всього континенту Північної Америки на віддалі більше, ніж 8000 км.

Геологічна будова.

В рухомому поясі Кордильєр із сходу на захід виділяють три основні тектонічні зони: епіплатформові орогенічні області Північних Скелястих гір, Південних і Центральних Скелястих гір, міогеосинклінальна і евгеосинклінальна області первинної палеозой-нижньомезозойської геосинкліналі, перетворені в мезо-кайнозої в складчасті споруди (рис. 8.3).

Епіплатформові орогенічні області Скелястих гір виникли одночасно з гороутворенням в геосинклінальному поясі Кордильєр в кінці крейди – на початку палеогену в межах роздробленої крайової частини древньої платформи. Повторне їх інтенсивне підняття відбулося в кінці неогену і в четвертинний період, коли утворився сучасний рельєф. Орогенічна область утворює крупні виступи (Південні і Центральні Скелясті гори та Північні Скелясті гори), складені осадами палеозою і мезо-кайнозою у платформових фаціях. Обидва виступи відділені поперечними розломами.

Рисунок 8.3 – Тектонічна схема складчастої споруди Кордильєр

І – міогеосинклінальна зона, ІІ – евгеосинклінальна зона, ІІІ – кайнозойські ефузиви, ІV – евгеосинклінальна зона, перероблена кайнозойською складчастістю

Складчасті зони Кордильєр складені палеозойськими і мезо-кайнозойськими відкладами (рис. 8.4). Міогеосинклінальна область простягається порівняно вузькою смугою в Північних Скелястих горах. Далі до півдня вона розширюється й обгинає орогенічну область Південних і Центральних Скелястих гір, а ще південніше за р. Ріо-Гранде в Мексиці складає гори Східна С’єрра-Мадре. Будова її характеризується лінійними складками і насувами, що місцями переходять у покриви. Евгеосинклінальна область прослідковується від Аляски до Центральної Америки, утворюючи західний пояс Кордильєр, ускладнений великими розламами і блоковими структурами. У її межах широко поширені метаморфічні і вулканогенні породи, а також численні інтрузії кислих і основних порід. Складкоутворення тут мало місце в пізньоюрський час.

Рисунок 8.4 – Схематичний розріз через епіплатформову орогенічну область Скелястих гір

Корисні копалини.

Родовища нафти і газу, кам’яного вугілля приурочені до западин в межах епіплатформових орогенічних областей Північних Скелястих гір, Південних і Центральних Скелястих гір. В долині річки Юкон та у Мексиці розсипні родовища золота та платини. З гранітоїдами Південних і Центральних Скелястих гір пов’язані родовища руд олова, вольфраму, міді. Крім того, відомі родовища цинку, заліза, свинцю та ін.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Дайте загальну характеристику мезозойських складчастих областей.

2. Назвіть основні структурні елементи всіх областей.

3. Охарактеризуйте стратиграфічний комплекс порід областей.

4. Назвіть корисні копалини областей.

Лекція 9 геологічна будова областей альпійської складчастості

Області кайнозойської складчастості займають південну частину Середземноморського поясу і включають Малий Атлас, Альпи, Апенніни, Піренеї, Балкани, Динариди, Карпати, Крим, Кавказ, Копетдаг, Памір, Гімалаї та Тихоокеанський пояс – Коряксько-Камчатська гірськоскладчаста область, о. Сахалін, Японія, евгеосинклінальна зона Кордильєр, Анди.

Кайнозойська складчаста область має надзвичайно складну будову і складається із величезних різновікових докембрійсько-палеозойських стабільних блоків континентальної земної кори, розділених та ускладнених вузькими зонами геосинклінальних мезозойсько-кайнозойських складчастих систем, рифтових структур, накладених міжгірських орогенних прогинів, а також вулканогенно-плутонічних структур новітнього етапу розвитку.

Більша частина геосинклінальних систем заклалась на континентальній корі, місцями потоншеної за рахунок процесів розтягування та деструкції. Серед геосинклінальних систем можна відзначити зони тривалого геосинклінального розвитку від тріасу до палеогену включно (Великий Кавказ); зони, де геосинклінальний розвиток завершився на межі середньої і пізньої юри, пізньої юри і ранньої крейди, в межах пізньої крейди (внутрішня зона Карпат, Гірський Крим, частина зон Малого Кавказу), а також зони, де геосинклінальні прогини заклались в кінці пізньої юри - початку крейди, з палеогену (еоцену) (Українські Карпати, Малий Кавказ). Для всієї області в цілому характерним є проявлення процесів неогенової складчастості. В межах області також проявились процеси пізньокімерійської складчастості.

Для орогенної неоген-антропогенної стадії розвитку альпійської складчастої області характерним є утворення складних позитивних структур - мегантикліноріїв, будова яких ускладнена різноамплітудними покривами і шар’яжами. Мегантиклінорії розділені міжгірськими западинами.