Туранська плита

Туранська плита охоплює величезні пустельні і напівпустельні простори Середньої Азії і Західного Казахстану. На півночі по Південноембінському розлому вона межує із Східноєвропейською платформою, на північному сході з каледонідами Казахстану і Західносибірською плитою, на сході - з орогенною областю Гіссар і Тянь-Шаню, на півдні - з гірськоскладчастою областю Копетдагу. Границя між Туранською і Скіфською плитами проходить по крупному розлому в районі північно-західного Каспію.

Геологічна будова.

Фундамент Туранської плити складається із різноманітних формаційних комплексів - від докембрію до пермі. Докембрійські відклади представлені сильно зміненими амфіболітовими сланцями. Палеозойські утворення виражені різними сланцями, гранітами, габро, ефузивними породами. Закінчується розріз палеозою континентальними конгломератами.

Осадовий чохол плити має різну товщину і різний стратиграфічний діапазон. Загальна його товщина досягає 12 км. Представлений теригенними та карбонатними морськими утвореннями мезозою та кайнозою. Антропогенові відклади представлені теригенними алювіальними, еоловими різновидами товщиною до 100 м.

Фундамент платформи складається із окремих крупних блоків (геоблоків), які створили мозаїчну будову цоколя регіону. Об’єднання цих різновікових геоблоків пройшло в кінці палеозою, а тому платформа відноситься до епігерцинських.

Убудові чохла плити виділяється ряд великих піднять і западин –Центральнотуркменська і Кизилкумська антеклізи, Центральноаральська, Мангишлацька, Центральноустюртська зони піднять, Середньокаспійське і Бузачинське склепіння, Північно- і Мангишлацько-Устюртську, Мургабську і Сирдар’їнську синеклізи, а також Передкопетдагзький передовий прогин (рис. 7.3).

Рисунок 7.4 – Тектонічна схема Туранської плити

І – Центральнотуркменська (Карабогаз-Каракумська) антекліза, ІІ - Кизилкумська антекліза; 1 – Мангишлацька зона піднять, 2 – Бузачинське склепіння, 3 – Середньокаспійське склепіння, 4 – Карабогазьке склепіння, 5 – Каракумське склепіння, 6 – Центральноустюртська зона піднять, 7 – Центральноаральська зона піднять, 8 – Північноустюртська синекліза, 9 – Мангишлацько-Устюртська синекліза, 10 – Сирдар’їнська синекліза, 11 – Амудар’їнська синекліза.

Історія геологічного розвитку.

Формування Туранської плити пройшло одночасно з утворенням Скіфської плити. Закриття Палеотетісу привело до виникнення системи острівних дуг і мікроконтинентів по всій південній периферії Східноєвропейської платформи. Тут проходив геосинклінальний режим розвитку, що привів до збільшення товщини континентальної кори. Складчастість в кінці середнього карбону привела до цілковитої ліквідації геосинклінального режиму в межах Туранської плити. Плитна стадія розвитку розпочалась повсюдно з юрського періоду. Вона характеризувалась тривалими низхідними рухами, які приводили до широкого розвитку трансгресій з максимальним їх розповсюдженням в пізньоюрську і пізньокрейдову епохи. Починаючи із пізньоюрського періоду, намітилась різниця в розвитку західної і східної частин Туранської плити. Вона проявилась у більш інтенсивному прогинанні східної частини плити і в більш частому виникненні тут континентальних і лагунних умов осадконагромадження.

Корисні копалини.

Серед корисних копалин Туранської плити слід відзначити родовища нафти, газу, сірки, мінеральних солей.

Основними перспективними горизонтами на нафту і газ є горизонти юрських і крейдових комплексів. Поклади газу і газоконденсату наявні у відкладах тріасу, нижньої юри і нижньої крейди. На сході Туранської плити переважно розвинуті газові поклади у нижньо- і верхньокрейдових пісковиках.

Родовища сірки відкрито в Центральних Каракумах і в південно-західних частинах Гіссарського хребта.

Розсипи титану і циркону відомі в Мургабській синеклізі.

Мінеральні солі відомі в районі Кара-Богаз-Гола і на Гаурдаці.