44

(крім виражених порушень випорожнення міхура) появу болю під час сечовипускання, тупі болі у попереку, підвищення температури тіла тощо.

За традиційною вітчизняною класифікацією саме активність дизуричних розладів береться до уваги при визначенні стадії ДГП. Для першої стадії характерними є незначні порушення сечовипускання. Для другої – поява залишкової сечі без значного ураження верхніх сечових шляхів. Для третьої характерним є виражені зміни з боку нирок та сечоводів, парадоксальна ішурія. За кордоном таку класифікацію не вживають.

Діагностика

При першому звертанні хворих з ДГП у 25% можна обійтись тільки спостереженням, у 60-65% існують відносні показання до оперативного втручання і тільки у 10-15% хворих є абсолютні показання до оперативного втручання.

До первинного обстеження при ДГП, відповідно сучасним уявленням, необхідно включати:

1.Визначення активності дизуричної симптоматики, що є важливим фактором для вирішення тактики лікування. Для цього використовують спеціально розроблені тести, або системи оцінки дизуричних розладів. Найбільш розповсюджений з них - IPSS. Останній містить 8 запитань стосовно головних порушень сечовипускання (приміром, полакіурії, странгурії, ніктурії тощо), активність яких оцінююється від 0 до 5 балів з подальшою сумацією балів за усіма питаннями.

2.Пальцьове ректальне дослідження (ПРД) залишається важливим методом оцінки стану простати. Для ДГП характерним є щільно-еластична консистенція залози, її рівномірне збільшення з чітким відмежуванням від оточуючих тканин, неболючість, зглаженість серединного рівчака, рухливість стінки прямої кишки над простатою.

3.Уродинамічне обстеження дозволяє об’єктивно визначити ступінь порушення відтоку сечі з сечового міхура. Найпростіший метод - урофлоуметрія, яка визначає головні сумарні показники акту сечовипускання (середню та максимальну швидкості відтоку сечі, об’єм сечовипускання тощо). При нечітких даних необхідно проведення більш глибоких досліджень - цистотонометрії, уретропрофілометрії, обстеження «тискпотік».

4.УЗД дає інформацію про анатомічні особливості будови простати - ступінь збільшення, наявність ущільнень. Важливим також є визначення залишкової сечі, що характеризує ступінь декомпенсації функції детрузора.

45

5. Рентгенологічне обстеження визначає особливості будови та функціонування верхніх сечових шляхів, наявність їх розширення, зменшення функціональної здатності тощо. Ці зміни також характеризують ступінь порушення уродинаміки.

Лікування

Для лікування цього захворювання використовували різноманітні методи, більшість з яких має тільки історичний інтерес. Традиційно існувало активне протистояння між хірургічною та консервативною тактиками лікування цієї патології. З широким впровадженням в практику трансуретральної резекції простати у 80-х роках перевага оперативних методів стала вражаючою. Це було обумовлено двома головними факторами. По-перше, різким зменшенням смертності та ускладнень оперативного лікування у порівнянні з традиційною аденомектомією. По-друге, наявність великої кількості препаратів для консервативного лікування ДГП, ефективність яких не була об’єктивно досліджена, значно підірвала довір’я до неоперативних методів взагалі. Рішення про стандартизацію клінічних випробувань нових препаратів та поява фундаментальних досліджень з етіології та патогенезу ДГП сприяло розробці нових методів консервативного лікування, що призвело до значних зрушень у співввідношенні між частотою оперативного та консервативного лікування хворих на ДГП. Якщо у 1985 р. до 30% хворих підлягали трансуретральній резекції простати (ТУР) та тільки близько 3% лікувались консервативно, то у 1995 р. кількість операцій знизилася до 7%, а консервативними методами лікувалося вже близько 30% хворих.

Із консервативних методів лікування ДГП ще 5-10 років тому абсолютно переважаючим було використання тваринних чи рослинних екстрактів. Наявність великої кількості препаратів ставило під сумнів реальну ефективності кожного з них. Саме це було головною причиною впровадження в практику стандартів обстежень, що підтверджують чи спростовують ефективність того чи іншого препарату. Таким стандартом натепер визнається тільки багатоцентрове рандомізоване дослідження, проведене подвійним сліпим методом із плацебо-конролем. Грунтовні дослідження по більшості з цих препаратів не проводились, немає також доведених даних про можливі шляхи впливу їх на патологічні процеси при ДГП. Існуючі спостереження стосуються невеликих контингентів хворих та проведені без дотримання сучасних вимог. Це все не дозволяє вважати їх ефективним методом лікування ДГП, тим більше що і при

46

використанні плацебо до третини усіх хворих відзначають покращання акту сечовипускання, яке згодом проходить.

Натепер головними напрямками консервативного лікування ДГП з доведеною ефективністю є:

1.Альфа-адреноблокатори. Принцип їх використання при ДГП полягає у тому, що збільшення тонусу сфінктера сечового міхура має велике значення у виникненні дизуричних розладів незалежно від величини простати. Клінічно доведено статистично вірогідний вплив їх на покращання дизуричної симптоматики та показників уродинаміки нижніх сечових шляхів у цього контингенту хворих.

Головним фактором, що обмежує вживання цих препаратів, є одночасний вплив на судинні адренорецептори, що веде до зменшення артеріального тиску, особливо ортостатичного. Така ситуація стимулювала розробку препаратів селективної дії, що впливають перш за все на рецептори шийки сечового міхура.

Першим препаратом нового покоління став тамсулозін (Omnic, Harnal, Flomax). Він впливає переважно на А1-альфа-адренорецептори, розсташовані здебільшого у шийці сечового міхура. За рахунок цього у препарату відсутній вплив на артеріальний тиск. Після 12 тижнів лікування ефект зберігається не менше 2 років.

2.Блокатори 5-а-редуктази зменшують активність відповідного ферменту, який відповідає за утворення дегідротестостерону.

Першим представником цієї групи став Finasteride (проскар). За тривалого використання препарату (не менше 6 міс) відзначається не тільки гальмування росту простати, а й її зменшення. Кількість операцій у хворих зменшилась на 34%, виникнення гострої затримки сечі - на 57%. Головними сторонніми ефектами цієї групи препаратів є імпотенція та зменшення лібідо - по 3-4%.

Знових напрямків лікування привертають до себе увагу рослинні препарати. Витяжка з плодів Seneroa repens (комерційна назва Permixon) має

антиандрогенний ефект, сприяє зменшенню набряку. Головним шляхів впливу перміксону при ДГП є інгібіція 5альфа-редуктази. У кількох дослідженнях показано його позитивний вплив на активність дизуричних проявів та результати урофлоуметрії.

TADENAN (екстракт pygeum africanum в олії) почав використовуватись недавно. Принцип дії препарату полягає в тому, що він пригнічує гіперпроліферацію фібробластів, викликану фактором росту фібробластів (ФРФ), зменшує продукцію трансформуючого фактора росту. Зменшується також набряк простати, вікова