цілому. Значить, цілі діяльності людини не визначаються її власними потребами, а задаються суспільством. Отже, трудова діяльність за своєю природою є суспільною. Її формують, визначають і спрямовують потреби суспільства.
Праця – це цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона впливає на природу і використовує її з метою виробництва матеріальних благ, необхідних для задоволення своїх потреб.
Але праця – це не тільки процес, в якому люди вступають між собою у певні виробничі відносини. Вона проявляється в конкретній історичній формі, має особливий характер і свою організацію. З фізіологічної точки зору праця – це витрати фізичної і розумової енергії людини, але вона необхідна і корисна для людини. І тільки в шкідливих умовах праці або при надмірному напруженні сил людини в тій чи іншій формі можуть проявлятися негативні наслідки праці.
Будь-яка діяльність є суспільною і за своїм характером. Завдяки розподілу праці жодна людина не виробляє всього того, що їй треба, майже ніколи не бере участі у виробництві хоч би одного продукту від початку до кінця. Отже, потреби людини задовольняються не її власною працею, а суспільством. Характер їх задоволення визначається системою виробничих відносин, які панують у суспільстві.
Тема 6. СПІЛКУВАННЯ. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ СПІЛКУВАННЯ
План
1.Поняття та структура спілкування.
2.Комунікативна компетентність. Стратегії, тактики, техніки спілкування.
3.Види спілкування.
4.Вербальні засоби спілкування. Мовне спілкування.
5.Невербальні засоби спілкування.
6.Інтеракції у спілкуванні. Трансактний аналіз спілкування.
7.Спілкування як сприйняття людьми один одного.
8.Механізми психологічного впливу у спілкуванні, його види та методи.
1. Поняття та структура спілкування
Спілкування – специфічна форма взаємодії людини з іншими людьми як членами суспільства; у спілкуванні реалізуються соціальні відносини людей.
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
82
У спілкуванні виділяють три взаємозалежні сторони: комунікативну сторону спілкування, яка проявляється в обміні інформацією між людьми; інтерактивну – в організації взаємодії між людьми; наприклад, потрібно погодити дії, розподілити функції або вплинути на настрій, поведінку, переконання співрозмовника; перцептивну – процес сприйняття один одного партнерами зі спілкування і встановлення на цій основі взаєморозуміння.
До засобів спілкування належать: мова, інтонація, міміка, поза, погляд, жести.
Мова – система слів, виразів і правил їхнього поєднання в осмислені висловлення, використовувані для спілкування. Слова і правила їхнього вживання єдині для всіх, хто говорить даною мовою, це й уможливлює спілкування за допомогою мови. Якщо я говорю “стіл”, я упевнений, що будь-який мій співрозмовник має на увазі те ж саме поняття, що і я. Це об’єктивне соціальне значення слова можна назвати знаком мови.
Об’єктивне значення слова переломлюється для людини через призму її власної діяльності, власного досвіду й утворює уже свій особистісний, “суб’єктивний” зміст, тому не завжди ми правильно розуміємо один одного.
Інтонація, емоційна виразність здатні надавати різний зміст одній і тій же фразі.
Міміка, поза, погляд співрозмовника можуть підсилювати, доповнювати або спростовувати зміст фрази.
Жести як засіб спілкування можуть бути як загальноприйнятими, тобто мати закріплені за ними значення, або експресивними, тобто служити для більшої виразності мови.
Відстань, на якій спілкуються співрозмовники, залежить від культурних, національних традицій, від ступеня довіри до співрозмовника.
Упроцедурі спілкування виділяють такі етапи.
1.Потреба в спілкуванні (необхідно повідомити або довідатися про інформацію, вплинути на співрозмовника та ін.) спонукає людину вступити в контакт з іншими людьми.
2.Орієнтування в ситуації спілкування.
3.Орієнтування в особистості співрозмовника.
4.Планування змісту свого спілкування: людина уявляє собі(звичайно, несвідомо), що саме скаже.
5.Несвідомо (іноді свідомо) людина вибирає конкретні засоби, мовні фрази, якими буде користуватися, вирішує, як говорити, як поводитися.
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
83
6.Сприйняття й оцінка відповідної реакції співрозмовника, контроль ефективності спілкування на основі встановлення зворотного зв’язку.
7.Коректування напрямку, стилю, методів спілкування.
Якщо щось заважає спілкуванню, а тому, хто говорить, не вдається домогтися очікуваних результатів спілкування, то воно виявиться неефективним. Ці уміння називають “соціальним інтелектом”, “прак- тично-психологічним розумом”, “комунікативною компетентністю”, “комунікабельністю”.
2. Комунікативна компетентність. Стратегії, тактики, техніки спілкування
Комунікація – процес двостороннього обміну інформацією, що зумовлює взаємне розуміння. Комунікація у перекладі з латинської– загальне, поділюване з усіма. Якщо не досягається взаєморозуміння, то комунікація не відбулася. Щоб переконатися в успіху комунікації, необхідно одержати зворотний зв’язок про те, як люди вас зрозуміли, як вони сприймають вас, як ставляться до проблеми.
Комунікативна компетентність – здатність встановлювати та підтримувати необхідні контакти з іншими людьми. Для ефективної комунікації характерно досягнення взаєморозуміння партнерів, краще розуміння ситуації та предмета спілкування(досягнення більшої визначеності в розумінні ситуації сприяє вирішенню проблем, забезпечує досягнення цілей з оптимальними затратами ресурсів). Комунікативна компетентність розглядається як система внутрішніх ресурсів, необхідних для побудови ефективної комунікації у визначеному колі ситуацій міжособистісної взаємодії.
Виділяють такі причини поганої комунікації:
1.Стереотипи – спрощені думки щодо окремих осіб або ситуації, в результаті яких немає об’єктивного аналізу та розуміння людей, ситуацій, проблем.
2.“Упереджені уявлення” – схильність відкидати усе, що суперечить власним поглядам, що є нове, незвичайне (“Ми віримо тому, чому хочемо вірити”). Ми рідко усвідомлюємо, що тлумачення подій іншою людиною настільки ж законне, як і наше власне.
3.Погані стосунки між людьми– якщо ставлення людини вороже, то її важко переконати у справедливості вашої точки зору.
4.Відсутність уваги й інтересу співрозмовника, а інтерес виникає, коли людина усвідомлює значення інформації для себе: за допомогою цієї інформації можна одержати бажане або попередити небажаний розвиток подій.
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
84
5.Неврахування фактів, тобто звичка робити висновки за відсутності достатньої кількості фактів.
Помилки в побудові висловлень: неправильний вибір слів, складність повідомлення, слабка переконливість, нелогічність та ін.
6.Неправильний вибір стратегії і тактики спілкування.
Стратегії спілкування можуть бути такими: 1) відкрите – закрите спілкування; 2) монологічне – діалогічне спілкування; 3) рольове (з урахуванням соціальної ролі) – особистісне спілкування (спілкування “душ”).
Відкрите спілкування – бажання й уміння виразити свою точку зору і готовність врахувати позиції інших. Закрите спілкування – небажання або невміння виразити зрозуміло свою точку зору, своє ставлення або наявну інформацію, яку потрібно повідомити. Використання закритих комунікацій виправдано у випадках: 1) якщо є значна різниця, в міру предметної компетентності безглуздо витрачати час і сили на підвищення компетентності “іншої сторони”; 2) у конфліктних ситуаціях відкриття своїх почуттів, планів супротивникові недоцільне. Відкриті комунікації ефективні, якщо є порівнянність, але не тотожність предметних позицій (обмін думками, задумами). “Однобічне опитування” – напівзакрита комунікація, в якій людина намагається з’ясувати позиції іншої людини й у той же час не розкриває своєї позиції. Коли людина відкрито виражає свої почуття, не цікавлячись тим, чи бажає інша людина “зрозуміти її”, слухати “вилив” її почуттів, то це означає “істеричне пред’явлення проблеми”.
Важливо також розрізняти тактику та техніку спілкування. Реалізація в конкретній ситуації стратегії на основі оволодіння техніками і на основі знань правил спілкування називається тактикою спілкування. Сукупність конкретних комунікативних вмінь говорити і слухати називають технікою спілкування.
3.Види спілкування
Уреальному житті ми спілкуємося по-різному, залежно від обставин, змісту інформації та учасників. І ми, і наші співрозмовники виконуємо різноманітні функції, ролі під час спілкування. На основі певних спільних ознак у психології виділяють окремі види спілкування.
1. “Контакт масок” – формальне спілкування, коли відсутнє прагнення зрозуміти і враховувати особливості особистості співрозмовника, використовуються звичні маски (ввічливості, строгості, байдужості, скромності, співчутливості та ін.) – набір виразів обличчя, жестів, стандартних фраз, що дозволяють приховати щирі емоції, ставлення до співрозмовника. У місті, на вулиці контакт масок як формальне спілкування
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
85
навіть необхідне в деяких ситуаціях, щоб люди “не зачіпали” один одного без потреби, щоб “відгородитися” від співрозмовника.
2.Примітивне спілкування, коли оцінюють іншу людину як потрібну або як об’єкт, що заважає: якщо людина потрібна, то з нею активно вступають у контакт, різними способами привертають її увагу, якщо заважає – відштовхнуть або нагрубіянять і особливо не опікуються
їїстаном. Якщо одержали від співрозмовника бажане, то втрачають подальший інтерес до нього і не приховують цього.
3.Формально-рольове спілкування, коли регламентовані і зміст, і
засоби спілкування і, замість знання внутрішнього змісту особистості, співрозмовника обмежуються знанням його соціальної ролі.
4.Ділове спілкування, коли враховують особливості особистості, характер, вік, настрій співрозмовника, але інтереси справи більш значущі порівняно з можливими особистісними розбіжностями. Таке спілкування спеціально організується для виконання справи. Воно служить способом оптимізації того чи іншого виду предметної діяльності: виробничої, наукової, комерційної та ін. Будь-яка спільна справа передбачає взаємодію учасників як необхідний засіб забезпечення її ефективності. Основне завдання ділового спілкування – продуктивне співробітництво. Існує так званий кодекс ділового спілкування. Його основні принципи: 1) принцип кооперативності – “твій вклад повинен бути таким, якого вимагає спільно прийняте спрямування розмови”; 2) принцип достатньої інформації – “говори не більше і не менше, ніж вимагається в даний момент”; 3) принцип якості інформації – “не обманюй”; принцип доцільності – “не відхиляйся від теми, вмій знайти рішення”; 5) “висловлюй думки ясно й переконливо для співбесідника”; 6) “умій слухати іншого та розуміти його думку”; 7) “умій враховувати індивідуальні особливості співбесідника заради інтересів справи”. Ці правила будуть ефективними, якщо досягнуті узгодженості і вони виконуються.
5.Духовне, міжособистісне спілкування друзів, коли можна торкнутися будь-якої теми, друг зрозуміє вас і без слів, із виразу обличчя, рухів, інтонації. Таке спілкування можливе тоді, коли кожен учасник має уявлення про співрозмовника, знає його як особистість, може передбачати його реакції, інтереси, переконання, ставлення.
6.Маніпулятивне спілкування спрямоване на отримання вигоди від співрозмовника. Для цього використовуються різні прийоми (лестощі, залякування, “пускання пилу в очі”, обман, демонстрація добра) залежно від особливостей особистості співрозмовника.
7.Світське спілкування. Суть світського спілкування в його безпредметності, тобто люди говорять не те, що думають, а те, що необхідно говорити в подібних випадках; це спілкування закрите, тому що точки
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
86