навчання з наступним аналізом результатів учіння і спілкування. Останнє має значний вплив на мотивацію учіння, створення емоційно-психо- логічного клімату в навчальному колективі. Учіння – активний пізнавальний процес, в якому формуються розумові сили тих, хто навчається, моральні та вольові риси характеру, властивості особистості та темпераменту. Якщо цей процес є цілеспрямованим, то він набуває ознак діяльності.
4. Методи навчання, контролю та оцінки результатів навчання
Методи навчання – це способи співпраці викладача і студента, в результаті яких студент одержує знання, вміння, навички, під впливом яких формується світогляд, морально-етичні якості особистості.
Метод навчання визначає, що і як саме роблять студенти(учні) з навчальним матеріалом, які властивості та зв’язки між об’єктами розкривають вони. Метод є центральною ланкою детермінації процесу навчання, зовнішніми обставинами.
Уметоді навчання можна виділити змістову та формальну сторони. Змістова сторона має такі компоненти: 1) зміст (різні моделі, аналогії, алгоритми, які допомагають засвоїти сутність навчальних предметів);
2)розумові, передусім мислительні дії, потрібні для засвоєння змісту навчальних предметів і додаткового змісту (загальнологічні дії, а також дії, що розкривають принцип побудови навчального процесу);
3)співвідношення між цілями навчання, з одного боку, і прямими й непрямими його продуктами – з іншого.
Формальна сторона методу навчання характеризується співвідношенням активності викладача і слухачів, характером поєднання колективних та індивідуальних форм навчальної роботи, співвідношенням зорової та слухової інформації у поданні навчального матеріалу, кількістю і складністю завдань, які стоять перед слухачами, ступенем допомоги, що надається їм.
Кожен метод навчання має свою структуру, тобто складається із невеликих частин, які називаються прийомами. Так, у методі навчальної бесіди використовуються відповіді-запитання.
Упрактичній роботі сучасної школи створена і постійно удосконалюється система методів навчання. Найбільш розроблені традиційні методи навчання, які класифікують за джерелами знань. Залежно від того, що є джерелом знань, ці методи поділяються на такі групи:
1)словесні (джерело знань – слово); 2) наочні (джерело знань – наочність); 3) практичні (джерело знань – практичні дії).
Група словесних методів включає такі різновиди, як: 1) пояснення; 2) розповідь; 3) лекція; 4) інструктаж (вступний, поточний, заключний); 5) навчальна бесіда; 6) самостійне опрацювання; 7) робота з книгою.
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
148
Деякі вчені відкидають традиційну класифікацію методів і вважають, що для юнацького віку(учнів училищ, студентів вузів) важлива перевага розумового пошуку істини. Відповідно до цього виділяють такі методи навчання: 1) аналітичний: відбувається розчленування цілого на частини; 2) синтетичний: практичне поєднання частин, компонентів, елементів в єдине ціле у розумовій діяльності людини; 3) аналітикосинтетичний: одноразове поєднання цілого і компонентного, одиничного і загального; 4) індуктивний: пізнання від одиничного до загального; 5) дедуктивний: пізнання від загального до одиничного; 6) індуктивнодедуктивний: поєднання одиничного і загального; 7) порівняння: співставлення фактів, доказів, засобів; 8) аналогії: логічні і асоціативні між фактами і явищами; 9) класифікації: групування фактів, явищ.
Поєднання цих двох класифікацій забезпечує бінарну систему методів навчання. У практиці вищої школи сьогодні активно використовується такий практичний метод навчання, як вправи.
Вправи – це багаторазове повторення певних дій або видів діяльності. Для їх засвоєння характерне розуміння, яке супроводжується свідомим контролем і коректуванням. Вправи відповідно поділяються на такі види: а) підготовчі; б) вступні; в) пробні; г) тренувальні; ґ) творчі; д) контрольні.
У вищих навчальних закладах виділяють лабораторні, практичні й дослідні роботи. До практичних методів навчання слід віднести і графічні роботи. У них зорове сприймання поєднується з моторною пам’яттю студентів.
Сучасний вищий навчальний заклад немислимий без комп’ютера як засобу навчання. За допомогою комп’ютера реалізується програмове і проблемне навчання, а також його можна використати як засіб навчального моделювання науково-технічних об’єктів і процесів. Спілкування з комп’ютером сприяє розвитку інтелектуального, духовного і морального потенціалу студентів.
Загалом педагогічні методи навчання у сучасній національній школі передбачають використання дослідницьких засобів для всебічного розвитку і формування особистості.
Навчання – це взаємодія викладача і студентів; взаємопов’язані між собою діяльність викладача (викладання) та діяльність учнів, студентів (учіння). Ці види діяльності мають різноманітні методи і способи виконання.
Метод навчання – спосіб взаємодії, взаємопов’язаної діяльності викладача та студентів, спрямованої на досягнення завдань освіти, виховання та розвитку у процесі навчання.
Існують різні класифікації дидактичних методів. Їх класифікують на загальні та спеціальні, тобто ті, що застосовуються при викладанні
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
149
будь-яких предметів навчання (лекція) і при викладанні лише окремих предметів навчання (лінгвістичний аналіз тексту).
Залежно від активності учнів, студентів виділяють: 1) методи готових знань чи репродуктивні; 2) методи продуктивні, проблемно-пошу- кові, активні, дослідницькі.
Хоча в цьому аспекті можна говорити не про різні методи, а про характер методу (бесіда, лекція як методи можуть мати репродуктивний чи проблемний характер).
Як правило, виділяють групи методів відповідно до певних етапів (чи компонентів) навчального процесу. Відповідно слід говорити про: 1) методи організації навчальної діяльності; 2) методи стимулювання та мотивації учіння; 3) методи контролю і самоконтролю. Розглянемо їх більш докладно.
1. Методи організації навчальної діяльності. Виділяють словесні методи (лекція, бесіда). Лекція є одним із основних методів навчання у вищих навчальних закладах. З’явилась лекція як метод навчання понад 1 000 років тому назад, в епоху Середньовіччя. Мета середньовічної лекції – слухати і запам’ятовувати (magister dixit (учитель сказав) – слова, що припиняли будь-яку спробу обговорення).
У педагогіці сформувалася двоїста оцінка цього методу. Характерною рисою лекції є пасивність студентів у навчальному процесі. Ця проблема залишається і донині. До лекції як методу педагоги ставилися завжди по-різному. Видатний хірург і діяч освіти М.І. Пирогов на перше місце ставив самостійну роботу студентів, а на друге – лекцію. М.Є. Жуковський, батько російської авіації, вважав навпаки. В історії вітчизняної освіти ХХ ст. були періоди, коли лекцію як метод навчання взагалі вилучили з вищих навчальних закладів і замінили на самостійну роботу студентів (1924-1926 рр.). Потім лабораторно-бригадний метод знову витіснив лекцію. З 1956 р. у директивній вказівці Міністерства освіти було підкреслено, що зі всіх методів навчання найважливіше значення мають лекції (зрозуміло чому).
Сьогодні помітною тенденцією є зменшення кількості лекцій у навчальних планах і збільшення самостійної роботи студентів. І на це є причини: на лекції студентам доступна елементарна пізнавальна діяльність. У пам’яті залишається, за дослідженнями психологів, 30-65 % (на думку інших, 10 % того, що чує; 50 % того, що бачить; 80 % того, що робить) інформації, а через кілька днів відсоток набагато зменшується. Самостійна робота студентів насамперед формує самостійність як якість особистості, здатність організовувати і реалізовувати діяльність без сторонньої допомоги і керівництва.
Чому у нас ця система пробуксовує? Чому студенти бажають слухати більше лекцій? У переважної більшості студентів пізнавальний
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
150
мотив навчальної діяльності не є головним. Крім того, за дослідженнями психологів, лише у 20-30 % студентів явно виражена самостійність як риса особистості. Це і причина, і проблема.
Поряд зі словесними методами виділяють такі наочні методи:
1)демонстрація (реальних процесів, механізмів, кінофільмів); 2) ілюстрація (схеми, плакати, портрети, фото, репродукції); 3) практичні методи (вправи, лабораторний метод, навчальна праця). Навчання шляхом діяння у 6-7 разів продуктивніше, ніж шляхом слухання.
2.Методи стимулювання та мотивації навчально-пізнавальної діяльності. У цій групі методів називають багато таких, які можна називати прийомами, тобто елементами методу. Наприклад: метод створення ситуації новизни навчального матеріалу; метод опори на життєвий досвід; метод створення відчуття успіху в навчанні.
Серед методів (повноцінних) можна виділити: 1) пізнавальні ігри;
2)дискусії; 3) дослідження. Їх називають гуманістичними методами навчання. Саме у них (у цих видах діяльності) найбільш повно реалізується триєдина мета навчання – освітня, виховна, розвиваюча.
3.Методи контролю та самоконтролю. До цієї групи методів належать такі: 1) усне опитування (індивідуальне і фронтальне); 2) письмовий контроль (письмові відповіді на питання, розв’язання задач, творчі завдання, тести); 3) заліки, іспити.
Хороші результати дає взаємоконтроль, самоаналіз, групова аргументація оцінки. Застосовуючи контроль та оцінку знань студентів, слід завжди пам’ятати, що оцінка – це не покарання, а стимул у навчанні. Такі фрази, як “Не заважайте мені, а то зараз викличу до дошки розв’-я зувати задачу”, “Хто не вивчив, не підготувався, зараз з’ясуємо”, є педагогічно некоректними.
Завершуючи розмову про методи, слід сказати, що в конкретних умовах варто вибрати той метод, який забезпечить найвищу ефективність навчання. Тут треба врахувати особливості дисципліни, теми, обмеженість у часі, індивідуальні особливості студентів.
5. Організаційні форми навчання
Найстаріша форма навчального процесу– індивідуальне навчання.
Воно переважало і вДавній Греції. Його зміст полягає в тому, що учень виконує завдання індивідуально, користуючись при цьому безпосередньо допомогою викладача (вивчення підручника).
Це навчання є досить ефективним, тому що дозволяє враховувати особливості розвитку дитини, індивідуалізувати контроль за ходом і наслідками навчальної роботи.
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
151
Але індивідуальне навчання має й суттєві недоліки: воно потребує значних матеріальних витрат, учня позбавлено можливості співпрацювати зі своїми однолітками. Ще в XVI ст. індивідуальне навчання піддавалося гострій критиці. Зараз воно використовується у формі репетиторства і консультування, доповнюючи колективне навчання.
У середньовічній школі широкого розповсюдження набуло інди- відуально-групове навчання. Але групи були непостійними, навчалися діти з різним рівнем знань, неоднорідні за віком і розвитком.
Кожен учень самостійно вивчав те, що задавав учитель, спираючись в основному на механічне запам’ятовування, багаторазове повторення і відтворення вивченого матеріалу.
Класична форма навчання розроблена Я. Коменським. Зростання міст, розвиток територіальних відносин і промисловості вимагали вдосконалення навчання, що зумовило виникнення класичної форми організації навчального процесу.
На чолі класу стояв окремий викладач, який організовував навчаль- но-виховний процес. Програма підпорядковувалася основній меті – одержанню знань з латинської мови та ораторського мистецтва цією мовою.
Така форма навчання використовувалась у братських школах України, але найбільш повне і глибоке обґрунтування знайшла у праці Я.А. Коменського “Велика дидактика” (1632 р.). Він вважав, що в школі потрібні класи, які формуються на початку навчального року.
Навчальний рік повинен мати визначені початок і кінець, чотири періоди канікул.
Було складено програму навчання, розподілено зміст навчання за роками. Кожного дня учні повинні були навчатися чотири години з викладачем, чотири – працювати самостійно, окрім середи й суботи, коли після обіду заняття не проводились.
Я.А. Коменський вважав за можливе одночасне навчання великої кількості учнів (40-50 осіб) і навіть припускав, що кількість учнів може бути збільшена до 300 за умови залучення кращих учнів для проведення занять з кожним десятком учнів під загальним керівництвом учителя.
Протягом 300 років класно-урочна система діє та удосконалюється за участю кращих учителів і видатних учених-педагогів.
Бел-ланкастерська система навчання стала кроком вперед до удосконалення форм навчання. Ідея Я.А. Коменського про можливість залучення кращих учнів до навчання набула поширення наприкінці XVIII – на початку XIX ст.
Назву ця система отримала за прізвищами її авторів– Бела, англійського священика-місіонера, і Ланкастера, англійського педагога.
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
152
Сутність системи полягала в тому, що вчитель організовував навчання молодших школярів за допомогою старших. Учитель не проводив заняття з класом, він лише давав інструктаж старшим дітям.
Унаш час у деяких спеціалізованих школах також практикується проведення занять у молодших класах учнями випускного11-го класу.
Автім, проведення занять у школах студентами педагогічних вузів практикувалося завжди і практикується нині у вітчизняній школі. А це є не що інше, як елемент бел-ланкастерської системи навчання.
На початку XX ст. було зроблено спробу відмовитися від класноурочної системи навчання. У 1909 р. американська вчителька Еллен Паркгерст запропонувала побудувати всю навчальну роботу відповідно до так званого Дальтон-плану (лабораторна система занять за назвою м. Дальтона, де він був застосований).
Заняття за Дальтон-планом не враховують класи, колективну роботу вчителя з учнями. Натомість використовуються лабораторії, де зібрані необхідні книги, таблиці, прилади, що ними учні можуть користуватись у процесі занять.
Уразі труднощів вони можуть звертатися за допомогою до вчителя. Вчитель дає кожному учневі індивідуальне завдання, орієнтовний план на день, пропонує раціональні методи виконання цього завдання. Виконавши завдання, учень складає залік і отримує наступне завдання.
Інтенсивність, швидкість праці залежать від самих учнів, тому кожний просувається вперед індивідуально, у тому темпі, в якому встигає виконувати завдання. Така форма навчання збереглася частково (як форма проведення лабораторних занять із фізики чи хімії у школах або з технічних дисциплін у вузах). Щоправда, клас чи група поділяється на підгрупи, бригади, варіанти завдань. Зрозуміла річ, що система занять, яка складається лише з лабораторних робіт, у нашому розумінні не могла зберегтись як єдино можлива.
Концепцію диференціації навчання втілиламангеймська система.
Доктор Йозеф-Антон Зіккінгер (1858-1930) запровадив її в Німеччині,
ум. Мангеймі (мангеймська система).
Він поділив дітей на4 групи: 1) основні класи – для дітей із серед-
німи здібностями (50-60 %); 2) класи для учнів малоздібних, які зазвичай не закінчують школу (20-30 %); 3) допоміжні класи – для розумово відсталих дітей (2-2,5 %); 4) класи для обдарованих (20-25 %), із них
1-2 % високообдарованих.
Поділ дітей здійснювався на підставі результатів психометричних обстежень і характеристик учителів. Тривалість навчання у кожній групі була різною: у першій – вісім років, у другій і третій – чотири роки, у четвертій – шість років.
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
153