1.5. Структура етики як науки.Основні функції етики.

У найзагальнішому плані науку етику можна розділити на теоретичну і прикладну, хоча деякі вчені пропонують відокремити три частини етики: теорію етики, історію етики і прикладну етику. В історії культури, як ми бачили, практичні рекомендації передували теоретичним розробкам. Теоретична етика спрямована на дослідження системи моральності взагалі. Вона включає вчення про суть, специфіку і функції моралі, про її зв'язок з іншими сторонами людського буття, про окремі елементи моральної свідомості і поведінки (справедливості, боргу, відповідальності, совісті, гідності і т.п.). Історія етики вивчає походження і історичний розвиток моралі, а також систему етичних вчень. Тобто самостійними складовими частинами етики є:

– теорія моралі;

– історія моральності;

– історія етичних вчень.

Прикладна етика – це по-перше, новий історичний етап у розвитку етики, по-друге, – це самостійний напрямок сучасної етики, що виник у другої половині XX ст.. Предметом прикладної етики є відкриті моральні проблеми сучасності, пограничні питання, що не можуть бути визначені однозначно і виникають в окремих сферах сучасного людського життя. Найбільш розвиненими сучасними її різновидами є:

– біомедицинська етика;

– професійна етика (етика бізнесу, етика науки, педагогічна етика);

– екологічна етика й інші напрямки.

Таким чином. в процесі історичного розвитку етика пройшла довгий шлях від осмислення різниці між хорошою і поганою вдачею і сукупності мудрих життєвих порад до складної, багаторівневої системи гуманітарного знання. Вона поєднує теоретичне дослідження моралі як феномену людської культури і практичні рекомендації щодо людської поведінки, повязаної з моральним вибором, з тим як людині бути гідним своєї людяності.

Призначення моралі в житті людства і окремої людини і постає як завдання стояти на варті людяності, зберігати її як найвищу цінність. Складно однозначно стверджувати, звідки походить мораль і саме які причини призвели до появи етики як науки про моральне, але завжди можна визначити, заради чого вона існує, які виконує функції в людської культурі.

Так, першою слід назвати гуманізуючу функцію. Мораль «підводить» нас над власною природою з її обмеженістю, недосконалістю, слабкістю, над сьогоденням і тимчасовістю, егоїстичними і прагматичними інтересами, вона задає орієнтир людяності для кожного з нас поза будь яких умов. Більш того, саме мораль нібито «олюднює» саму «природу», навколишній світ як такий. Якщо виходити з того, що Всесвіт, космос, природа безвідносно людини, самі по собі а ні добрі, а ні злі, то мораль і на них прагне розповсюдити поняття добра, осмислити усе існуюче як добро або зло.

Отже, перше завдання моралі – осмислити світ співвимірним людині, а людину – гідним своєї людяності. Адже з точки зору моралі кожна людина виступає не стільки як індивідуальність, скільки як «людина взагалі». Мораль повертає людині її цілісність, усвідомлене існування, і в цьому її благородна гуманістична роль.

Другою можна назвати ціннісно-орієнтуючу функцію. Як вже було сказано, призначення моралі полягає в тому, що особистість самостійно орієнтується, згідно з системою моральних цінностей. Саме мораль задає життєво важливі для людини буттєви орієнтири: це і уявлення про сенс життя, про призначення людини, про цінність усього людського в людині. І хоча, на перший погляд, вони не мають безпосереднього практичного значення, вони потрібні для того, щоб надавати повсякденності буття людини вищий сенс, задавати йому ідеальну перспективу.

Серед найважливіших з соціальної точки зору завжди називають регулятивну функцію. Мораль виступає моральним регулятором поведінки як окремої людини, так і суспільства. Суть її в саморегуляції особи і саморегуляції соціального середовища в цілому.

Не меньш важливою постає і пізнавальна функція. Моральна людина бачить світ крізь призму добра і зла, сенсу життя і совісті, боргу і відповідальності. Це не об'єктивно-наукове дослідження світу як він є, це особливий вид пізнання світу в контексті сенсу існування людського як такого.

Не можна заперечувати, що однією із базових функцій моралі є виховна. Моральне виховання завжди і у всі часи було фундаментом будь якого іншого виховання і освіти. З цієї точки зору потрібно розуміти, що моральність не стільки вимагає від людини дотримання засвоєних «правил життя», скільки виховує саму здатність керуватися ідеальними нормами, «вищими» принципами і цінностями в повсякденному існуванні. За наявності такої здатності до морального самовизначення людина не лише спроможна обирати відповідну лінію поведінки, але і постійно розвиватися, зростати, самовдосконалюватися. Усі достоїнства доброченсної людини, що ми знаходимо у морально вихованої особистості, виникають з фундаментальної настанови поступати «як повинно», виходити з ціннісних уявлень, так затвержуючи свою свободу.

Слід зазначити, що виділення певних функцій моралі (як і окремий аналіз кожної з них) є досить умовним, оскільки в реальності вони завжди повязані одна з одною. Мораль одночасно і регулює, і виховує, і ціннісно орієнтує. Саме у цілісності функціювання проявляється своєрідність її існування в культурі людства.

Структурно-функціональний аналіз моралі сприяє розумінню усієї складності її устрою, що не дозволяє трактувати моральне життя як просту самоочевидність.