24. Поняття орфоепії

Орфоепія (гр. - правильний, - мовлення) це 1) сукупність правил вимови, що становить систему норм літературної мови, необхідних для збереження її єдності; 2) розділ мовознавства, що вивчає і систематизує норми літературної вимови.

Орфоепічними нормами регулюється місце наголосу в окремих групах слів і граматичних норм, індивідуальні варіанти основних граматичних структур тощо. Вимова регулюється живою суспільною комунікативною практикою, а також традицією.

До найважливіших ознак української літературної вимови належить унормованість як одна з кардинально важливих передумов функціонування національної мови в усній формі.

Дотримання норм літературної вимови має велике значення, становить один із суттєво важливих показників загальної культури особи, створює необхідні передумови для ефективного користування літературним мовленням у різних сферах суспільної практики – від побуту до закладів освіти, культури, науки, державного управління.

Порушення норм орфоепії можуть зумовлюватись впливом правопису на вимову, типом діалектних фонетичних систем, взаємонакладанням орфоепічних норм за умов білінгвізму тощо.

Становлення української літературної вимови безпосередньо пов’язане з загальним процесом формування української літературної мови, що ускладнювався прямими заборонами, а отже, відсутністю цілого комплексу соціолінгвістичних передумов, необхідних для динамічного розвитку унормованої літературної мови. Завдяки діяльності письменників та культурних діячів орфоепічні норми української літературної мови у своїх основних рисах склалися вже в другій половині ХІХ ст., хоч і не закріпилися на всіх українських землях. Про усталену, але не абсолютно застиглу і позбавлену ознак динаміки систему норм літературної вимови можна говорити після поширення освіти українською мовою у період українізації, на який припадає й об’єднання українських земель, й усунення перешкод для уніфікації всіх норм української літературної мови.

25. Основні риси укр. Літературної вимови

У зв”язку з вимовою голосних звуків, виділяють кілька найголовніших орфоепічних норм.

1. Наголошені і ненаголошені голосні вимовляються чітко і виразно, за винятком ненаголошених голосних [е], [и], [о], які зазнають змін за таких супровідних умов:

а)ненаголошений [е] вимовляється з більш помітним наближенням до [и] перед складом з [і], [и], [у]: [ни^ес^,ім^оо], [ни^еси], [ни^ес^оу] і менш помітно перед складами з [е], [а], [о]: [не^исла], [не^исл^оо],[не^исе];

б) ненаголошений [и] наближається у вимові до голосного [е] перед складами з [е], [а], [о]: [пе^исати], [пе^исемна]; меншою мірою ця зміна виявляється перед складами з [и], [і], [у] та в кінці слова [пи^еш^,ім^оо], [си^едит^/];

в) ненаголошений [о] перед складом з [у] вимовляється з наближенням до [у]: [к^оо^уж^оух].

Вимова приголосних звуків

1. Дзвінкі приголосні не втрачають своєї дзвінкості:

а) в абсолютному кінці слова;

б) у позиції перед наступним глухим, крім [г], який у цій позиції може змінюватись на [х]: [г^оубка], [г^оор^оôбц^,і],[н^,іжка], [р^,іжте^и], але [н^/іхт^/і], [к^,іхт^,і], [ли^ехкиǐ].

2. Глухі приголосні перед шумними дзвінкими у межах слова вимовляються дзвінко [б^оор^оо^.д^/ба], [пр^оо^.з^/ба], [j^.агже^и]

3. У префіксі роз- і прийменнику-префіксі без- у позиції перед глухим приголосним поширена паралельна вимова [з] і [с]: [р^ооз[с]писка], [р^ооз[с]кв^,іт], [без [с]тебе].

4. Напівпом”якшені губні приголосні виступають перед [і] та голосними заднього ряду в словах іншомовного походження: [в^,іс^/ім], [м^,іра], [б^,.ур^оо], [к^,.увет].

5. Шиплячі в кінці слова і складу перед [а], [о], [у], [е], [и] є твердими: [jіж], [р^оозр^/іжте], [л^ооша], [ч^оог^оо]. Тільки у позиції перед [і] ці звуки є напівпом’якшеними [н^оо^.ж^,і], [уд^/іж^,і], [н^ооч^,і]. Напівпом’якшена вимова властива подовженим шиплячим: [п^,іч^,:^.у], [затиш^,:^.а].

6. У кінці слова завжди вимовляється [ц^/]: [к^,інец^/], [г^оôр^/ілиц^/], крім слів іншомовного походження та деяких вигуків, де виступає [ц] : палац, шприц, бац, клац.

7. Перед наступним м”яким або пом”якшеним приголосним у вимові виступають м”які [д^/, т^/, з^/, с^/, ц^/, н^/]: [с^/м^,іх], [с^/в^,іт], [к^,ін^/с^/киǐ]

8. Перед [і] всі зубні приголосні пом”якшуються, але на межі морфем і слів тверда вимова цих приголосних зберігається [медінсти^ет^оут], [д^/ід і баба], [лис і с^ообака]

9. Перед [е] приголосні вимовляються твердо : [дес^/.ат^/], [не^ис^оу], [еле^игантниǐ].

10. Буквосполучення дж, дз мають 2 значення:

а) якщо передають один звук у межах морфеми, то вимовляються як африкати: [дзв^ооник], [к^оук^оур^оудза], [х^оо^удж^оу],[джаз].

б) якщо [д, з, д, ж] належать до різних морфем, то вимовляються як окремі звуки: [надзв^оук^оовиǐ], [в^,ідже^ини], [в^,ідже^имати].

11. У кінці слова і складу, на початку слова перед приголосним /в/ вимовляється як [ў], [j] як [ǐ]: [ўч^оора], [праўда], [ǐти], [с^/ідаǐ], [маǐка].

12. Приголосний [г] властивий деяким власнеукраїнським і запозиченим словам [агр^оус], [дзига], [гат^оун^оок]. У власних назвах іншомовного походження, які у мові-джерелі мають у складі [д], за новою орфоепічною нормою вимовляється [г]: [гдан^/с^/к], [гете].

13. Ряд орфоепічних норм української мови випливає з асиміляційних змін у групах приголосних:

-жці (запорожці) - [з^/ц^/і] [зап^оор^оо^.з^/ц^/і]

-шці (комашці) - [с^/ц^/] [к^оома^.с^/ц^/і]

-чц (в обручці) - [ц^/:] [о^убр^оуц^/:і]

-тц (на нитці) - [ц^/:] [ниц^/:і]

-ться (бореться) - [ц^/:] [б^ооре^иц^/:^.а]

-шся (борешся) - [с^/:] [бо^оре^ис^/:^.а]

-жся (намажся) - [з^/с^/] - [намаз^/с^/.а]

-чся (морочся) - [ц^/:] [м^оор^ооц^/:^.а]

14. Для вимови характерне і спрощення у групах приголосних, супроводжуване асимілятивними змінами:

- нтств - [нств] (агентство) - [агенств^оо]

- нтськ - [н^/с^/к] (студентський) - [ст^оуденств^оо]

- здц - [з^/ц^/] (у поїздці) - [у п^оô^.jіз^/ц^/і]

- стц - [с^/ц^/] (кістці) - [к^,іс^/ц^/і]

Але спрощення у групах приголосних не можна вважати виразною ознакою сучасної орфоепії, оскільки існують численні послідовності приголосних різної фонетичної якості, яким не властиве випадіння компонентів (обстругати, обскребти, надвправний, контрдекларація, герцогство, контрпропозиція).

19