3.Лінгвістичний аспект мовних звуків. Поняття фонеми

Лінгвістичний аспект мовних звуків ще називається фонологічним, іноді – соціальним. У процесі спілкування звуки виконують певні функції, отже, вони становлять функціональні одиниці мови. Аналіз звуків як функціональних одиниць – найважливіше завдання лінгвістичного аспекту.

Для назви звука як функціональної одиниці існує термін фонема, а наука, що досліджує систему фонем, називається фонологією.

Фонема – мінімальна одиниці звукової будови мови, функція якої полягає в розрізненні і розпізнаванні значущих одиниць морфем і слів.

До складу морфем і слів фонеми входять як мінімальні, неподільні компоненти, які служать для вираження відповідних значущих одиниць, але самі значення позбавлені. Поєднуючись за певними закономірностями, фонеми служать будівельним матеріалом для морфем і слів, виконуючи 1) формуючу функцію. Розрізнення морфем і слів можливе тільки через відмінності в їх фонемному складі. Так, слова кіт, кит, кут сприймаються як слова різної семантики завдяки вживанню трьох різних фонем: /і/, /и/, /у/. Цей приклад демонструє 2)смислорозрізнювальну функцію фонем.

Призначення фонем полягає і в тому, що вони сприяють ототожненню одних і тих же фонем і слів. Фонеми, що входять до складу слова кіт, у подібній комбінації для всіх мовців позначають одне й те ж. Така функція називається 3) перцептивною .

Кожна фонема – абстрактне поняття, що існує у свідомості мовців, як узагальнення ряду значень. У живому мовленні фонема реалізується у вигляді конкретних звуків. /к/ [к] [к’] [к]

4.Основні поняття фонології

Найголовніше поняття фонології – фонема. Фонеми є компонентами значущих одиниць мови – морфем і слів та служать засобом їх розпізнавання і розрізнення. У процесі мовлення кожна фонема реалізується у ряді звуків, що мають більшість спільних рис, але дечим і відрізняються. Їх називають алофонами. Незалежний алофон фонеми вважається основним виявом фонеми.

Основний алофон – це той звук, у якому дана фонема реалізується в позиції, незалежній від фонетичних умов (місця у слові, наголосу, впливу сусідніх звуків).

Варіантами фонеми називають усі її звукові реалізації разом з основним алофоном. Алофони бувають: позиційні; комбінаторні; факультативні.

Позиційні – зумовлені місцем фонеми у слові, перебуванням (неперебуванням під наголосом).

Комбінаторні – алофони, зумовлені впливом сусідніх фонем [сусід] [с], [у], [с], [росказати], [ с].

Факультативні – виникають в результаті наявності різних стилів мови, діалектного впливу, індивідуальної вимови.

Усі звукові реалізації фонеми (позиційні, комбінаторні, факультативні) утворюють звукове поле фонеми.

5. Система фонем української мови в історичному розрізі в історії розвитку поглядів на систему фонем української мови виділяють 2 періоди:

1) дофонологічний, коли розглядались тільки мовні звуки і навіть не вживався термін “фонема”;

2) фонологічний, в якому вже розглядається питання про кількість і якість фонем та їх варіанти.

Перший період тривав до 20-х років ХХ ст., тобто до того часу, коли українські фонетисти звернули увагу на праці вчених Празького лінгвістичного гуртка.

Початок фонологічного періоду можна датувати 1927 роком, коли з друку вийшов “Курс історії українського язика” Є.П.Тимченка, де вже говориться про фонеми.

Але і в дофонологічний період, хоча вчені не вживали термін “фонема”, але вже оперували не звуками мови, а фонемами, оскільки звуки розглядалися не як простий перелік звучань, а як перелік звукових одиниць, що розрізняються.

Коли почали аналізувати фонологічну систему української мови, то однакових поглядів на кількість фонем не було. У системі вокалізму виділяли від 5 до 12 фонем. Одні вчені не розрізняли /і/, /и/, інші окремими фонемами вважали наголошені і ненаголошені. Є.Тимченко виділяв 7 голосних фонем, відносячи до них /ǐ/, що розглядався як голосний високого підняття. Про 6 голосних фонем дотримуються і сучасні мовознавці, виділяючи такі голосні фонеми як /а, о, у, и, і, е/.

У поглядах мовознавців на систему приголосних фонем існує ще більша розбіжність. Так, Є.Тимченко виділяє 30 приголосних фонем, у нього немає /р^\/, /j/. О.Синявський – аж 90, вважаючи окремими фонемами напівпом’якшені, шиплячі, /г, г, к, х/, всі м’які та пом’якшені, наділяючи їх всі здатністю бути довгими. О.Курило виділяє 44 приголосні фонеми, С.Москаленко – 42. На сьогодні більшість дослідників виділяють 32 приголосні фонеми /б,п, в, м, ф, д, д^,, т, т^,, з, з^,, с, с^,, ц, ц^,, дз, дз^,, л, л^,, н, н,, ж, ч, ш, дж, г, г, к, х, р, р^,, j /.