Іі.Асиміляція за місцем і способом творення

виявляється у взаємному уподібненні свистячих [з, с], шиплячих [ж, ш]: [р^оож^о:увати], [при^ен^/іш:и]

Шиплячі теж можуть уподібнюватися свистячим:

не тривожся [нетри^ев^ооз^/с^/.а], учишся [ўчи^ес^/:^.а]

На межі повнозначних слів шиплячі зберігають вимову, а уподібнюються в усному мовленні при швидкому темпі мовлення (товариш сина, обстеж завулок, зауваж собі).

Відбуваються різні асимілятивні зміни між свистячими і шиплячими та африкатами [дж, дз, ч, ц]: на ручці [на р^оу^.ц^,:і], не морочся [не м^оор^оо^.ц^/с^/.а], ніжці [н^/із^/ц^/і]. Зміни зазнає [т^/] у дієсловах з часткою –ся; тут випадок взаємної асиміляції [не спиц^/:^.а]. Деякі приголосні змінилися перед сцуфіксами –ськ, -ств, -ин. Ці зміни закріпились на рівні вимови [чес^/киǐ]; [в^оор^оони^ез^/киǐ]; [д^оонеч:е^ина].

11.Дисиміляція

Дисиміляція – (лат. dissimilatio - розподібнення) – це явище, протилежне асиміляції. Його суть полягає у тому, що два однакових або близьких за природою звуки при контактуванні втрачають ті фонетичні ознаки, які були для них спільними.

Дисиміляція буває

а) контактна – розподібнення суміжних звуків

б) дистантна – розподібнення віддалених звуків

в) прогресивна (→), регресивна (←)

У живому мовленні явища дисиміляції реалізуються дуже пасивно. Як правило, приклади дисиміляції вже зафіксовані орфографією.

[красниǐ] -- [крашчиǐ] (кращий, дорожчий, вищий)

[ручник] - [рушник] – чн - шн

[сон^/ачник] - [сон^/ашник] – чн – шн

[срібро] - [срібло], [вел^/бл^/уд] – [вербл^/уд]

Мірошник, торішній, рушниця, сердешний (але сердешна хвороба), къто – кто – хто

12. Позиційні зміни приголосних

Належать зміни [в] - [ў], [j] - [ǐ]

13. Спрощення у групах приголосних

При відмінюванні та словотворенні іноді виникає невластивий українській мові, важкий для вимови збіг кількох приголосних. У таких групах відбувається спрощення, що засвідчене орфографією.

1. ждн – жн (тиждень - тижневий)

2. здн - зн (проїзд - проїзний)

3.стн – сн (честь - чесний)

4.стл – сл (щастя - щасливий)

5. скн – сн (тиск - тиснути)

6. зкн – зн (бризки - бризнути)

У деяких групах приголосних спрощення відбулося ще на давньоруському грунті.

стц- сц (місце – дрм. мъстьце)

лнц – нц (солнце - сонце)

рдц – рц (серце – рос. сердце)

сткл – скл (скло - стькло)

рнч – нч (гончар - гърнъчарь)

У деяких словах спрощення відбувається на рівні вимови, а на письмі не передається (шістсот [ш^,іс^о:от]). У словах іншомовного походження спрощення не відбувається, але на рівні вимови 1 приголосний може випадати. Особливо це стосується [т] у прикметниках, утворюваних за допомогою суфікс – ськ [т^оурис^/киǐ], [ст^оуден^/с^/киǐ]

Винятки: випускний, пропускний, допускний, шістнадцять, рискнути, кістлявий, пестливий, скнара, тоскно, вискнути (від виск), хвастливий, хвастнути.

14.Подовження приголосних

В українській мові можуть подовжуватись: [д^/:, т^/:, з^/:, с^/:, ц^/:, л^/:, н^/:, ж^,:, ч^,:, ш^,:,] між приглосними. Подовження приголосних зумовлене фонетичними змінами в минулому мови, а саме асиміляцією [j] попереднім м’яким приголосним. судьja – судjа – суд^/д^/а. Це подовження називається фонетичним. Губні приголосні не асимілюють [j] і він зберігся на сьогодні [п^,ірjа]. [п^оôдв^,ірjа].