38. Вольтер. Періодизація творчості та загальна характеристика світогляду.

Вольтера часто вважають атеїстом, проте він був прихильником деїзму, в основі якого віра у Бога-творця, який надалі після акту творення, не втручається в справи світу. Аналіз праць Вольтера наводить на думку, що його критика скоріше спрямована проти церкви, як установи, ніж проти самої концепції релігії. Деїст Вольтер вів полеміку, як із церквою, так і з атеїзмом. Йому належить вислів «Якби Бога не було, то його слід би було вигадати». В 1717 році Вольтер вперше зіштовхнувся з французьким деспотизмом: його кинула за грати в Бастилію через прочитано епіграму про керівництво Франції.В 1718 році вийшла поема “Едіп” про Генріха IV з цього часу його називають Вольтером. Через 5 років було написано “Поему про Лігу” – майбутня “Генріада”, історичну епопею. Незабаром Вольтер вирушає в Англію. Там поет дописав поему “Генріада”, “Історію Карла XII”. Пізніше в Франції були дописані трагедія “Брут” про римського консула, який стратив свої синів за зраду, “Смерть Цезаря”, “Эрифіла” , “Заїра” (1732 рік). Незабаром Вольтер створив “Філософські листи” (1734 рік), в цьому творі Вольтера писав про враження від Англії, порівняв французьке і англійське громадське життя. В цьому творі автор гаряче критикую абсолютизм і деспотизм французької влади.Наступні декілька років Вольтер ставив власні трагедії “Магомет”, “Алжир”, “Мера”. За життя письменник написав 25 комедій і 27 трагедій.Вольтер в 1745 році пише оперу “Принцеса Наваррська”, так він стає популярним при дворі короля. За запрошенням прусського короля Вольтер переїжджає до Берліну. В Берліні письменник живе при дворі короля, пише “Вік Луї XIV XVIII століття”. Ця книга – характеристика всіх коронованих осіб попереднього століття. Незабаром поет переїжджає до Швейцарії. Тут, в останні 25 років свого життя, Вольтер вів активну літературну і громадську діяльність. В цей період він дописує “Історію Російської імперії при Петрі” , багато зусиль спрямовує на філософську діяльність, створює свій “Філософський словник”.

39. Філософська повість Вольтера “Кандід”. Своєрідність жанру. Хронотоп. Специфіка героя.

У повість "Кандід" в комічно-пародійній формі змальовані мандри головного героя Кандіда в пошуках втраченої коханої—Кунігунди. Кандід— втілення наївного здорового глузду і моральної чистоти, якими обдарувала його природа. Він мандрував у супроводі вчителя - філософа Панглоса в якого на все була відповідь: "Все — на краще у цьому найкращому зі світів". Перед читачем твору постали не характери, а своєрідні маски. Герої уособлювали різні філософські системи. Панглос виражав систему німецького філософа Г. Ф. В. Лейбніца, Вольтер відкрито глузував з його філософського твердження про те, що у світі панує "наперед усталена гармонія", тобто все, що б не відбувалося — відбувається на благо.Вольтер критикував цю думку, і в повісті Кандід страждав саме від своєї моральної незіпсованості і наївності.Сюжет повісті підкорено єдиній логіці — логіці маятника: від везіння до невезіння і навпаки. У повісті "Кандід" Вольтер використав структурні прийоми так званого "плутовського" роману, примушуючи героя мандрувати із країни в країну, знайомитися із представниками різних суспільних верств— від коронованих осіб до дорожніх бандитів і ницих жінок.Оповідь була побудована як пародія на авантюрний роман — герої переживають незвичайні життєві перевороти, пригоди, які відбуваються у приголомшливому темпі.

40.“Простодушний” Вольтера і критика русоїстської концепції. Значення образу “простака” в літературі XVIII ст. Дія повісті "Простодушний" повністю розгорталася у Франції, хоча головний герой — індіанець з племені гуронів, який за збігом обставин опинився на території Європи. Протягом твору наскрізно простежувалася його сатирична спрямованість.Повість побудована у формі "адаптації" "природної людини", не зіпсованої цивілізацією, до умов тогочасної дійсності, іншими словами — це процес перетворення Простодушного на звичайну людину. "Природна людина" — "штучна" людина (продукт цивілізації) — головна суперечність твору. У повісті "Вольтер" полемізував із Ж.-Ж. Руссо — творцем теорії про "природну людину" та згубний вплив цивілізації на неї. Головна сюжетна лінія — історія кохання Простака і юної вродливої Сент-Ів.

41.Філософські та естетичні погляди Д.Дідро як представника просвітницького реалізму у Франції. Денні Дідро (5.Х.1713 р. – 31.VІІ. 1784 р. французький філософ – матеріаліст, просвітитель та письменник. У своїх філософських поглядах Дідро пройшов шлях від деїзму до матеріалізму й атеїзму. Першоосновою світу вважав єдину матеріальну субстанцію. Об’єктивними формами існування теорії, вважав простір і час. Він відстоював думку про внутрішню активність матерії. Доводив, що елементи матерії неподільні молекули є якісно різнорідними, такими, що мають внутрішню діяльну силу і чуттєвість. Дідро гостро критикував дуалізм і агностицизм. Виходячи з ідеалістичних позицій у поясненні суспільного життя, вважав, що характер суспільства залежить від законодавства і від форм правління, а тому вирішальний фактор суспільного розвитку вбачав в свідомості видатних осіб. У питанні про походження суспільства і держави дотримувався теорії «суспільного життя».Дідро – один з перших теоретиків реалізму, він вбачав суть мистецтва в художньому відображенні дійсності, передусім суспільного життя. стверджував об’єктивність краси і прекрасного; «Про драматичну поезію», (1771) «Парадокс про актора», (1773).Дідро як інші французькі філософи-матеріалісти 18 ст. надавав велике значення освіченості.