3. 3. Організація і мотивація як функції управління військовою організацією
Питання 9. Сутність делегування, відповідальності та повноважень.
Відповідь.
Повноваження – це обмежене право використовувати ресурси військової організації й спрямовувати зусилля деяких її військовослужбовців на виконання визначених завдань.
Делегування означає передачу завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання.
Відповідальність означає, що військовослужбовець відповідає за результати виконання завдань перед тим, хто передає йому повноваження.
Межа повноважень.
Узагалі межі повноважень поширюються в напрямі більш високих рівнів управління військовою організацією. Але навіть повноваження вищого командування обмежені. Воно не може підвищувати собі заробітну плату, призначати премії і т.д. без рішення відповідних державних органів.
Командири не можуть делегувати повноваження, які суперечать законам або культурним цінностям, принаймні, на тривалий термін.
Однак обмеження, які накладаються на повноваження, часто на практиці командирами порушуються. Щоб ліпше це зрозуміти, розглянемо різницю між повноваженнями та владою.
Повноваження та влада. Повноваження та владу часто плутають одне з одним. Повноваження визначається як делеговане, обмежене, притаманне даній посаді право використовувати ресурси військової організації. На відміну від цього влада являє собою реальну здатність діяти або можливість впливати на ситуацію та підлеглих. Можна мати владу, не маючи повноважень. Повноваження, іншими словами, визначають, що особа, яка обіймає будь-яку посаду, має право діяти. Влада ж визначає, що вона дійсно може робити.
Питання 10. Типи та варіанти розподілення повноважень.
Відповідь.
Лінійні повноваження – це повноваження, які передаються безпосередньо від командира підлеглому й далі до інших підлеглих. А саме лінійні повноваження надають командиру узаконену владу, яка спонукає підлеглих на досягнення поставленої мети.
Командир, який володіє лінійними повноваженнями, має право приймати певні рішення й діяти в певних питаннях без узгодження з іншими командирами в тих межах, які встановлені військовою організацією, законом або звичаєм. Делегування лінійних повноважень створює ієрархію рівнів управління військовою організацією. Процес створення ієрархії6 називається скалярним7 процесом.
Оскільки повноваження на право розпоряджатися людьми зазвичай передаються за допомогою скалярного процесу, результуюча ієрархія називається скалярним ланцюгом або ланцюгом команд. Військові певного рангу відрізняються від військових більш високого або нижчого рівня за обмундируванням та знаками розпізнавання; тут ієрархія називається ланцюгом команд. Ланцюг команд, створений делегуванням повноважень, є характерною рисою всіх формальних військових організацій, окрім найдрібніших.
Штабні (апаратні) повноваження. Штабними повноваженнями відносно лінійних структур можуть бути: рекомендовані повноваження, обов’язкові узгодження, паралельні повноваження, функціональні повноваження.
Варіанти розподілення повноважень і завдань
При делегуванні можливі два варіанти розподілення повноважень і завдань: за системою „ялинка” і системою „матрьошка” (рис. 3.6).
При використанні системи „ялинка” повноваження і завдання вищого командування поглинають частину повноважень і завдань нижчого командування. У даному випадку має місце бюрократична організація.
Система „матрьошка” є системою подвійного чи множинного підпорядкування. У ній повноваження та завдання вищого командування повністю поглинають повноваження й завдання всіх нижчих командирів. У цій системі дуже складно знайти „крайнього” через перерозподіл повноважень і завдань на усіх нижчих рівнів.
У зв’язку з цим у військових організаціях може застосовуватися тільки варіант „ялинка”, який базується на єдиноначальності. Управління „через голову” тут є неприпустимим, бо спричинить руйнування основ військової організаціївисокою чіткістю фіксації повноважень і завдань командира кожного рівня управління.
.
Система „матрьошка” може застосовуватися у тих випадках, коли вищий керівник є власником повноважень. Тимчасово передаючи ці повноваження підлеглим, він повністю залишає їх за собою, що дозволяє йому в будь-який момент втрутитися в дії всіх нижчих рівнів управління. У системі ж „ялинка” це вважається неприпустимим .
Питання 11. Визначення, суть і модель мотивації
Відповідь.
Під мотивацією вважається процес, за допомогою командир спонукає підлеглих до виконання завдання для досягнення мети військової організації (можна додати також, що це процес спонукання себе до діяльності для досягнення особистої мети).
Процес мотивації включає: установлення незадоволених потреб; формування мети, спрямованої на задоволення потреб; визначення дій, необхідних для задоволення потреб.
Потреба – це усвідомлення відсутності чого-небудь, що викликає спонукання до дії. Потреби неможливо безпосередньо спостерігати чи вимірювати. Про їх існування можна судити лише з поведінки підлеглих. Психологи, спостерігаючи за людьми, визначили, що потреби служать мотивом до дії. Мотивація складає серцевину й основу управління людиною. Ефективність управління у значній мірі залежить від того, наскільки успішно здійснюється процес мотивації.
Прихильники історично ранніх поглядів на мотивацію до праці, наприклад, політика „батога й пряника”, дотримуються думки про те, що людина за своєю природою ледача, хитра, егоїстична, хоче якнайменше дати та якнайбільше взяти. Отже, необхідно постійно примушувати її до праці й систематично заохочувати для досягнення високих результатів.
Сучасні теорії мотивації розподіляються на дві категорії: змістові та процесуальні.
Змістові теорії ґрунтуються на ідентифікації тих внутрішніх потреб, які змушують людей діяти так, а не інакше.
Процесуальні теорії ґрунтуються в першу чергу на тому, як поводяться люди з урахуванням їхнього сприйняття й пізнання. Спрощена модель мотивації через потреби представлена на рис. 3.7..
Потреба, що з’явилася за браком будь-чого, викликає спонукання, яке й визначає поведінку людини, спрямовану на задоволення потреби. Характерно, що потреба може й не виявлятися усвідомлено, але в будь-якому вигляді вона формує спонукання. Залежно від міри задоволення потреби корегується поведінка індивіда. Наприклад, якщо мета досягнута, то виконання завдання в цьому напрямі може припинитися. У разі неповного задоволення чи відсутності такого, спонукання також може змінитися: воно слабшає або підсилюється. Практично цей процес проходить набагато складніше внаслідок впливу особистісних якостей індивіда: для одного виниклі труднощі стають нездоланними, інший одержує від цього додатковий заряд життєвих сил і досягає поставленої мети.
Домігшись поставленої мети, підлеглий одержує задоволення, під яким розуміють усе те, що людина вважає цінним для себе. Це можуть бути гроші, нерухомість, любов або спілкування з друзями.
Питання 12. Ієрархія потреб за А. Маслоу
Відповідь.
У розробленій Абрахамом Маслоу теорії всі потреби розташовуються у вигляді фігури з п’яти рівнів, що одержала назву „піраміда потреб А. Маслоу”. Таке розташування потреб підкреслює їх ранжирування (рис.3.8).
Первинні потреби закладені в людині генетично під час народження. До них належать фізіологічні потреби та потреби безпеки й упевненості в майбутньому. Вторинні потреби пов’язані з прагненням людини до певного соціального статусу, поваги колег, самовираження, тобто набуваються людиною в процесі трудової діяльності. До них належать: потреби приналежності та причетності, потреби визнання й самоствердження, потреби самовираження.
1. Фізіологічні потреби. До цієї групи потреб належать потреби в їжі, воді, повітрі, притулку та ін., тобто потреби, які людина має задовольнити, щоб вижити та підтримувати організм у життєздатному стані.
2. Потреби безпеки й упевненості в майбутньому. Ця група потреб пов’язана з прагненням і бажанням військовослужбовців знаходитися в стабільному й безпечному стані, що захищає від страху, болю, хвороб та інших страждань, які можуть виникнути в житті людини.
Рис. 3.8. Піраміда (ієрархія) потреб А. Маслоу
3. Потреби приналежності та причетності. Особа з такими потребами прагне до участі в спільних діях, вона прагне дружби, любові, бути членом якихось об’єднань людей, брати участь у громадських заходах і т.і.
4. Потреби визнання та самоствердження. Ця група відкриває бажання військовослужбовців бути компетентними, сильними, здатними, упевненими в собі, і щоб оточуючі визнавали їх такими та поважали їх за це.
5. Потреби самовираження. Ця група поєднує потреби, що виражають прагнення військовослужбовця до найбільш повного використання своїх знань, здібностей, умінь і навичок. Дані потреби в набагато більшій мірі, ніж потреби інших груп, мають індивідуальний характер.
Розташовуючи потреби за рівнями (рис. 1), А. Маслоу хотів показати, що в першу чергу вимагають задоволення потреби низьких рівнів (первинні потреби), а після того, як вони будуть задоволені, виникає необхідність задоволення потреб більш високого рівня.