Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

§ 1. 'ПершаУкраїнська Народна Республіка: державний лад і право

Інша частина Центральної Ради не знайшла в собі ні сили, ні мужності, ні бажання прийняти це гасло, вона переважною більшістю голосів висловилась «за орієнтацію на зовнішні сили, за кликання на поміч проти більшовицької навали німецького війська»1. Вже 2 березня 1918 р. українські і німецькі війська вступили до Києва. Центральна Рада повернулася, але якою ціною? Пояснюючи причину приходу на Україну німецької армії та її статус, М. Грушевський наголосив, що вона «залишатиметься рівно стільки, скільки це буде потрібно для визволення України». У житті — не так сталося, як гадалося. Центральні і місцеві органи УНР потонули у нескінченних заявах і скаргах на безчинства гостей, які почували себе не «приятелями», а повноправними хазяями. Інакше не можна розцінити, наприклад, накази головнокомандувача німецьких військ генерал-фельдмаршала фон Ейхгорна про впровадження в Україні законів воєнного часу, смертної кари, німецьких польових судів й німецького судочинства.

Результати такої «дружби» показали себе дуже швидко. «Будучи в гущі народу, — писав В. Винничекко, — я на свої очі бачив, що дала нашій нації «орієнтація на зовнішні сили». Що ж стосується внутрішнього чинника, то тут спостерігається універсальна закономірність, якою є вічна прірва між задумом і його втіленням у життя, що виявилася у нерішучих спробах Центральної Ради реалізувати намічену соціально-економічну програму. Фатальну роль відіграла й нездатність Центральної Ради налагодити ефективний державний механізм.

Однак була ще одна причина. Ще на початку діяльності Центральної Ради М. Грушевський запропонував визнати «всякі прояви українського шовінізму, виключності, нетолеранції супроти інших народностей національним злочинством»2. Він щиро прагнув національного миру й злагоди, однак, зіткнувшись з цілком злободенною дилемою — пріоритет прав нації чи прав людини, все ж таки обирає перше. На жаль, М. Грушевський та його соратники не змогли знайти оптимального рішення, і це, врешті-решт, визначило і їхню особисту долю, і долю української державності.

• винничекко В, Заповіт борцям за визволення. — К, 1991. — С. 15. : Грушевський М. Вільна Україна. — К., 1917. — С 12

71

І'ояділ 2 Українська національна держашність (листопад 1917—1920 рр.)

2. Українська держава (період гетьманства)

§ 2. Українська держава (період гетьманства)

Києві 29 квітня 1918 р. відбувся хліборобський з'їзд, організований за ініціативою Союзу земельних власників, на якому генерала Павла Скоропадського було обрано гетьманом України. У ніч з 29 на ЗО квітня його прибічники захопили усі держанні інституції й найважливіші об'єкти. Вони опиралися на підтримку військ, які фактично окупували Україну.

Свою діяльність Скоропадський розпочав а відмови від соціальної політики Центральної Ради й обіцянок повернути життя «в нормальне річище». У

концентрованому вигляді все це було викладено в «Грамоті до всього українського народу» від 29 квітня 1918 р.

Взявши на себе «за проханням трудящих» владу, гетьман проголосив своєю метою «добро і користь для усіх нас дорогої України». Серед основних заходів, що пропонувалися П. Скоропадським, були такі: «Права приватної власності як фундамент культури і цивілізації поновлюються повною мірою. І всі розпорядження колишнього Українського уряду, а також тимчасового російського уряду скасовуються і анулюються...

Поряд 3 тим будуть вжиті заходи по вилученню у крупних землевласників земель за їх дійсною вартістю для наділення земельними ділянками малоземельних селян. Водночас будуть твердо забезпечені права робітничого класу. Особлива увага буде звернена на покращання правового становища та умов праці залізничників, які у винятково важких умовах ні на мить не кидали свою відповідальну роботу. На економічному фінансовому полі поновлюються повна свобода торгівлі і відкривається широкий простір приватному підприємництву та ініціативі»1.

Як відомо, плани П. Скоропадського залишилися нереалізованими, а його особистість й досі викликає гарячі дискусії. Однак всупереч усій неоднозначності оцінок як тодішніх, так і сучасних дослідників, діяльність П. Скоропадського заслуговує пильної уваги саме з погляду його внеску у розбудову української держави.

Організація державної влади. В. Винниченко зазначає, що деякі політичні сили

.іапропонували розглядати гетьмана як «тим- 1 Конституційні акти України 1917—1920 рр. Невідомі конституції України — К, 1992.

— С. 101.

часового президента» України1. Проте було б перебільшенням ставити знак рівності між президентством (тим більше, що цей термін тоді не набув загального визнання) і гетьманством. Режим Скоропадського можна розглядати лише як перший крок на шляху переходу від парламентської до більш ефективної моделі організації влади.

Як зазначав сам П. Скоропадський у своїх «Спогадах», спочатку він «не думав про поновлення в Україні гетьманства», а тільки про дуже коротку диктатуру на час, поки вдасться сформувати іншу розсудливішу владу». «Політичну реформу, — писав П. Скоропадський, — я уявляв собі так: ні диктатура вищого класу, ні диктатура пролетаріату, а рівна участь усіх класів у політичному житті краю»2.

Декларована Скоропадським ідея сильної влади заради політичних і соціальних реформ втілилась у затверджених ним 29 квітня 1918 р. «Законах про тимчасовий державний устрій України». Так, виключно гетьману належала «влада управи» в усій Українській державі, він призначав «отамана Ради Міністрів» і за його поданням затверджував «Кабінет у повнім його складі». Так само він і «скасовував» його. Гетьман був також «найвищим керівничим всіх зносин української держави з закордонними державами» і «верховним воєводою української армії і флоту», здійснював помилування3.

Крім того, гетьман уособлював не тільки виконавчу, а й законодавчу владу, адже саме він «затверджував закони і без його санкції ніякий закон не міг мати сили». Парламент же «Законами про тимчасовий державний устрій України» не передбачався. Однак не слід робити поспішних висновків: як Центральна Рада зберігала свої повноваження до скликання Всеукраїнських Установчих зборів, так і гетьман виконував свої функції в обсязі, окресленому цим актом, тільки тимчасово — «до обрання Сейму і початку його діяльності». Про необхідність скликання «Державного Сейму» зазначалося також у гетьманській грамоті від 29 квітня 1918 р. Через кілька місяців було оприлюднено листа Скоропадського голові Ради Міністрів, в якому він, вказуючи на завершення «першого періоду будування Української держави», наголошував на тому, «що настав вже час приступити до вироблення закону, який має заверши- 1 Винниченко В Відродження нації — Ч. 3. — С 35. : Скоропадський П. СПОМИНИ — К.

1992. — С. 84. 98.

ититуїимні акти України — 1917—1920 рр. — С. 102.

72

73

Ролдхл 2. Українська національна державність (листопад 1917—1920 рр.)