Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

вою формою організації робітників. В Україні створення фабзавкомів мало масовий характер. На більшості шахт, рудників та заводів Донбасу вони були сформовані протягом березня. До кінця місяця заводські комітети були створені на більшості підприємств Катеринослава, Києва, Харкова й Одеси. До складу фабзавкомів звичайно обирали найактивніших робітників. Функції та права фабзавкомів залежали від ступеня свідомості робітників. Фабзавкоми, як і профспілки, зосередили свою увагу на реалізації здобутих політичних свобод, налагоджували охорону підприємств, створювали робітничу міліцію, боролися за встановлення 8-годинного робочого дня, підвищення зарплати, зміну правил внутрішнього розпорядку та охорони праці, поліпшення постачання робітників, їх культурного дозвілля. Окремі фабзавкоми навіть увільняли від роботи деяких представників адміністрації. У разі саботажу з її боку вони брали на себе регулювання і організацію виробництва шляхом установлення робітничого контролю. Незабаром після Лютневої революції був установлений контроль профспілок або фабзавкомів за прийняттям на роботу і звільненням з роботи. У Харкові у березні 1917 р. робітники заводів «ВЕК», «Герлях і Пульст» вирішили доручити такий контроль радам старост. До літа 1917 р. контроль робітників за прийняттям на роботу і звільненням було встановлено майже на всіх підприємствах Харкова.

Поступово фабзавкоми виникли практично на всіх підприємствах України. Наприкінці травня відбулася конференція завкомів Харкова, на якій була сформована Рада завкомів металообробної промисловості. 22 червня відбулися збори представників об'єднаних завкомів Придніпров'я. Здійснювалася робота щодо узагальнення досвіду діяльності фабзавкомів і профспілок, які дедалі більше ставали засобом залучення трудящих до активної політичної діяльності1.

Услід за робітниками свої комітети почали створювати солдати та матроси. Солдатські та флотські комітети стали повсюдно виникати після прийняття постанови солдатської секції Петроградської Ради від 1 березня 1917 р., відомої під назвою наказу № 1 по гарнізону Петроградського військового округу2. Постановою було запропоновано утворити в усіх військових частинах виборні солдатські комітети, на які покладалося керівництво усім внутрішнім розпорядком життя підрозділів і частин. У політичних виступах військові частини мали підпорядковуватися тільки Раді та своїм коміте-

1Великая Октябрьская социалистическая революция на Украине. — Т. 1. — С. 201—

221, 329.

2Хрестоматия по истории государства и права СССР. Дооктябрьский период. — М., 1990. — С. 468.

там. Зброя ставилася під контроль ротних та батальйонних комітетів. Скасовувалося титулування офіцерів, заборонялося брутальне поводження з солдатами. Відомі також випадки виникнення офіцерських Рад.

Армія та її позиція мали велике значення у політичному житті України, оскільки українська територія була театром воєнних дій Південно-Західного фронту, тут знаходилися також його тили і Румунського фронту. Київський і Одеський військові округи були найбільшими в країні. Основна частина Чорноморського флоту, яка обслуговувала Румунський та Кавказький фронти, була розташована в Севастополі. Всього у військах і на флоті в межах України перебувала майже половина особового складу діючої армії напередодні повалення царизму — 3250 тис. солдатів і офіцерів та 40 тис. моряків. Крім того, в тилових гарнізонах України розміщувалося приблизно 400 тис. солдатів і офіцерів1.

В армії створювалися солдатські комітети — ротні, батальйонні, полкові, бригадні, дивізійні, корпусні, армійські та фронтові, а на флоті — матроські. Вони були органами самоврядування солдатських і матроських мас на фронті та в тилу. Ротні, батальйонні та полкові комітети обиралися загальними зборами солдатів, а солдатські комітети вищої ланки — на відповідних з'їздах. За характером своєї діяльності комітети наближалися до Рад солдатських депутатів. Такими були передусім солдатські комітети нижчої ланки (ротні, ескадронні, батарейні, корабельні, батальйонні, полкові, гарнізонні). Солдатські комітети усували з постів одіозних офіцерів, втілюючи в життя принцип виборності начальників, організовували братання на фронті, контролювали витрати боєприпасів, надавали солдатам короткострокові відпустки, прагнули поліпшити побут солдатів. Аналогічні функції виконували також флотські комітети.

Тимчасовий уряд і Ставка, усвідомлюючи, що вони не можуть ліквідувати виборні армійські та флотські організації, намагалися, з одного боку, оволодіти ними, а з іншого

— проводили політику обмеження їхньої компетенції.

Більшовики, усвідомлюючи роль озброєних сил у революції, боролися за зміцнення в них свого впливу. Для масової роботи серед солдатів і матросів при більшовицьких комітетах у Луганську, Катеринославі, Харкові, Києві та в інших містах утворювалися спе-;ьні військові організації. Унаслідок антиурядової агітації армія була значною мірою виведена з-під політичного впливу Тимчасового уряду і підтримувала позицію Рад робітничих депутатів, а чима- 1 Рибалка /. К., Довгопол В. М. Історія Української РСР. Епоха соціалізму. — К., 1982. —

С. 19. 15

Розділ 1. Устрій і право України після перемоги Лютневої революції

ла частина її відстоювала позиції розбудови української національної державності. Потяг трудових селян до формування власних організацій виявився в утворенні на селі Рад селянських депутатів, а в деяких містах і містечках — Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів. Перші, щоправда, поодинокі, Ради селянських депутатів з'явились в березні 1917 р. Усього у першій половині 1917 р. в Україні були створені та діяли 4 губернські (Київська, Чернігівська, Харківська, Таврійська) і 44 повітові Ради селянських депутатів, а також багато волосних і сільських Рад.

На місцях вибиралися також селянські комітети. Волосні комітети обирались, як правило, на волосних сходах, де правом голосу здебільшого користувалися домогосподарі і рідше

— усе доросле населення. Селянство ліквідувало на селі старі органи влади — посади земських начальників, урядників, стражників, волосних старшин.

Трудящі утворювали також власні збройні формування. Відразу ж після повалення царизму за ініціативою робітничих депутатів на підприємствах формувалися загони робітничої міліції (із розрахунку 100 міліціонерів на кожну 1000 робітників). Вони відіграли значну роль у боротьбі зі спробами поновити монархічні установи. Загони робітничої міліції робили обшуки в осіб, котрі приховували товари і штучно створювали господарські та продовольчі труднощі, арештовували спекулянтів, примушували промисловців виконувати постанови Ради, стежили за правильним розподілом продуктів. Робітнича міліція поєднувала у своїй діяльності охорону заводів з підтриманням порядку на підприємствах і в місті, відтак стаючи органом боротьби зі злочинністю і з порушниками громадського порядку в країні1.

В Україні рішення про утворення робітничої міліції було ухвалено, наприклад, на мітингу робітників харківського заводу «Гельферіх-Саде». Резолюцію цього мітингу взято за основу постанови про робітничу міліцію, прийняту 3 березня 1917 р. на загальноміському огляді революційних сил, який організувала Рада робітничих депутатів. 10 березня на пленарному засіданні Харківської Ради начальник міліцейської комісії П. Кін заявив, що робітнича міліція створюється насамперед для запобігання можливим спробам контрреволюційного перевороту.

У березні 1917 р. робітнича міліція також виникала в промислових центрах Донбасу. Активно формувалася вона і на підприємс-

1. Перемога Лютневої революції

твах Києва і Одеси. Загони робітничої міліції підпорядковувалися Радам робітничих депутатів, де на той час вирішальну роль відігравали меншовики та есери, і власним виборним органам — міліцейським радам. Останні відали призначенням нарядів, навчанням міліціонерів та їхнім матеріальним забезпеченням.

Більшовики, готуючись до захоплення влади, почали створювати озброєні формування, які повністю підпорядковувалися їм. Вони організовували загони Червоної гвардії безпосередньо при більшовицьких партійних комітетах. Згодом їх стали формувати і на підприємствах. Більшовики залучали до створення червоногвардійських загонів завкоми тих підприємств, де переважав їх вплив. Спираючись на червоногвардійців, вони боролися з політичним плюралізмом, за своє єдиновладдя, перешкоджаючи формуванню демократичних політичних структур.

Перші в Україні червоногвардійські загони були організовані більшовиками Харкова, Києва, Одеси та Катеринослава, услід за ними вони були створені у Донбасі та в інших промислових центрах1. Червона гвардія будувалася за виробничо-територіальним принципом. Первинною бойовою одиницею в дружинах (загонах) був десяток, десятки складали сотні. Сотники кожного району разом з районним начальником дружини утворювали районний штаб Червоної гвардії, який підпорядковувався Центральному міському ~табу або раді робітничих дружин міста. Цілі та завдання бойових лружин, їх внутрішня організація, права й обов'язки червоногвардійців та виборних начальників, засоби дотримання дисципліни, порядок бойового навчання закріплювалися у статутах. Більшовики України використовували досвід більшовиків Петрограда, узагальнений у статуті Червоної гвардії Виборзького ра-•:у. З урахуванням цього досвіду наприкінці квітня була прийня-Інструкція (Статут) Одеської Червоної гвардії. Водночас було розроблено проект статуту Катеринославської Червоної гвардії, за-тзерджений трохи пізніше — 4 червня 1917 р. В інших містах України схвалення статутів червоногвардійських загонів відбулося у вересні — жовтні 1917 р. Чисельність Червоної гвардії в Україні в цей період значно збільшилася. Червона гвардія — ударна сила більшовиків — відіграла велику роль під час жовтневого зброй-0 постання. Вона стала найважливішою складовою частиною збройних сил більшовицької влади, яка установилася після жовтня 1917 р. в Росії, а після грудня 1917 р. — і на значній частиш лїНИ.

1 Михайленко П. П., Кондратьєв Я. Ю. Історія міліції України. У документах і матеріалах:

У 3-х т. — К, 1997. — Т. 1. — С. 89—90, 95—96. 16

1 Михайленко П. П., Кондратьєв Я. Ю. Історія міліції України. — Т. 1. — С. 90—91. 17

Розділ 1. Устрій і право України після перемоги Лютневої революції

§ 2. Тимчасовий уряд та його органи в Україні