- •Тема 12. Україна в післявоєнний період. Криза авторитаризму (1946—1991)
- •3.Політика, культура, господарство наприкінці 40-х — у першій половині 50-х років
- •9. Україна в 1945-1991 pp.
- •9.1. Період посилення сталінського тоталітарного режиму (1945-1953 pp.)
- •5. Що означала "жданівщина" для духовного життя України?
- •9.2. Період хрущовської "відлиги" (1953-1964 pp.)
- •4. Назвіть відомих вам діячів культури - "шістдесятників". Що було характерним для їх творчості?
- •9.3. Період "застою" і кризи радянського суспільства (1964-1985 pp.)
- •9.4. Україна в період перебудови
- •2. Ідеологія та культура
- •2.1. Ідеологія.
- •2.2. Освіта. Наука. Культура.
- •2. Ідеологія та культура в урср середини 50-х - середини 60-х років
- •2.1. Ідеологія, освіта.
- •2.2. Наука.
- •2.3. Література і мистецтво.
- •2. Духовний стан українського народу
- •2.1. Освіта.
- •2.2. Русифікація в системі освіти та культури.
- •2.3. Наука.
- •2.4. Література.
- •2.5. Образотворче мистецтво.
- •2.6. Театр і кіно.
- •2.7. Музика.
- •16.2. Суспільно-політичне та культурне життя в україні (друга половина 40-х — 50-ті роки)
- •16.4. Суспільно-економічні, політичні процеси і розвиток культури України (середина 50 — перша половина 60-х років)
- •16.5. Наростання кризових явищ у соціально-економічному і політичному житті України (друга половина 60 —
- •4. Стан культури
- •5. Розвиток культури
- •1. Початок "перебудови"
- •21.3. Особливості культурного розвитку
- •22.4. Нові тенденції і проблеми культурного життя
- •23.5. Проблеми розвитку культури і науки
- •38. Повоєнна відбудова і розвиток україни в 1945 — у середині 50-х pp.
- •39. Україна в умовах десталінізації (1956-1964 pp.)
- •40. Україна в період загострення кризи радянської системи (1965-1985 pp.)
- •41. Розпад радянського союзу і відродження незалежності україни
- •14 Розділ. Україна у повоєнний період (друга половина 40-х —50-х pp.)
- •Тема 10. Україна в 1945-1991 pp.: трансформації суспільного розвитку (4 год)
- •3. Пошуки ефективних шляхів розвитку України в 50—60-ті pp., їх незавершеність.
- •3. Курс на перебудову радянського суспільства: плани і реальність.
- •13.4. Суспільно-політичне та культурне життя республіки
- •13.5. Політичні та економічні перетворення в західноукраїнських землях
- •13.6. Соціально-політичні процеси 50-х - початку 60-х років. Хрущовська «відлига»
- •14.3. Національна політика в Україні. Посилення русифікації
- •14.7. Наука і культура України в 60 -80-х роках
- •Тема 4. Україна в післявоєнний період. Криза авторитаризму (1946—1991)
- •§131. Процеси десталінізації та лібералізації в українській культурі
- •§133. Ідеологізація суспільного життя та розвиток науки в другій половині 50-х — першій половині 60-х pp.
- •§134. Україна в умовах згортання політичних реформ м. Хрущова
- •§136. Політико-ідеологічна криза системи.
- •§141. Наростання кризових явищ в освіті, науці та культурі
- •Культура і духовне життя в Україні у 1956-1964 рр.
- •Культура та духовне життя .
- •Культура та духовне життя суспільства
40. Україна в період загострення кризи радянської системи (1965-1985 pp.)
40.3. Проблеми у сфері культури.
...
Ще більш наполегливо захищав П. Шелест мовні та культурні права українців. Він і його прибічники не бачили суперечностей між досягненням загальних цілей радянської політики та модернізацією України, збереженням її культури.
У травні 1972 р. П. Шелеста звільнили з посади першого секретаря ЦК КПУ, звинувативши в українському націоналізмі. Було піддано критиці його книжку «Україна наша радянська», в якій начебто ідеалізувалася українська історія. Партійне керівництво республіки очолив В. Щербицький. Він став одним з найближчих сподвижників Л. Брежнєва.
... В. Щербицький відзначився активними діями в загальносоюзній командно-адміністративній системі, яка активно впроваджувала в життя ідею «злиття націй», що виявилося у намаганні витіснити українську мову і культуру з усіх сфер суспільного життя. Нове керівництво підтримало відновлення політики підпорядкування української економіки центру, русифікації та безкомпромісного придушення дисидентства.
У 1972 р. ЦК КПРС ухвалив постанову про посилення вивчення російської мови. З 1983 р. вчителі російської мови в національній школі почали одержувати підвищену платню, їм надавався статус найбільшого сприяння. Саме у ці роки зникло з ужитку поняття «український народ».
...
Водночас, комуністичний режим активно шукав нові шляхи подальшого впливу на українське суспільство і особливо на молодь. Тому і не дивно, що радянська влада намагалася повністю підпорядкувати собі не тільки молодіжні суспільно-політичні рухи, а й школу.
У 1966—1967 pp. в школах республіки почався перехід на нові програми та підручники. Вводилися нові навчальні дисципліни: кібернетика, генетика, суспільствознавство, основи радянської держави та права. У 1972 р. ЦК КПРС і Рада міністрів СРСР прийняли спільну постанову «Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді і подальший розвиток загальноосвітньої школи». У 1979/1980 навчальному році в республіці функціонувало 23,4 тис. шкіл, де навчалося 7,6 млн. учнів.
Водночас, пишаючись офіційною статистикою, за якою в Україні щорічно відкривалися нові навчальні заклади, влада замовчувала факт зникнення шкіл з українською мовою викладання. Всього за 1960-1980 pp. кількість таких шкіл у республіці зменшилася на 8,7 тис. У республіці відбувався послідовно скерований процес русифікації українського шкільництва. До того ж, русифікація охопила дошкільні та вищі навчальні заклади, державні установи. У 70-х pp. школа поступово втрачала свої кращі надбання. Відбувалося це за умов, коли держава проголосила головним завданням школи підготовку робочої сили. Новим явищем стала організація навчання у міжшкільних навчально-виробничих комбінатах. Наприкінці 70-х pp. такими комбінатами було охоплено близько 2 млн. учнів. Формалізм і заідеологізованість у школі все більше набирали сили. Та всупереч бюрократичним перешкодам учителі-новатори В. Сухомлинський, В. Шаталов, М. Щетінін та інші вдосконалювали методику навчання, виховували у молоді кращі людські риси.
Суттєві зрушення відбулися в системі професійно-технічного навчання. Щороку збільшувалась кількість училищ.
3 1959 по 1980 р. чисельність ПТУ зросла в 1,3 рази, а контингент — більш ніж у 2 рази. З 1971 р. професійно-технічним училищам почали надавати статус середніх, їхній відсоток у загальній структурі постійно зростав. Однак рівень знань випускників таких училищ не був високий, оскільки школа відправляла до ПТУ в основному слабо підготовлених учнів та «проблемних» підлітків.
Держава приділяла увагу і такій галузі, як середня спеціальна і вища освіта. З 1965 по 1985 р. кількість фахівців з середньою спеціальною освітою зросла з 1,4 млн. до 3,6 млн. чол., а з вищою — з 0,9 млн. до 2,7 млн. чол.
Проте, вища школа мала свої вади. Низькою була якість підготовки спеціалістів, особливо на заочному та вечірньому відділеннях. Мала недоліки і система прийому до вищих навчальних закладів. При зарахуванні на навчання враховувалися пільги, які надавалися певним соціальним групам. Формування студентства за хибним класовим принципом призводило до того, що талановита молодь, яка перебувала поза класовою рознарядкою, не могла навчатися у вищих навчальних/закладах. Намагаючись вирішити освітянські проблеми, у 1984 р. держава започаткувала реформу загальноосвітньої школи. Але, на жаль, реформа була в основному спрямована на розширення освітньої мережі. Вона не вирішила проблеми демократизації шкільної справи, до того ж реформа слабо підкріплювалася матеріально і суттєвих наслідків не дала.
У складних умовах опинилася українська наука. Центром наукових досліджень залишалася Академія наук УРСР. З 1962 р. роботу АН УРСР очолив відомий спеціаліст в галузі електрозварювання Б. Патон. У 1969 р. в умовах космічного вакууму й невагомості на кораблі «Союз-6» завдяки розробкам вчених Інституту електрозварювання вдалося вперше у світі здійснити зварювання алюмінію, титану та нержавіючої сталі. Певні успіхи були досягнуті в аграрній науці. Колектив Миронівського науково-дослідницького інституту на чолі з академіком В. Ремесло селекціонував нові сорти пшениці. В Україні також були виведені високоврожайні сорти цукрового буряку, кукурудзи, соняшника та інших культур.
Одначе на той час було чимало невирішених проблем, недоліків, які зумовили уповільнення фундаментальних розробок, втрату провідних позицій вітчизняної науки. Адміністративно-господарський апарат вбачав у науковцях серйозну небезпеку, оскільки впровадження у виробництво досягнень науки і техніки ставило під сумнів доцільність існування роздутих штатів управлінців. Не знаходили підтримки науковці і серед вищого керівництва республіки. Так, не були враховані застереження вчених про помилковий вибір місця під будівництво Чорнобильської АЕС. За свої переконання деякі науковці підпали під репресії.
Так, було засуджено на вісім років кандидата технічних наук Б. Болотова за його публічні виступи проти комуністичної диктатури. Дванадцять років був ув'язнений за свої переконання науковець-філософ Є. Проток. Був засуджений у 1972 р. за свої політичні переконання на п'ять років таборів співробітник Інституту філософії АН УРСР В. Лісовий.
Офіційна влада намагалася протиставити прагненню науковців-суспільствознавців глибоко і об'єктивно досліджувати суспільні явища своє замовлення, що зводилося до наукоподібного коментування рішень вищих партійних і державних органів та вихваляння переваг «радянського способу життя».
Проте й за таких умов були підготовлені ґрунтовні праці, серед яких заслуговує особливої уваги 26-томна «Історія міст і сіл Української РСР», у написанні якої взяло участь понад 100 тис. краєзнавців. Нестандартний підхід до висвітлення української історії запропонували О. Апанович, М. Брайчевський, Я. Дзига, О. Компан та інші.
Звичайним явищем на той час у художній творчості була політика заборон. Влада дозволяла і навіть заохочувала висвітлення в літературі і мистецтві теми класової боротьби, виробничої тематики, героїзму радянського народу в роки Великої Вітчизняної війни.
Незважаючи на «відлигу» 60-х pp., переважна більшість українських письменників залишалися на позиціях «соціалістичного реалізму». Серед них О. Корнійчук, М. Бажан, Ю. Смолич, яким у 1966 р. було присвоєно звання Героя соціалістичної праці.
Водночас вийшли друком твори, що набули широкого визнання. Серед них романи «Собор», «Циклон», «Бригантина» О. Гончара, «Дума про тебе», «Чотири броди» М. Стельмаха. Набирала звучання новаторська поезія І. Драча, Б. Олійника, Д. Павличка. Разом з тим влада визначила як шкідливі і небезпечні публіцистичні твори І. Дзюби, І. Світличного, Є. Сверстюка та інших, які були виключені з Спілки письменників України. Так, наприклад, у 1968 р. за ініціативою першого секретаря Дніпропетровського обкому партії А. Ватченка була розгорнута кампанія переслідування Олеся Гончара за його роман «Собор». Підпав під критику та фактично був виключений з друку роман Р. Іванчука «Мальви», де автор намагався показати незахищеність національної культури.
Далеко не всім літераторам вдавалося витримувати жорстокі переслідування, окремі з них вдавалися до самогубства. Так, пішов з життя у 1980 р. Г. Тютюнник, у 1981 р. — В. Близнець.
Під тиском комуністичного режиму політизувалося мистецтво. Митців привчали мислити не стільки художніми образами, скільки ідеологічними догмами. Влада заборонила транслювати по радіо й телебаченню українські обрядові пісні та колядки. У 70-80-х pp. епідемія русифікації охопила театральне мистецтво. Менше 30% професійних театрів республіки були українськими. Театрів, де б ставилися спектаклі мовою національних меншин, які проживали в Україні, взагалі не існувало.
Спілка композиторів України об'єднувала 214 митців, її осередки були створені в Харкові, Донецьку, Львові. У 1980-1982 pp. вперше за довгі роки Державний академічний оперний театр України брав участь у знаменитому Вісбаденському фестивалі, де шанувальники мистецтва познайомилися з оперою М. Лисенка «Тарас Бульба». Далеко за межами України стали відомі виконавці оперних партій Є. Мірошниченко, Д. Гнатюк, А. Солов'яненко та ін.
Отже, у другій половині 60-х — першій половині 80-х pp. XX ст. українське суспільство опинилося в стані глибокої кризи. Невдалі спроби економічних реформ ще більше ускладнили ситуацію. Економічні труднощі супроводжувалися застійними явищами у політичному житті. Загострювалися проблеми і у сфері культури та духовності суспільства.