- •Тема 12. Україна в післявоєнний період. Криза авторитаризму (1946—1991)
- •3.Політика, культура, господарство наприкінці 40-х — у першій половині 50-х років
- •9. Україна в 1945-1991 pp.
- •9.1. Період посилення сталінського тоталітарного режиму (1945-1953 pp.)
- •5. Що означала "жданівщина" для духовного життя України?
- •9.2. Період хрущовської "відлиги" (1953-1964 pp.)
- •4. Назвіть відомих вам діячів культури - "шістдесятників". Що було характерним для їх творчості?
- •9.3. Період "застою" і кризи радянського суспільства (1964-1985 pp.)
- •9.4. Україна в період перебудови
- •2. Ідеологія та культура
- •2.1. Ідеологія.
- •2.2. Освіта. Наука. Культура.
- •2. Ідеологія та культура в урср середини 50-х - середини 60-х років
- •2.1. Ідеологія, освіта.
- •2.2. Наука.
- •2.3. Література і мистецтво.
- •2. Духовний стан українського народу
- •2.1. Освіта.
- •2.2. Русифікація в системі освіти та культури.
- •2.3. Наука.
- •2.4. Література.
- •2.5. Образотворче мистецтво.
- •2.6. Театр і кіно.
- •2.7. Музика.
- •16.2. Суспільно-політичне та культурне життя в україні (друга половина 40-х — 50-ті роки)
- •16.4. Суспільно-економічні, політичні процеси і розвиток культури України (середина 50 — перша половина 60-х років)
- •16.5. Наростання кризових явищ у соціально-економічному і політичному житті України (друга половина 60 —
- •4. Стан культури
- •5. Розвиток культури
- •1. Початок "перебудови"
- •21.3. Особливості культурного розвитку
- •22.4. Нові тенденції і проблеми культурного життя
- •23.5. Проблеми розвитку культури і науки
- •38. Повоєнна відбудова і розвиток україни в 1945 — у середині 50-х pp.
- •39. Україна в умовах десталінізації (1956-1964 pp.)
- •40. Україна в період загострення кризи радянської системи (1965-1985 pp.)
- •41. Розпад радянського союзу і відродження незалежності україни
- •14 Розділ. Україна у повоєнний період (друга половина 40-х —50-х pp.)
- •Тема 10. Україна в 1945-1991 pp.: трансформації суспільного розвитку (4 год)
- •3. Пошуки ефективних шляхів розвитку України в 50—60-ті pp., їх незавершеність.
- •3. Курс на перебудову радянського суспільства: плани і реальність.
- •13.4. Суспільно-політичне та культурне життя республіки
- •13.5. Політичні та економічні перетворення в західноукраїнських землях
- •13.6. Соціально-політичні процеси 50-х - початку 60-х років. Хрущовська «відлига»
- •14.3. Національна політика в Україні. Посилення русифікації
- •14.7. Наука і культура України в 60 -80-х роках
- •Тема 4. Україна в післявоєнний період. Криза авторитаризму (1946—1991)
- •§131. Процеси десталінізації та лібералізації в українській культурі
- •§133. Ідеологізація суспільного життя та розвиток науки в другій половині 50-х — першій половині 60-х pp.
- •§134. Україна в умовах згортання політичних реформ м. Хрущова
- •§136. Політико-ідеологічна криза системи.
- •§141. Наростання кризових явищ в освіті, науці та культурі
- •Культура і духовне життя в Україні у 1956-1964 рр.
- •Культура та духовне життя .
- •Культура та духовне життя суспільства
Тема 10. Україна в 1945-1991 pp.: трансформації суспільного розвитку (4 год)
2. Посилення сталінізму в республіці. Західноукраїнські землі в повоєнні роки.
...
Натомість сталінський режим посилив контроль над суспільством. Чому саме на інтелігенцію був спрямований удар сталінщини в післявоєнні роки? Усвідомте два основні напрями, в яких діяла тоталітарна система: посилення ідеологічної обробки свідомості народних мас і відповідні репресивні заходи проти інакодумців.
Порівняйте ставлення М.С. Хрущова та Л.М. Кагановича до української інтелігенції. Покажіть, як на чолі з останнім проходила кампанія боротьби з "українським буржуазним націоналізмом", ігнорувалися духовні національні та державні традиції українського та інших народів України, проти кого з українських діячів культури, літератури та мистецтва, істориків була спрямована "критика", як проходила боротьба з "космополітизмом", як і з якою метою проводилися дискусії з історії, філософії, біології, фізіології, мовознавства, політичної економії, як виявилася "лисенківщина" в Україні. Аргументуйте свої роздуми документальним матеріалом, який наведено в згаданих документальних джерелах, по можливості порівняйте гоніння на українську інтелігенцію в післявоєнний час з процесами 30-х pp.
При цьому зверніть увагу і ознайомтеся з рекомендованими документами про те, що якщо М. Хрущов намагався організувати допомогу голодуючим, звертався з цього приводу до Сталіна, то Л. Каганович, навпаки, під новий 1932 р. привіз до України наказ Сталіна про вилучення насіннєвого зерна, а в 1947 p., перебуваючи при владі в Україні, замість організації допомоги голодуючим почав наступ на українську інтелігенцію.
Для кращого розуміння цього питання слід ознайомитися з документами, ініційованими Л. Кагановичем для боротьби з так званим українським буржуазним націоналізмом. Слід також знати прізвища здібних "учнів" Кагановича, які почали одностайно засуджувати викриті "пильним" Кагановичем "спроби ввести в літературу українського народу "націоналістичну отруту". Це допоможе читачам не тільки краще розібратися в ситуації тих років, а й краще знати весь курс історії України XX ст. Адже саме ці "учні" на сторінках преси порушували риторичне питання: чому для викриття "порочності" творів багатьох відомих українських письменників "стало потрібним спеціальне втручання Центрального Комітету КП(б)У і особисто тов. Л.М. Кагановича?" Це вони цькували М. Рильського (за його доповідь "Київ в історії України", виголошену ще в роки війни (1943) на зборах АН УРСР, за його поетичні твори "Мандрівка в молодість", "Київські октави"), Ю. Яновського (за роман "Жива вода"), І. Сенченка (за повість "Його покоління"). Саме вони "викривали" колишнього директора Інституту історії України АН УРСР професора М. Петровського, у працях якого вбачали "серйозні помилки і перекручення буржуазно-націоналістичного характеру".
У зв'язку з цим особливу увагу слід звернути на те, що наступ на творчу інтелігенцію почався після того, як влітку 1946 р. було прийнято постанову ЦК ВКП(б) про журнали "Звезда" і "Ленінград", яка в Україні мали особливо негативні наслідки. Саме тут були прийняті як продовження згаданих постанов відповідні постанови ЦК КП(б)У: "Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в "Нарисі історії української літератури" (24 серпня 1946 р.), "Про журнал сатири і гумору "Перець" (19 вересня 1946 р.), "Про журнал "Вітчизна" (1 жовтня 1946 р.), "Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи щодо його поліпшення" (30 жовтня 1946 р.) та багато ін.
Треба проаналізувати причини того, що в цих документах допускалися суб'єктивні оцінки й перекручення в аналізі загального стану літератури і мистецтва, які стали основними складовими загальної ідеологічної ситуації з Україні, особливо після того, як ЦК КП(б)У знову очолив Л. Каганович.
На основі наведеного списку літератури необхідно ознайомитися з тими документами і матеріалами, у яких дається характеристика напруженої ситуації, що склалася в наукових і творчих колективах у зв'язку з новим витком репресій, пошуками "безрідних космополітів".
Після сесії ВАСГНІЛ (серпень 1948 p.), яка звершила розгром "реакційної теорії менделізму-морганізму", жертвами наступу на "лисенківщину" стали в Україні академік АН УРСР М. Гришко, завідувач кафедри дарвінізму професор С. Гершензон (Київський університет), завідувач кафедри дарвінізму і генетики професор І. Поляков (Харківський університет), професор Л. Делоне з Харківського сільськогосподарського інституту та ін. Було розкритиковано підручник для ВНЗ "Курс генетики" М. Гришка і Л. Делоне.
Висвітлюючи цей надзвичайно складний період нашої історії для його кращого засвоєння слід визначити етапи наступу сталінщини на інтелігенцію, в тому числі в Україні. Вони розпочалися фактично в 1946 р. і тривали до самої смерті Сталіна, зокрема включаючи репресії проти військових і діячів науки та культури.
Причому особливістю цих етапів було те, що якщо спочатку сталінський режим зробив об'єктом своєї критики діячів літератури в контексті згаданих постанов про журнали "Звезда" і "Ленінград", то наступними етапами були вже боротьба з "безрідними космополітами" і міжнародним сіонізмом.
Якщо перший етап мав своїм наслідком діяльність Л. Кагановича, який намагався протиставити діячів літератури один одному і піком якої був виступ у вересні 1947 р. О. Корнійчука зі звинуваченнями М. Рильського, І. Сенченка, Ю. Яновського, редколегії журналу "Дніпро" та його редактора А. Малишка в націоналізмі, то другий етап, починаючи з 1948 р., в епіцентрі мав боротьбу з міжнародним сіонізмом. Ця кампанія завершилася процесом Єврейським антифашистським комітетом і "справою лікарів".
У світлі сучасних досягнень науки краще допоможе зрозуміти складність цих процесів стаття В. Короля "Загадка смерті Сталіна" і "справа лікарів" / (Історія в школі. — 2002. — № 9). До того ж, коли вже у розпалі були справи проти "космополітів" і Єврейського антифашистського комітету (ЄАК), наступ проти діячів літератури і мистецтва України не припинявся. Їх уже звинувачували і в націоналізмі, і у зв'язках з міжнародним сіонізмом. Свого піку наступ на інтелігенцію в Україні досяг 1951 p., коли у "Правді" за 2 липня було надруковано статтю (редакційну, тобто без підпису) "Проти ідеологічних перекручень у літературі". В ній ішлося про те, що написаний ще 1946 р. вірш В. Сосюри "Любіть Україну" викликає почуття розчарування, протесту. "Під такою творчістю підпишеться будь-який недруг українського народу, скажімо, Петлюра, Бандера та ін." Авторами цієї статті були Каганович, якого, нагадаємо, ще в грудні 1947 р. Сталін відкликав з України за конфлікт з інтелігенцією, та деякі його літературні консультанти.
Стосовно ЄАК і "справи лікарів", то справа САК дійшла до фіналу. 10 членів ЄАК було розстріляно і готувався публічний процес над лікарями, які нібито намагалися прискорити смерть керівників країни. Між іншим, А. Жданов справді став жертвою непрофесіоналізму лікарів, які його лікували так, що він передчасно помер.
Слід, вивчаючи це питання, пам'ятати й те, що "справа лікарів" у нашій вітчизняній літературі багато років висвітлювалась тенденційно і заангажовано. А без її об'єктивного аналізу неможливо всебічно зрозуміти і суспільно-політичну ситуацію тих років. Наприкінці 1940-х pp. виявилося, що вірогідний противник СРСР — США, а оскільки в цій країні євреї відіграють провідну роль у фінансах, політиці, економіці, медицині, засобах масової інформації тощо, то радянські євреї повинні, як вважав Сталін, розглядатись як потенційні шпигуни. Звідси і гучні справи "безрідних космополітів" та ін., зокрема "справа лікарів", яка мала негативний резонанс і в Україні.
Порівняйте в цьому контексті "справу лікарів" із процесом ЄАК, про який ішлося вище. До того ж усі ці події, зокрема планування процесу над "лікарями-вбивцями", їх страти 5 березня 1953 р. на Червоній площі, припинились у зв'язку з тим, що саме в цей день помер Сталін. Простим збігом обставин це пояснити неможливо. Судячи з нещодавно опублікованих документів, на користь версії про те, що головною причиною смерті Сталіна є намагання вирішити ним "єврейське питання" свідчить, наприклад, те, що наприкінці 1952 р. в Біробіджані за наказом Сталіна були побудовані бараки для євреїв, які мали стіни товщиною в одну дошку, великі щілини, дірявий дах, а в середині нари у два поверхи. Тобто, за задумом організаторів, євреї, мали там вимерзнути в першу ж зиму.
У такому контексті необхідно і розглядати той факт, що на початку 1953 р. мільйонним тиражем була віддрукована брошура члена Президії ЦК КПРС, відомого філософа Д.І. Чеснокова "Почему необходимо было выселить евреев из промышленных районов страны". У великих містах на запасних коліях вже стояли вантажні ешелони для вивезення євреїв. За задумом Сталіна, і (тут необхідно пригадати, як виселялись у роки війни поволзькі німці, кримські татари, чеченці, інгуші, кабардинці, західні українці після вступу Червоної армії на землі Західної України та інші народи), вздовж усього шляху прямування мали відбуватися "стихийные проявления народного гнева": напади на ешелони та вбивства депортованих. А в очах громадськості мало скластися враження, що євреї виселяються до Сибіру заради порятунку від "праведного гніву" інших народів. До того ж, на думку Сталіна, це дало б Сибіру близько трьох мільйонів пар украй потрібних робочих рук. переважно інтелігенції. Ось таке вирішення найболючіших соціально-економічних проблем.
Виходячи з викладеного і в контексті з ним, слід ознайомитися з постановами ЦК КП(б)У, ініціатором яких був Л. Каганович, котрий почав наступ на українську інтелігенцію і навіть готував пленум ЦК КП(б)У "Боротьба проти націоналізму, як головної небезпеки КП(б)У" (Див.: Історія України. Документи. Матеріали. — С. 378—380). Це допоможе провести історичні паралелі з наступом на українську інтелігенцію 30-х pp. Треба також для необхідного аналізу ситуації тих років прочитати і маловідомі документи про "справу лікарів" (Див.: Історія в школі. — 2002. — № 9).
Важливою складовою проблеми були події в Західній Україні. Насамперед треба з'ясувати, чим було викликано ускладнення ситуації (проведення низки перетворень, які демонтували створені та активнодіючі раніше політичні, соціально-економічні й культурні інфраструктури; активна русифікаторська політика; недовіра до західноукраїнської інтелігенції, підозрілість до місцевого населення взагалі; ліквідація у 1946 р. греко-католицької церкви; насильницька колективізація та репресії, що охопили до 10—20 % населення).
...
У зв'язку з викладеним необхідно розглядати і наслідки ліквідації греко-католицької церкви, що викликало додаткову соціальну напруженість у західному регіоні України. Однак слід пам'ятати й інше. Якщо православна церква протягом усієї війни духовно об'єднала народи СРСР чим і прискорила розгром фашизму, то греко-католицька церква на чолі з А. Шептицьким тісно співробітничала з нацистським режимом і таким чином зміцніла його позиції на окупованих територіях України. Все це дало підстави владі для репресивних акцій проти неї.
...