- •Тема 12. Україна в післявоєнний період. Криза авторитаризму (1946—1991)
- •3.Політика, культура, господарство наприкінці 40-х — у першій половині 50-х років
- •9. Україна в 1945-1991 pp.
- •9.1. Період посилення сталінського тоталітарного режиму (1945-1953 pp.)
- •5. Що означала "жданівщина" для духовного життя України?
- •9.2. Період хрущовської "відлиги" (1953-1964 pp.)
- •4. Назвіть відомих вам діячів культури - "шістдесятників". Що було характерним для їх творчості?
- •9.3. Період "застою" і кризи радянського суспільства (1964-1985 pp.)
- •9.4. Україна в період перебудови
- •2. Ідеологія та культура
- •2.1. Ідеологія.
- •2.2. Освіта. Наука. Культура.
- •2. Ідеологія та культура в урср середини 50-х - середини 60-х років
- •2.1. Ідеологія, освіта.
- •2.2. Наука.
- •2.3. Література і мистецтво.
- •2. Духовний стан українського народу
- •2.1. Освіта.
- •2.2. Русифікація в системі освіти та культури.
- •2.3. Наука.
- •2.4. Література.
- •2.5. Образотворче мистецтво.
- •2.6. Театр і кіно.
- •2.7. Музика.
- •16.2. Суспільно-політичне та культурне життя в україні (друга половина 40-х — 50-ті роки)
- •16.4. Суспільно-економічні, політичні процеси і розвиток культури України (середина 50 — перша половина 60-х років)
- •16.5. Наростання кризових явищ у соціально-економічному і політичному житті України (друга половина 60 —
- •4. Стан культури
- •5. Розвиток культури
- •1. Початок "перебудови"
- •21.3. Особливості культурного розвитку
- •22.4. Нові тенденції і проблеми культурного життя
- •23.5. Проблеми розвитку культури і науки
- •38. Повоєнна відбудова і розвиток україни в 1945 — у середині 50-х pp.
- •39. Україна в умовах десталінізації (1956-1964 pp.)
- •40. Україна в період загострення кризи радянської системи (1965-1985 pp.)
- •41. Розпад радянського союзу і відродження незалежності україни
- •14 Розділ. Україна у повоєнний період (друга половина 40-х —50-х pp.)
- •Тема 10. Україна в 1945-1991 pp.: трансформації суспільного розвитку (4 год)
- •3. Пошуки ефективних шляхів розвитку України в 50—60-ті pp., їх незавершеність.
- •3. Курс на перебудову радянського суспільства: плани і реальність.
- •13.4. Суспільно-політичне та культурне життя республіки
- •13.5. Політичні та економічні перетворення в західноукраїнських землях
- •13.6. Соціально-політичні процеси 50-х - початку 60-х років. Хрущовська «відлига»
- •14.3. Національна політика в Україні. Посилення русифікації
- •14.7. Наука і культура України в 60 -80-х роках
- •Тема 4. Україна в післявоєнний період. Криза авторитаризму (1946—1991)
- •§131. Процеси десталінізації та лібералізації в українській культурі
- •§133. Ідеологізація суспільного життя та розвиток науки в другій половині 50-х — першій половині 60-х pp.
- •§134. Україна в умовах згортання політичних реформ м. Хрущова
- •§136. Політико-ідеологічна криза системи.
- •§141. Наростання кризових явищ в освіті, науці та культурі
- •Культура і духовне життя в Україні у 1956-1964 рр.
- •Культура та духовне життя .
- •Культура та духовне життя суспільства
§133. Ідеологізація суспільного життя та розвиток науки в другій половині 50-х — першій половині 60-х pp.
Посилення русифікації
За часів хрущовського керівництва посилюється ідеологізація суспільного життя, активізуються процеси русифікації. їх конкретними виявами стали освітні реформи, у ході яких гостро постала мовна проблема (мова викладання в школі — українська чи російська). Усвідомлюючи негативні наслідки запропонованих нововведень, деякі представники українських владних структур змушені були в ході обговорення проекту реформи заявити, що українська мова повинна залишитися обов'язковою для вивчення в російськомовних школах.
У грудні 1958 року в газеті «Правда» з'явилася стаття М. Бажана й М. Рильського «В ім'я людини», у якій автори виступили проти фактичної факультативності викладання рідної мови в школах України, їх підтримали збори київських письменників, які зазначили, що віддавати на розсуд батьків таке важливе питання, як мова навчання дітей у школах, не можна.
Однак М. Хрущов наполіг на тому, щоб у республіканському законі про народну освіту, прийнятому у квітні 1959 року, було зафіксоване положення про факультативність вивчення української мови. Практичним провідником запровадження цієї ідеї в школах республіки був тодішній міністр освіти України І. Білодід, завдяки якому був народжений новітній «валуєвський» циркуляр. Російська мова стала обов'язковою, а українська вивчалася за бажанням. Це рішення було згодом визнано «вагомим проявом інтернаціоналізму».
Віктор Глушков (1923-1982)
Український математик. З 1961 р. — академік Академії наук. Організатор і перший директор Інституту кібернетики АН УРСР (з 1962 p.). Створив українську школу з теоретичної та практичної кібернетики й підніс її на рівень світових стандартів. Фундаментальні дослідження академіка В. Глушкова започаткували нові шляхи розвитку математики, кібернетики, обчислювальної техніки. Під його керівництвом у Києві вперше у світі вийшла «Енциклопедія кібернетики» (українською мовою).
Сергій Корольов (1907-1966)
Учений, конструктор, першовідкривач практичної космонавтики. На родився в Житомирі. Навчався в Київському політехнічному інституті. Під його керівництвом створено численні ракети та пілотовані космічні кораблі «Восток», «Восход», здійснювалися запуски штучних супутників Землі, по льоти міжпланетних автоматичних стан цій до Місяця, Марса, Венери. Голов ною подією життя С. Корольова став запуск корабля «Восток», який пілоту вав космонавт Ю. Гагарін.
Науково-технічна революція і розвиток науки в Україні
З'ясовуючи причини швидких темпів економічного зростання провідних країн Заходу, М. Хрущов та його оточення в 1954 році зосередили свою увагу на розгортанні науково-технічної революції в країні. Радянські вчені, проаналізувавши півтора десятка визначальних напрямків науково-технічного прогресу, дійшли невтішного висновку, що майже в усіх з них, за винятком одного - двох, СРСР поступається країнам-лідерам. Після детального розгляду цих питань на пленумі ЦК в липні 1955 року ставлення партійного керівництва до наукових досліджень помітно змінилося. Істотно збільшуються бюджетні витрати на науку. Фактично в повному обсязі стали фінансуватися наукові установи військово-промислового комплексу. Науковці вперше дістали змогу під час закордонних відряджень ознайомлюватися з новітніми науковими досягненнями.
Провідну роль у розвитку науки в республіці, безсумнівно, відігравала Академія наук України, президентом якої з 1946 по 1962 pp. був О. Палладін, а з 1962 року Б. Патон. Десятиліття, що минуло після 1955 року, стало найбільш динамічним і результативним у розвитку науки в Україні. У 1957 році в складі АН УРСР створюється обчислювальний центр на чолі з молодим математиком В. Глушковим, який досліджував низку важливих оборонних проблем, розробляв теорію швидкочиних ЕОМ. Саме тут стала активно розвиватися кібернетика, яка так нещадно переслідувалася за часів Й. Сталіна, а в 1962 році центр був перетворений на Інститут кібернетики. Під керівництвом Б. Патона Інститут електрозварювання розробляє ряд нових технологій і виводить радянську науку в цій галузі на провідні позиції у світі. Величезну роботу з проблем розвитку
атомної енергетики проводив фізико-технічний інститут у Харкові на чолі з І. Курчатовим.
Інститут механіки АН УРСР розробляв ефективні рекомендації щодо створення міжконтинентальних ракет. Українські науковці багато зробили для розвитку космонавтики. Вони безпосередньо причетні до запуску штучного супутника Землі в жовтні 1957 року й польоту в космос першої людини — Юрія Гагаріна.
В Інституті фізики в 1960 році створено ядерний реактор, за допомогою якого здійснювалися наукові дослідження в галузі фізики атомного ядра. Вагомим був внесок українських учених у медицину. У середині 50-х pp. під керівництвом М. Амосова запроваджено нові методи хірургічного лікування серцевих захворювань.
Процеси лібералізації, що широко розгорнулися в країні за часів М. Хрущова, не могли не торкнутися й гуманітарних наук.
У цей період науковці вперше отримали можливість досліджувати архівні джерела радянської доби. Унаслідок цього значно розширилася тематика наукових пошуків, нерідко її спрямованість визначали самі дослідники. У 1957 році в Україні були засновані спеціалізовані журнали академічних установ гуманітарного профілю — «Український історичний журнал», «Радянське право», «Економіка Радянської України», «Народна творчість та етнографія». У цей час почали формуватися, а згодом і друкуватися, змістовні збірники архівних джерел, розпочинається копітка робота над виданням першої багатотомної «Української радянської енциклопедії».
Зрозуміло, що партійні діячі, як і раніше, ретельно стежили за тим, щоб суспільствознавці не торкалися заборонених тем та історичних постатей, не піддавали критиці партійні органи та їхню діяльність, а боролися з «фальсифікаторами», ідейними ворогами КПРС. Однак іноді відбувалися непередбачені партапаратниками події. Наприклад, наукова конференція з проблем культури української мови (лютий 1963 року), у якій узяли участь понад 800 мовознавців, фактично перетворилася на прилюдне засудження мовної політики керівної партії в Україні. Учасники конференції з гіркотою й болем відверто говорили про принизливе становище рідної мови в республіці, закликали ліквідувати свідомо створені для її розвитку перепони, сміливо засуджували офіційну «теорію двомовності української нації».