- •Тема 12. Україна в післявоєнний період. Криза авторитаризму (1946—1991)
- •3.Політика, культура, господарство наприкінці 40-х — у першій половині 50-х років
- •9. Україна в 1945-1991 pp.
- •9.1. Період посилення сталінського тоталітарного режиму (1945-1953 pp.)
- •5. Що означала "жданівщина" для духовного життя України?
- •9.2. Період хрущовської "відлиги" (1953-1964 pp.)
- •4. Назвіть відомих вам діячів культури - "шістдесятників". Що було характерним для їх творчості?
- •9.3. Період "застою" і кризи радянського суспільства (1964-1985 pp.)
- •9.4. Україна в період перебудови
- •2. Ідеологія та культура
- •2.1. Ідеологія.
- •2.2. Освіта. Наука. Культура.
- •2. Ідеологія та культура в урср середини 50-х - середини 60-х років
- •2.1. Ідеологія, освіта.
- •2.2. Наука.
- •2.3. Література і мистецтво.
- •2. Духовний стан українського народу
- •2.1. Освіта.
- •2.2. Русифікація в системі освіти та культури.
- •2.3. Наука.
- •2.4. Література.
- •2.5. Образотворче мистецтво.
- •2.6. Театр і кіно.
- •2.7. Музика.
- •16.2. Суспільно-політичне та культурне життя в україні (друга половина 40-х — 50-ті роки)
- •16.4. Суспільно-економічні, політичні процеси і розвиток культури України (середина 50 — перша половина 60-х років)
- •16.5. Наростання кризових явищ у соціально-економічному і політичному житті України (друга половина 60 —
- •4. Стан культури
- •5. Розвиток культури
- •1. Початок "перебудови"
- •21.3. Особливості культурного розвитку
- •22.4. Нові тенденції і проблеми культурного життя
- •23.5. Проблеми розвитку культури і науки
- •38. Повоєнна відбудова і розвиток україни в 1945 — у середині 50-х pp.
- •39. Україна в умовах десталінізації (1956-1964 pp.)
- •40. Україна в період загострення кризи радянської системи (1965-1985 pp.)
- •41. Розпад радянського союзу і відродження незалежності україни
- •14 Розділ. Україна у повоєнний період (друга половина 40-х —50-х pp.)
- •Тема 10. Україна в 1945-1991 pp.: трансформації суспільного розвитку (4 год)
- •3. Пошуки ефективних шляхів розвитку України в 50—60-ті pp., їх незавершеність.
- •3. Курс на перебудову радянського суспільства: плани і реальність.
- •13.4. Суспільно-політичне та культурне життя республіки
- •13.5. Політичні та економічні перетворення в західноукраїнських землях
- •13.6. Соціально-політичні процеси 50-х - початку 60-х років. Хрущовська «відлига»
- •14.3. Національна політика в Україні. Посилення русифікації
- •14.7. Наука і культура України в 60 -80-х роках
- •Тема 4. Україна в післявоєнний період. Криза авторитаризму (1946—1991)
- •§131. Процеси десталінізації та лібералізації в українській культурі
- •§133. Ідеологізація суспільного життя та розвиток науки в другій половині 50-х — першій половині 60-х pp.
- •§134. Україна в умовах згортання політичних реформ м. Хрущова
- •§136. Політико-ідеологічна криза системи.
- •§141. Наростання кризових явищ в освіті, науці та культурі
- •Культура і духовне життя в Україні у 1956-1964 рр.
- •Культура та духовне життя .
- •Культура та духовне життя суспільства
2. Ідеологія та культура
2.1. Ідеологія.
Особлива роль надавалася ідеологічній обробці суспільства, яку Сталін довірив А.Жданову. Він повів наступ проти «буржуазної культури». Розгорнулася кампанія вихваляння всього російського: науки, культури, історичного минулого.
У 1946р. ЦК КПРС звинуватив українських комуністів у недостатній боротьбі з «буржуазно-націоналістичною ідеологією». Відповідно до рішень Москви ЦК КП(б)У ухвалив низку постанов, що претендували на «виправлення» українських вчених, літераторів і митців: «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури», «Про журнал сатири і гумору «Перець», «Про журнал «Вітчизна», «Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР...». Секретар ЦК КП(б)У з ідеології К.Литвин піддав критиці за «національну обмеженість» письменників Л.Смілянського, О.Кундзича, Т.Масенка та ін. До нього приєднався борець з «бацилами націоналізму» драматург О.Корнійчук, критики С.Адельгейм, І.Стебун. Під час секретарювання на Україні Л.Кагановича (1947р.) заборонено перший том «Історії України» за редакцією М.Петровського, цькувалися у пресі Ю.Яновський (за роман «Жива вода»), М.Рильський (за поему «Мандрівка в молодість»), А.Малишко, П.Панч та ін.
Як вважали партійні «специ», К.Данькевич у опері «Богдан Хмельницький» недостатньо висвітлив любов українського народу до Росії, а В.Сосюра занадто звеличив свою любов до Вітчизни у вірші «Любіть Україну», названому «ідейно-порочним твором». Воістину високі слова «Любіть Україну, як сонце любіть, і вітер, і трави, і води» у Москві прагнули замінити любов'ю до «старшого брата» і Сталіна.
З кінця 1948 р. розгорнулася кампанія боротьби проти «низькопоклонства» перед Заходом та «космополітизму» єврейських діячів культури О.Борщаківського, А.Кацнельсона та ін. Керівник парторганізації України Л.Мельников ретиво заохочував боротьбу з «українськими буржуазними націоналістами» і «безрідними космополітами». Протягом 1952 р. у Москві, а згодом в Україні сфабриковані справи «лікарів-убивць» переважно єврейського походження.
У розгорнутих зверху наукових дискусіях насаджувався догматизм і вирішував диктат. Останнім «писком» науки вважалися сталінські писання з історії, мовознавства, економіки. Розгромлено Інститут історії АН УРСР, вітчизняну кібернетику, генетику. Жертвами «лисенківщини» на Україні стали біологи М.Гришко, І.Поляков, Л.Делоне та ін. Як влучно зауважив В. Мороз: «Сталін не визнав кібернетику. І все ж йому належить в цій галузі видатна заслуга: він винайшов запрограмовану людину. Сталін - «творець гвинтика».
Та не всі корилися кремлівським «кібернетикам». Ще з 1943р. за кіноповість «Україна в огні» був підданий жорстокому остракізму і вивезений у Москву геніальний О.Довженко. У своєму щоденнику він виливав тугу і любов до України і у 1946р. так оцінив переведення українських ВНЗ на російську мову: «Ґвалтування народної душі і насмішка над його історією, життям і попрания елементарних його прав». (Довженко О. - с 335).
2.2. Освіта. Наука. Культура.
Все ж і напівколоніальний народ спромігся у цей час не лише заробляти хліб, а й робити наукові відкриття, творити мистецькі шедеври, здобувати освіту. У 1949 р. в республіці здійснено перехід до обов'язкової семирічної освіти. Наприкінці четвертої 5-річки у 160 вищих навчальних закладах навчалося 20 тис. студентів.
Відновлено науково-технічну базу. Продовжили розробку проблем електрозварювання Є.Патон, фізіології людини О.Богомолець, біохімії - Президент АН УРСР О.Палладін, металургії І.Францевич, селекції сільгоспкультур В.Юр'єв. У 1946 р. в республіці пущено перший в СРСР ядерний реактор. Під керівництвом Ф.Лєбедєва в 1950 р. в Києві вперше в СРСР створено малу електронно-обчислювальну машину (ЕОМ). У 1953 р. там же збудовано найбільший у світі (1543 м) суцільнозварний міст за проектом академіка Є.Патона.
Українці-емігранти в цей час заснували в Німеччині Українську вільну академію наук, відновили діяльність НТШ. У 1949 р. вийшов перший том «Енциклопедії українознавства за ред. В.Кубійовича.
З літературних творів цього часу здобули визнання громадськості праця «Шевченко і Чернишевський» П.Тичини, збірка «Троянди і виноград» М. Рильського, цикл романів Михайла Стельмаха, роман «Прапороносці» Олеся Гончара, гумористичні оповідання Остапа Вишні та ін. І.Багряний в еміграції задовго до О.Солженіцина змалював у своєму романі «Сад Гетсиманський»табірний «рай» СРСР. За кордоном опублікована поема Т.Осьмачки «Поет».
Визнані майстри образотворчого мистецтва О.Шовкуненко, М.Дерегус, Т.Яблонська створили полотна, навіяні подіями минулої війни, портрети переможців. Стали відомі світу витвори народних майстрів Білокур Катерини, («Цар-колос»), Приймаченко Марії («Звірі в Болотні»), Тетяни Пати.
Скульптор І.Севера зробив експресивні погруддя І.Франка, В.Стефаника, а М.Лисенко - бронзовий пам'ятник О.Пушкіну та А.Міцкевичу.
У 1949-1953рр. зодчі вдало проявили себе у відбудові київського Хрещатика, Севастополя.
Постійне захоплення глядачів викликав талант акторів Н.Ужвій, О.Сердюка, О.Ватулі. Чарував слухачів тенор І.Козловського, бас І.Паторжинського, баритон М.Гришка. З'явилися нові симфонії і опери Г.Майбороди, С.Людкевича, А.Штогаренка та ін.
Вийшли на екрани фільми «Тарас Шевченко» (режисер І.Савченко), «Весна на Зарічній вулиці», «Педагогічна поема», «Сільська вчителька» та ін.
Отже, у післявоєнні роки тоталітарний режим як гігантський спрут охоплював всі сфери суспільного і навіть особистого життя людини. Партія сама часто вирішувала з ким людині одружитися і хто має вступати до вищого закладу чи поїхати за кордон, що творити митцям. Як писав Іван Багряний, «збереження московської імперії - це є справжня мета всієї радянської кремлівської політики в галузі культури». (Історія української культури. - с 427). Все ж народ зберігав власні духовні цінності.
...
З Постанови ЦК КП(б)У «Про перекручення і помилку у висвітленні історії української літератури в « Нариси історії української літератури»» (24 серпня 1946 p.).
На початку 1946 р. вийшов з друку «Нарис історії української літератури», виданий Інститутом мови і літератури Академії наук УРСР С.І.Маслова і кандидата філологічних наук Є.П.Кирилюка. Автори «Нарису» М.Н.Плісецький, М.М.Ткаченко, С.І. Маслов, Є.П.Кирилюк, І.І.Пільгук і С.М.Шаховський.
ЦК КП(б)У відзначає, що автори «Нарису» перекрутили марксистсько-ленінське розуміння історії української літератури і подали її в буржуазно-націоналістичному дусі.
Історія української літератури висвітлюється в «Нарисі» поза зв'язком з боротьбою класів, як процес ізольований від цієї боротьби...
Всупереч ленінській вказівці про те, що «є дві національні культури в кожній національній культурі», в «Нарисі» затушовується різниця і суперечність між реакційними і прогресивними течіями в літературі і розвивається «теорія єдиного потоку» в українській літературі. Тим самим в «Нарисі» протаскується теорія про безкласовість і безбуржуазність українського народу в минулому, яка становить суть буржуазно-націоналістичної концепції «школи» М.Грушевського.
Автори «Нарису», у відповідності з схемою М.Грушевського та його теорією про «виключність» українського народу, ігнорують спільність походження, єдність і взаємодіяння в історичному розвитку російського і українського народів, їх мови і культури...
В «Нарисі» затушували боротьбу між прогресивним і реакційним напрямами в літературі, не піддали критиці політичні погляди ліберальної течії в українській літературі (П.Куліш, Б.Грінченко та ін.), вихваляючи буржуазно-націоналістичних письменників початку XX ст. (Олесь), діячів контрреволюційної Центральної ради та Директорії (В.Винниченко, І.Стешенко), принизили роль і значення революційно-демократичної течії в українській літературі (Шевченко, Леся Українка, Франко, Коцюбинський та ін.).
В «Нарисі» не знайшов правильного відображення вплив на українську літературу руху декабристів, діяльності Бєлінського, Чернишевського, Добролюбова, великого пролетарського письменника Горького, ігнорується такий вирішальний фактор у формуванні нової соціалістичної ідеології, як розвиток марксизму в Росії і роль партії більшовиків.
Перекручення й помилки, допущені в «Нарисі історії української літератури», об'єктивно допомагають найлютішим ворогам народу -українсько-німецьким націоналістам.
Вихід у світ «Нарису історії української літератури» свідчить про наявність серйозних хиб в роботі Інституту літератури Академії наук УРСР. В Інституті нема більшовицької критики хиб і помилок в наукових працях...
ЦК КП(б)У вважає, що зазначені перекручення і помилки стали можливими тому, що частина істориків і літераторів ще не переборола вплив буржуазно-націоналістичної «школи» Грушевського, а партійні організації інститутів історії і літератури АН УРСР зовсім недостатньо орієнтують наукові кадри на боротьбу за чистоту марксистсько-ленінської теорії, проти спроб відродити буржуазно-націоналістичні погляди в питаннях історії і літератури України.
Управління пропаганди ЦК КП(б)У не забезпечило належного контролю за роботою Інституту літератури АН УРСР і Спілки радянських письменників України.
Культурне будівництво в Українській РСР.Червень 1941-1950:36. Документів і матеріалів. – К.:Наук. думка, 1989. - с 253-255.
...