3. 2. Індивідуалізація підготовки фахівців з вищою освіти

Нині гостро відчувається потреба у розробленні теорії і методики особистого розвитку і професійного зростання студентів, підсумком яких буде готовність і здатність самовдосконалення, самоутвердження і самовираження особистості протягом усієї її професійної діяльності. Потрібно концептуально обґрунтувати і розробити навчальні плани, програми, підручники з урахуванням моделі сучасного спеціаліста.

Серед етапів індивідуального становлення особистості майбутнього спеціаліста вирізняють:

• входження (зустріч з професією, усвідомлення специфіки професійної праці, переживання перших вражень від обраної професії, спеціальності та ін.);

• аналітичний пошук (організація діяльності й спілкування, подолання труднощів, що виникли, активізація професійно-ціннісних орієнтацій, домінування мотивів навчальної роботи і майбутньої професійної роботи);

• утвердження (нагромадження досвіду професійних дій).

Саме поступовим переходом від етапу до етапу в професійній підготовці студентів закріплюється їхня позиція щодо самих себе, якій властива потреба в особистісному зростанні, нетрадиційному виконанні професійних функцій, стійкому інтересі до професійного самовдосконалення.

Модернізація професійної підготовки у вищій школі неможлива без оновлення її структурних елементів, серед яких важлива роль відводиться:

• особистісно-гуманітарній орієнтації навчальної інформації, змісту освіти;

• системному баченню професійної діяльності;

• педагогічному діагностуванню й педагогічному моніторингу;

• становленню активної професійної позиції і творчого стилю діяльності;

• формуванню рефлективної і комунікативної культури;

• засвоєнню методики творчої роботи та інноваційної діяльності;

• розвитку професійних здібностей.

Інформативно-описовий підхід, який здобув значне поширення у традиційній освітній практиці, призводить до того, що майбутній спеціаліст не може користуватися знаннями як інструментом практичної дії. Випускники вищої школи нерідко відчувають великі труднощі при аналізі визначенні цілей, проектуванні, мотивуванні, організації дій, контролю й оцінки результатів. Проблема полягає в тому, щоб забезпечити заміну інформативно-описового змістово-процесуальним підходом до організації навчальної діяльності, при якому студент стає суб'єктом власної освіти і професійного становлення.

3. Наука у навчальних закладах III—IV рівнів акредитації

На будинку корпусу Болонського університету більше тисяч років тому було написано: "Немає університету без науки!".

Болонська декларація вимагає організації серйозної науково-дослідницької роботи у ВНЗ, залучення до неї сту­дентів.

Вузівська наука сьогодні має досить вагомі здобутки і показники. У вузівському секторі задіяна більше половили докторів і кандидатів наук. Цє суттєвий науковий потен­ціал, який в умовах особливого сприяння розвитку науки і освіти в розвинених постіндустріальних країнах відіграє вирішальну роль у інноваційному розвитку економіки. Отже, перспективним напрямом є інтеграція університет­ської освіти і науки.

В Україні останнім часом активізувалася співпра­ця між науковими установами НАН України, галузевими академіями та вищими навчальними закладами. Успішно розвиваються технологічні парки як новітня форма реалізації інноваційної моделі розвитку економіки України.

Активізувалася міжнарод­на діяльність, вона стає динамічнішою і досконалішою. Сьогодні така співпраця здійснюється з іноземними парт­нерами із 60 країн світу на основі 128 угод різною рівня.

Створення умов для нормальної наукової роботи у ВНЗ сприятиме виготовленню науково-технічної продукції, її реалізації на ринку та залученню талановитої молоді до виконання наукових досліджень.

Найважливішим завданням державної політики України в галузі освіти є інтеграція навчальної, наукової і виробничої діяльності. Метою такої інтеграції є розвиток науки і техніки, які виступають головними чинниками розвитку суспільства.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України „Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України” 1999р. № 37 пріоритетними напрямами державної підтримки у сфері наукового розвитку є:

• фундаментальна наука, насамперед розробки вітчизняних наукових колективів, що мають світове визнання;

• прикладні дослідження і технології, в яких Україна має значний науковий, технологічний та виробничий потенціал і які здатні забезпечити вихід вітчизняної продукції на світовий ринок;

• вища освіта, підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів з пріоритетних напрямів науково-технологічного розвитку;

• розвиток наукових засад розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки;

• наукове забезпечення вирішення проблем здоров’я людини та екологічної безпеки;

• система інформаційного та матеріально-технічного забезпечення наукової діяльності.

Наукова діяльність у вищих навчальних закладів забезпечується через:

• єдність змісту освіти і програм наукової діяльності;

• спрямування фундаментальних, прикладних досліджень і розробок на створення і впровадження нової техніки, технології та матеріалів;

• створення стандартів вищої освіти, підручників та навчальних посібників з урахуванням досягнень науки і техніки;

• розвиток різних форм наукової співпраці (у тому числі міжнародної) з установами і організаціями, що не входять до системи вищої освіти, для розв'язання складних наукових проблем, впровадження результатів наукових досліджень і розробок;

• безпосередню участь учасників навчально-виховного процесу в науково-дослідних і дослідно-конструкторських роботах, що провадяться у вищому навчальному закладі;

• планування проведення і виконання науково-педагогічними працівниками наукових досліджень;

• залучення до навчально-виховного процесу провідних вчених і науковців, працівників вищих навчальних закладів та інших наукових установ і організацій;

• організацію наукових, науково-практичних, науково-методичних семінарів, конференцій, олімпіад, конкурсів, науково-дослідних, курсових, дипломних та інших робіт учасників навчально-виховного процесу.

Одним з основних завдань системи вищої освіти є підвищення якості знань студентів за допомогою залучення їх в наукову діяльність. Науково-дослідна робота студентів є обов'язковою, органічно невід'ємною частиною освітнього процесу і включається в зміст усіх дисциплін та видів навчальних занять. Відповідно до Закону України „Про вищу освіту” для ВНЗ характерним є єдність цілей і напрямів навчальної, наукової і виховної роботи, тісна взаємодія всіх форм і методів наукової роботи студентів. Метою цієї інтеграції є забезпечення всіх учасників навчально-виховного процесу у науковій діяль­ності ВНЗ.

Професійна діяльність викладачів вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації складається із сукупності функціональних обов'язків, до яких належить виконання:

1. навчальної роботи;

2. навчально-методичної робота;

3. організаційної, виховної та профорієнтаційної роботи;

4. науково-дослідної роботи;

5. наукової та навчально-наукової роботи зі студентами.

Навчальна робота – це робота, яка передбачає проведення лекційних, практичних, семінарських та лабораторних занять.

До навчально-методичної роботи відносяться наступні види робот:

• підготовка тематичних та методичних матеріалів до проведення навчального заняття;

• розробка, виготовлення та видання підручника, навчальних та методичних посібників, методичних вказівок з навчальної дисципліни, методичних матеріалів з навчальної дисципліни для дистанційної форми навчання;

• підвищення методичної та виробничої кваліфікації науково-педагогічного працівника та ін.

Організаційна, виховна та професійна робота складається із виконання обов'язків члена вченої ради, технічного секретаря кафедри, куратора академічної групи студентів. До цього виду робот відноситься і організація та проведення дня відкритих дверей вищого навчального закладу.

Усесторонній розвиток науково-дослідної роботи викладачів є одним з ефективних шляхів підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу та якості підготовки фахівців з вищою освітою. Отже, найважливішим видом професійної діяльності викладачів є|з'являється| науково-дослідна робота та навчально-наукова робота зі студентами.

Наукова діяльність викладачів здійснюється в різних організаційних формах, серед яких можна виділити наступні:

• виконання держбюджетних науково-дослідних робіт;

• виконання госпдоговірних науково-дослідних робіт;

• виконання кафедральних науково-дослідних робіт;

• створення наукової лабораторії або наукового центру;

• участь у наукових конференціях;

• доповідь на науковій конференції;

• участь у науково-технічних семінарах;

• доповідь на науково-технічному семінарі;

• робота в редколегіях;

• складання рецензії на наукову книгу або статтю;

• захист кандидатської або докторської дисертації;

• рецензування кандидатської або докторської дисертації;

• складання наукового відгуку на автореферат;

• виконання обов'язків: голови науково-технічної ради; заступника голови науково-технічної ради; члена науково-технічної ради; голови спеціалізованої ради із захисту дисертації; секретаря спеціалізованої ради із захисту дисертації; члена спеціалізованої ради із захисту дисертації.

• видання підручника з навчальної дисципліни або навчального посібника;

• публікації тез доповідей, статей, монографій та інші.

Навчально-наукова робота викладача зі студентами передбачає:

• керівництво роботою студента при його участі у виконанні науково-дослідної роботи;

• допомогу та консультації в публікації статті студента;

• підготовку студента до виступу на студентській науковій конференції;

• підготовку студента до участі в предметній та фаховій олімпіаді та ін.

В ст. 61 Закону України „Про вищу освіту” закріплені права студентів ВНЗ, які гарантують їм участь у наукових дослідженнях, науково-методичних семінарах, конференціях, олімпіадах, конкурсах та інших видів науково-дослідних робіт.

Поняття „науково-дослідна робота студентів” вклю­чає в себе дві взаємозв'язані частини:

1. навчання студентів елементам дослідницької діяльності, організації та методики наукової роботи;

2. здійснення наукових досліджень студентами, під керів­ництвом професорсько-викладацького складу.

Основною метою науково-дослідної роботи студентів є:

• підвищення рівня підготовки фахівців з вищою освітою;

• забезпечення єдності освітнього (навчального і виховного), наукового і практичного процесів;

• забезпечення всіх учасників навчально-виховного процесу у науковій діяль­ності ВНЗ.

• забезпечення індивідуального підходу і диференційованості підготовки фахівців з вищою освітою.|спеціалістів| з вищою

Досягнення поставлених цілей здійснюється шляхом вирішення наступних завдань:

• надання студенту права вибору форм участі в науково-дослідній роботі;

• сумісна участь студентів, викладачів і наукових співробітників у виконанні науково-дослідних робіт;

• створення і розвиток умов (правових, економічних, організаційних, ресурсних та інше), які забезпечують можливість кожному студенту брати участь в науково-дослідної роботі;

• формування наукового світогляду, оволодіння методо­логією і методами наукового дослідження;

• розвиток навиків творчого професійного мислення шляхом оволодіння науковими методами пізнання і дослідження;

• вироблення у студентів навиків бібліографічної роботи;

• розвиток у студентів навиків самостійної науко­во-дослідницької діяльності;

• розвиток здатності застосувати теоретичні знання у практичній діяльності;

• виховання відчуття відповідальності за наукове дослідження, його достовірність, зміст і практичну цінність;

• необхідність постійного оновлення своїх знань;

• проведення студентами фундаментальних та прикладних наукових досліджень;

• уміння оцінювати і оформляти результати наукових  досліджень;

• створення та розвиток наукових шкіл.

Науково-дослідницька робота студентів вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації здійсню­ється за наступними напрямами:

• як невід'ємний еле­мент навчального процесу і входить до навчальних планів, як обо­в'язкова для всіх студентів;

• поза навчальним процесом. До цього напряму відноситься робота, яка здійснюється у межах наукового суспільства, гуртках, на кафедрах та ін.

Науково-дослідницька робота студентів у межах на­вчального процесу є обов'язковою для кожного студента і охоплює всі форми навчальної роботи. Наукові роботи виконуються студентами в ході підготовки рефератів, курсових і дипломних робіт, в період проходження виробничої практики, при вирішенні виробничих завдань на замовлення підпри­ємств, організацій, установ та інших видів робіт з елементами НДР, передбачених навчальними планами.

Впровадження науково-дослідної роботи студентів у навчальний процес сприяє поглибленому засвоєнню студентами навчаль­них дисциплін, дозволяє сформувати власну думку щодо дискусійних положень дисциплі­ни. Особлива увага студентів приділяється вивченню кращого зарубіжного опиту при вирішенні проблемних ситуацій.

Науково-дослідницька робота студентів поза навчаль­ним процесом передбачає:

• участь студентів у роботі студентських наукових об'єднаннях, наукових гуртків, на кафедрах, у науково-дослідних установах та ін.;

• участь студентів у виконанні держбюджетних або госпдоговірних науково-дослідних робіт;

• участь студентів у кафедральних наукових роботах;

• написання статей, тез доповідей та інших публікацій.

Науково-дослідна робота студентів диференціюється залежно від курсу навчання та спеціалізації.

Студенти, які досягли значних успіхів у науково-дослід­ницькій діяльності, які є переможцями олімпіад з фахових дисциплін, можуть бути рекомен­довані до вступу в аспірантуру, на викладацьку роботу.

ЛЕКЦІЯ 3 (4 години)

Тема: Організація навчального процесу в університеті План.

1. Основні терміни, поняття, означення.

2. Види навчальної роботи та контрольні заходи у ВНЗ.

3. Факультатив, спецкурс, спецсемінар.

4. Порядок проведення поточного, модульного та семестрового контролю. 

5. Переведення, відрахування, поновлення студентів, надання повторного навчання, академічної відпустки.

6. Стипендіальне забезпечення студентів.

1. Основні терміни, поняття, означення.

Кредитно-модульна система – це модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні двох складових: модульної технології навчання та кредитів (залікових одиниць) і охоплює зміст, форми та засоби навчального процесу, форми контролю якості знань та вмінь і навчальної діяльності студента в процесі як аудиторної, так і самостійної роботи.

Модульна технологія навчання – це одна із сучасних педагогічних технологій, що передбачає модульну (блочну) побудову навчального матеріалу та його засвоєння шляхом послідовного та ґрунтовного опрацювання навчальних модулів, мотивацію навчання на основі визначення цілей, значну самостійну навчально-пізнавальну діяльність студента та різноманітні форми діагностики рівня його знань та вмінь.

Модульна програма – це система засобів та прийомів, за допомоги яких досягається інтегруюча дидактична мета в сукупності всіх навчальних модулів конкретної навчальної дисципліни.

Навчальний модуль – це логічно завершена, відносно самостійна, цілісна частина навчального курсу, сукупність теоретичних та практичних завдань відповідного змісту та структури з розробленою системою навчально-методичного та індивідуально-технологічного забезпечення, необхідним компонентом якого є відповідні форми поточного та підсумкового рейтингового контролю.

Кредит (залікова одиниця) – це уніфікована одиниця виміру виконаної студентом як аудиторної, так і самостійної навчальної роботи (навчального навантаження).

Рейтингова система оцінювання – це система визначення якості виконаної студентом навчальної роботи та рівня набутих ним знань та вмінь, що передбачає оцінювання в балах усіх результатів, досягнутих під час поточного, модульного та семестрового контролю.

Рейтинг (рейтингова оцінка) – це кількісна оцінка досягнень студента за багатобальною шкалою в процесі виконання ним заздалегідь визначеної сукупності навчальних завдань.

Навчальний процес в умовах кредитно-модульної системи здійснюється за індивідуальними навчальними планами студентів.

Індивідуальний навчальний план студента формується під керівництвом куратора в КМС на основі нормативних та вибіркових навчальних модулів дисциплін відповідно до освітньо-професійної програми та структурно-логічної схеми підготовки фахівця.

При формуванні індивідуального навчального плану студента на наступний навчальний рік враховується фактичне виконання студентом індивідуальних навчальних планів поточного і попереднього навчального року.

Формування індивідуального навчального плану студента за певним напрямом передбачає можливість індивідуального вибору навчальних модулів дисциплін з дотриманням послідовності їх вивчення відповідно до структурно-логічної схеми підготовки фахівця.

Загальний час, передбачений для засвоєння навчального матеріалу під час аудиторної та самостійної роботи студента протягом навчального року, повинен становити не менше 60 кредитів ECTS.

Студент має можливість переходу з одного спорідненого напряму підготовки (певної галузі знань) на інший.

Спорідненість напрямів підготовки визначається спільністю переліку навчальних модулів нормативної складової індивідуальних навчальних планів студента за цими напрямами, коли різниця між обсягами навчальних модулів може бути засвоєна студентом у межах граничного терміну підготовки.

Поділ навчального матеріалу дисципліни на навчальні модулі, їх кількість, види поточного контролю та терміни його проведення визначаються та ухвалюються відповідною кафедрою, затверджуються науково-методичною комісією факультету (науково-методичною радою інституту) і доводяться до відома студентів та викладачів.

Кількість навчальних модулів з дисципліни рекомендується визначати з розрахунку: один модуль на 1,5 кредити ECTS, але, як правило, не більше трьох.

Курсова робота (проект), що виконується в даному семестрі, вважається окремим модулем у складі навчальної дисципліни.

Складовими навчального модуля дисципліни, як правило, є:

• номер та назва;

• цілі навчання щодо засвоєння даного модуля;

• методичні рекомендації та пояснення щодо роботи з модулем;

• теоретична частина з переліком та стислим змістом ключових питань;

• тематика та завдання семінарських, практичних, лабораторних занять та навчально-методичні вказівки з їх проведення;

• завдання для аудиторного поточного контролю;

• індивідуальні завдання, що виконуються під час самостійної роботи (СРС): розрахунково-графічні, розрахункові, аналітичні, контрольні роботи, реферати тощо та навчально-методичні вказівки з їх виконання;

• варіанти модульних контрольних завдань;

• питання для самоперевірки;

• рейтингові оцінки (в балах) за виконання кожного з видів завдань.

Зарахування навчальних модулів дисциплін, введених до індивідуального навчального плану студента, здійснюється за результатами поточного та модульного контролю рівня засвоєння навчального матеріалу.

Кредити, відповідно до системи ECTS, відображають обсяг усіх видів роботи студента: лекційних, практичних, семінарських та лабораторних занять, консультацій, практик, екзаменів, самостійної роботи студента тощо, тобто базуються на повному навантаженні студента, а не обмежуються лише аудиторними годинами, причому:

• один кредит відповідає 36 академічним годинам;

• максимальний загальний обсяг навчальної роботи студента на тиждень складає 54 академічних години або 1,5 кредити;

• один тиждень практики відповідає 1,5 кредитам;

• один тиждень однотижневої екзаменаційній сесії відповідає 1,5 кредитам;

• трудомісткість підсумкової атестації (державний екзамен, підготовка та захист дипломної роботи (проекту) розраховується, виходячи із співвідношення: один тиждень – 1,5 кредити;

• трудомісткість виконання різноманітних індивідуальних завдань (розрахунково-графічних, розрахункових, аналітичних, контрольних робіт, у тому числі – модульних, рефератів, курсових робіт та проектів) входить у загальну трудомісткість навчальної дисципліни;

• розрахунок трудомісткості дисципліни у кредитах здійснюється, виходячи з ділення її трудомісткості в академічних годинах на 36 годин з наступним округленням до 0,5 відповідно до встановлених правил.

Зарахування студенту кредитів ЕСТS відбувається лише за умови успішного виконання ним навчального плану та задоволення вимог рейтингової системи оцінювання.

Рейтингова система оцінювання є невід’ємною складовою модульної технології навчання і має за мету оцінку систематичності та успішності навчальної роботи студента. Вона формується на засадах поопераційного контролю та накопичення рейтингових балів за різноманітну навчальну діяльність студента за певний період навчання.

РСО має вагомі переваги порівняно з традиційними формами контролю знань: стимулює систематичну, свідому самостійну роботу студента, диференціює студентів за рівнем засвоєння навчального матеріалу, створює можливості для індивідуалізації навчання, дозволяє знизити рівень випадковості при визначенні підсумкової оцінки тощо.

Кафедра розробляє положення про рейтингові системи оцінювання з кожної дисципліни.