Розділ 1 теоретичні основи організації кредитування населення

1.1. Сутність і функції банківського кредиту

Слово “кредит” походить від латинського “сreditum”, що означає “позика”, “борг”. Деякі лінгвісти пов'язують його із “credos”, тобто “вірю”. Отже, категорія кредиту так чи інакше розглядається економічною наукою, як відносини про надання позики однією особою іншій, що засновані на довірі та передбачають повернення наданої вартості у певний строк з сплатою ціни за користування.

Засновники натуралістичної теорії кредиту А.Сміт, Д.Рікардо, А.Тюрго, Дж. Міль охарактеризували сутність кредиту такими положеннями: [30, с.10 - 24].

- об'єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних речових благ, які можуть бути позичені одним економічним агентом іншому;

- кредит – форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві;

- позичковий капітал є реальним капіталом;

- банки виступають лише як посередники в кредиті, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх як позику;

- пасивні операції є первинними порівняно з активними.

По мірі зростання ролі кредиту та банків у процесі суспільного відтворення, заміни реальних грошей кредитними засобами обігу, використання кредиту і банків у цілях державного регулювання економіки виникають нові погляди щодо суті та ролі кредиту. Цей період характеризується появою та розвитком так званої капіталотворчої теорії кредиту, найбільш яскравими представниками якої виступили: Дж.Ло, Г.Маклеод, Й.Шумпетер, А.Ган, Дж. Кейнс, М.Фрідмен [51, с. 26 - 38].

Сутність капіталотворчої теорії кредиту можна окреслити такими основними положеннями:

- кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, а тому, розширення кредиту означає нагромадження капіталу;

- банки відіграють надзвичайно важливу роль у формуванні кредитних відносин;

- активні операції банків є первинними щодо пасивних.

Головною заслугою представників капіталотворчої теорії кредиту є те, що вони вдало відмітили різницю між позичковим та реальним капіталом: як стверджував Г.Маклеод, кредит не створює капіталу, а сам є капіталом, причому продуктивним, оскільки дає прибуток у вигляді процента; також відзначили провідну роль банків на ринку позичкового капіталу, їх значення та ролі у суспільному виробництві, при цьому відзначаючи первинність активних операцій щодо пасивних [51, с. 38 - 42].

Визначальним у процесі вивчення суті кредиту стало дослідження можливостей та методів кредитного регулювання економіки країни. Серед вчених, що всіляко сприяли цьому: Й.Шумпетер, А.Ган, Дж. Кейнс. Ці вчені відзначали, що кредит як явище здатне збільшувати “купівельну силу” суб'єктів господарювання, тобто формувати “ефективний попит”. Було визначено, що норма позичкового проценту формується під впливом багатьох факторів, одним з яких є обсяг попиту та пропозиції позичкового капіталу. Таким чином, збільшуючи чи зменшуючи обсяги позичкового капіталу, можна впливати на величину процента і, таким чином, стимулювати або стримувати ділову активність суб'єктів господарювання. Проте така можливість існує лише до певної межі, за якою процент перестає реагувати на кількість грошей в обігу, а збільшення кредитної експансії набирає інфляційного характеру. В наслідок таких висновків, радилося поряд з кредитними інструментами регулювання економіки широко використовувати і інші заходи.

Найповніше сутність категорії кредит проявляється у функціях, що він виконує. Сучасні економісти відзначають три його основні функції: перерозподільну, емісійну та контрольну [35, с. 48 -49].

Перерозподільна функція полягає в тому, що тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою кредиту передаються в тимчасове користування підприємств і населення для задоволення їхніх виробничих і особистих потреб. Такий перерозподіл дає можливість прискорити залучення матеріальних ресурсів у виробниче й особисте споживання. Тому перерозподіляються не лише кошти, а й матеріальні ресурси. Таким чином, за допомогою цієї функції відбувається своєрідне зосередження позичкового капіталу у найпріоритетніших сферах економічної діяльності.

Емісійна функція полягає у створенні кредитних грошей для грошового обігу. Її виконує тільки банківський кредит. Методами кредитної експансії і кредитної рестрикції (звуження) регулюється кількість грошей в обігу, причому вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається важче, ніж їх випуск в обіг.

Контрольна функція полягає в тому, що в процесі кредитного перерозподілу коштів забезпечується банківський контроль над діяльністю позичальника. Можливості такого контролю випливають із природи кредиту. Варто наголосити, що, вступивши у кредитні відносини, одержувач кредиту також повинен контролювати свою діяльність для того, щоб вчасно і повністю повернути кредитні ресурси.

Визначивши основні функції кредиту можна зробити висновок, що кредит - це економічні відносини, що виникають між кредитором та позичальником з приводу передачі тимчасово вільних коштів на умовах їх повернення та сплати ціни за користування. Кредит є однією з основних форм руху позичкового капіталу.

Кредит здійснюється у конкретних формах, які виступають способами існування процесу кредитування. Форма кредиту відображає зовнішній прояв та організацію кредитних відносин. У ринковій економіці мають місце різні форми кредиту. У кожній із них є свої різновидності (види). Форми кредиту відрізняються одна від одної суб'єктами та об'єктом позики, джерелом сплати відсотка, конкретним змістом кредитної угоди тощо. Форми кредиту постійно розвиваються, змінюється і їхнє місце в структурі економічних відносин. Питання про форми та види кредиту в економічній науці є дискусійним. Відмінності у підходах економістів випливають в основному з різного розуміння критеріїв, принципів і ознак виділення форм кредиту. Проаналізувавши погляди різних вчених виділимо такі форми кредиту: комерційний кредит, банківський кредит, державний кредит, міжнародний кредит.

В дипломній роботі буде розглянуто банківський кредит, зокрема, споживчий кредит як спосіб кредитування населення комерційними банками.

У ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит. Кредитування господарських суб'єктів і громадян є однією з найважливіших функцій банків як спеціалізованих кредитних установ. Банківський кредит — необхідний інструмент стимулювання економіки, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники.

Банківський кредит — це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банками. Комерційні банки, що мають ліцензію НБУ, є головною ланкою кредитної системи; вони одночасно виступають у ролі покупця і продавця наявних у суспільства тимчасово вільних коштів. Позики надаються банками суб'єктам господарювання усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Фінансовою основою банківського кредиту є позичковий банківський капітал

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитивні рахунки, до запитання та строкові міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми [14, с. 43- 52].

У банках ринкових країн набув широкого розвитку споживчий кредит, який прискорює реалізацію товарів широкого вжитку і побутових послуг, збільшує платоспроможний попит населення, підвищує його життєвий рівень.

У літературі існує багато підходів до визначення сутності споживчого кредиту. В залежності від цільової спрямованості кредиту можна виділити декілька підходів до визначення споживчого кредиту.

Перший підхід щодо змісту споживчого кредиту відображають погляди М.Г. Антонова і М.А. Песселя – авторів книги "Грошовий обіг, кредит та банки": "Споживчий кредит. Він виступає у виді позичкових коштів, наданих банками, підприємствами чи державою населенню. Основні види банківського кредиту – продаж товарів із розстрочкою платежу, позички на кооперативне житлове, індивідуальне будівництво, на господарське обзаведення, розвиток фермерства, на операції ломбардів" [11, с. 37]. Можна не погодитися з даним висловлюванням, бо кредити на розвиток фермерства, підприємницьку діяльність приватним підприємцям спрямовані не на задоволення споживчих потреб населення, а виробничих. Джерелом погашення даних кредитів будуть виступати доходи, одержані від їхнього використання.

Другий підхід до сутності споживчого кредиту трактується таким чином "Кредит споживчий – кредит, що надається банком фізичній особі для придбання предметів особистого споживання, переважно тривалого користування (транспортних засобів, меблів, теле- та радіоапаратури)" [13, с. 184]. У цьому визначенні споживчі кредити представлені тільки одним видом — кредитом на придбання предметів особистого споживання. Але Комерційними банками, крім зазначеної мети, споживчі кредити можуть надаватися і на поточні потреби, на витрати капітального характеру (купівлю, будівництво, ремонт житла і т.д.) і багато інших цілей.

Російські економісти визначають споживчий кредит, як будь – який кредит, що надається населенню, в тому числі кредити на придбання товарів довгострокового використання, іпотечні кредити та інші [53, с.390]. На відміну від російського трактування в закордонній банківській практиці споживчий кредит визначають як наданий приватним позичальникам для придбання споживчих товарів і сплати відповідних послуг. Ця точка зору одержала поширення й в Україні.

Проаналізувавши підходи до визначення сутності споживчого кредиту в економічній літературі доцільно дати визначення цьому поняттю, споживчий кредит – це кошти, які надаються комерційними банками громадянам України під процент у тимчасове користування на принципах кредитування, а саме забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості, для не комерційних цілей,а задоволення власних потреб позичальників.

Таким чином, можна зробити висновок, що кредит посідає важливе місце у фінансовій системі України. Кредит – важливий інститут, за допомогою якого держава здійснює мобілізацію та перерозподіл тимчасово вільних коштів і контроль за правильним їх використанням. Кредит сприяє підвищенню ефективності економіки, забезпечує перелив капіталу, стимулює грошовий обіг та є важливим інструментом державного регулювання економікою. Для визначення процесу кредитування, у наступному підрозділі дипломної роботи розглянемо основні положення банківського кредитування, тобто його принципи.