26. Поняття управлінської діагностики, мета і напрямки управлінської діагностики.

Управлінська діагностика — це процес комплексного аналізу внутрішніх ресурсів і можливостей підприємства, спрямований на оцінку їх наявності та відповідності поставленим цілям і завданням (зокрема, стратегічним завданням забезпечення та підтримки конкурентних переваг підприємства), на оцінку поточного стану підприємства, його сильних і слабких сторін, виявлення стратегічних проблем та недоліків менеджменту. Мета проведення управлінської діагностики дозволяє: виявити ключові проблеми; причини й джерела їхнього виникнення; варіанти вирішення цих проблем з прогнозом можливих результатів. Можна виокремити чотири напрямки, за якими може проводитися управлінська діагностика:

1. Процесна діагностика управління — аналіз ефективності й результативності діяльності менеджменту (процесів планування, організації, координації та контролю).

2. Функціональна діагностика управління — аналіз ефективності та результативності роботи окремих підсистем управління ( див. вище) та відповідних функціональних підрозділів підприємства.

3. Ситуаційна діагностика або аналіз відповідності взаємозв'язків існуючої системи управління з різними факторами та компонентами зовнішнього середовища (SWОТ-аналіз, аналіз стратегічної позиції, займаної підприємством, аналіз сегментів ринку, аналіз конкуренції і т.п.).

4. Внутрішня діагностика - аналіз відповідності взаємозв'язків у межах комплексної системи управління підприємством (комплексний аналіз ступеню інтеграції, автоматизації функціональних підсистем, аналіз інформаційних систем підтримки прийняття управлінських рішень).

Комплексна діагностика складається з аналізу за всіма напрямками. Під час експрес-діагностики можна обмежитися будь-яким одним з напрямків, що виявиться найбільш придатним, виходячи з мети аналізу.

27. Основні принципи використання консультантів для виконання управлінської діагностики.

До виконання управлінської діагностики, широко практикується залучення консультантів. Консультування з управління та організаційного розвитку — це вид консультативної діяльності, в основі якої лежать контрактні відносини з надання послуг підприємствам за допомогою спеціально навчених і кваліфікованих осіб щодо виявлення, аналізу та вирішення проблем: пов'язаних з управлінською діяльністю в цілому і діяльністю фінансово-економічних, комерційних (збутових, маркетингових, постачальницьких, складських), кадрових, інформаційних та інших служб зокрема.

Головне завдання консультантів — допомога клієнтам у розв'язанні їх управлінських проблем — може бути виконано через:експертне консультування, коли консультант виконує діагностування, пропонує рішення і рекомендації щодо їх впровадження;процесне консультування, коли консультант-постійно взаємодіючи з клієнтом, оцінює його ідеї, пропозиції, проводить за його сприянням аналіз проблем і підготовку рішень, допомагаючи клієнту самому знайти проблему й визначити шляхи її вирішення;навчальне консультування, коли консультант не тільки збирає ідеї, аналізує рішення,але ще надає клієнту відповідну теоретичну та практичну допомогу у формі лекцій,семінарів, тренінгів, посібників, як знаходити та вирішувати проблеми.

На практиці всі три підходи найчастіше перетинаються і взаємодоповнюють один одного,

залежно від того, що необхідно клієнту: щоб вирішення проблеми знайшли за нього, або щоб йому допомогли вирішити проблему, або щоб його навчили як її вирішувати. Підприємство може застосовувати наступні способи консультування:виконання проекту консультантом. Цей спосіб передбачає постійну координацію консультантом проекту від його початку до завершення (виявлення проблем, розробка рішень, провадження рішень);

розробка інструментарію. При цьому способі підприємство визначає мету дослідження, формулює гіпотези. Завданням консультанта є самостійне або спільнез підприємством визначення джерел інформації, методу збору даних, обсягу вибірки.

До завдання консультанта можуть також входити попередні іспити методу (оцінкаякості перших отриманих даних);супровід передбачає періодичну участь консультанта на всіх стадіях, крім польовихдосліджень;консультування передбачає участь консультанта на етапі визначення проблеми.Консультант структурує проблему, вивчає можливості її вирішення, формулюєгіпотези, іноді пропонує метод розв'язання проблеми, частіше напрямок пошуку й альтернативні можливості;внутрішнє консультування передбачає постійну роботу консультанта в штатіпідприємства з підпорядкуванням керівнику підприємства. При достатньому обсязізавдань може бути доцільним створення внутрішнього консультативного підрозділуна підприємстві;інші способи консультування. Для особливо значущих проектів у штат підприємства

може вводитися консультаційна група, яка здійснює всі необхідні організаційніпроцеси (діагностику підприємства, ринкові дослідження, розробку стратегій, підборкадрів і т. д.), які підприємство якісно реалізувати не в змозі.

28. Основні принципи й методи управлінської діагностики.

Управлінська діагностика — це процес комплексного аналізу внутрішніх ресурсів і можливостей підприємства, спрямований на оцінку їх наявності та відповідності поставленим цілям і завданням (зокрема, стратегічним завданням забезпечення та підтримки конкурентних переваг підприємства), на оцінку поточного стану підприємства, його сильних і слабких сторін, виявлення стратегічних проблем та недоліків менеджменту. Мета проведення управлінської діагностики дозволяє: виявити ключові проблеми; причини й джерела їхнього виникнення; варіанти вирішення цих проблем з прогнозом можливих результатів. Можна виокремити чотири напрямки, за якими може проводитися управлінська діагностика:

1Процесна діагностика управління — аналіз ефективності й результативності діяльності менеджменту (процесів планування, організації, координації та контролю).

2Функціональна діагностика управління — аналіз ефективності та результативності роботи окремих підсистем управління ( див. вище) та відповідних функціональних підрозділів підприємства.

3Ситуаційна діагностика або аналіз відповідності взаємозв'язків існуючої системи управління з різними факторами та компонентами зовнішнього середовища (SWОТ-аналіз, аналіз стратегічної позиції, займаної підприємством, аналіз сегментів ринку, аналіз конкуренції і т.п.).

4Внутрішня діагностика - аналіз відповідності взаємозв'язків у межах комплексної системи управління підприємством (комплексний аналіз ступеню інтеграції, автоматизації функціональних підсистем, аналіз інформаційних систем підтримки прийняття управлінських рішень).

Комплексна діагностика складається з аналізу за всіма напрямками. Під час експрес-діагностики можна обмежитися будь-яким одним з напрямків, що виявиться найбільш придатним, виходячи з мети аналізу. Основними методами одержання якісної інформації для діагностування є:

• кабінетні дослідження — робота з бухгалтерськими документами, статистичною та іншою внутрішньою інформацією;

• самодіагностика — оцінка відібраними керівником підприємства співробітниками стану різних систем і підсистем підприємства щодо відповідності поставленим цілям і завданням, наявності необхідних ресурсів, за допомогою різних методів і процедур;

• діагностичне інтерв'ю — бесіди з керівниками й фахівцями підприємства, експертами про їх розуміння проблем і шляхи їх вирішення, анкетні опитування працівників підприємства;

• діагностичне спостереження — знайомство з зовнішніми проявами діяльності підприємства, роботою співробітників в офісах, на виробництві, присутність на нарадах, презентаціях, виставках, вивчення рекламних матеріалів тощо;

• "мозковий штурм", конференції та інші методи групової роботи.

29. Конкурентні переваги підприємства (КПП). Визначення стратегічних ресурсів підприємства (КСП, СПП).

Конкурентні переваги підприємства (КІШ)— це ресурси, якими володіє підприємство, а також стратегічно важливі для даного підприємства сфери бізнесу, що дозволяють перемагати в конкурентній боротьбі. На відміну від сильних і слабких сторін підприємства конкурентні переваги забезпечують надання споживачам такого продукту, що представляє для них певну цінність і за який вони готові платити гроші. В основі конкурентних переваг можуть лежати ресурси підприємства, які для цілей аналізу поділяються на відчутні й невловимі ресурси .

Відчутні ресурси - це матеріальні активи — основні фонди підприємства, запаси, грошові кошти та фінансові активи що відбиті в бухгалтерському балансі.

Невловимі ресурси у вигляді нематеріальні активів також відбиваються в бухгалтерскому балансі. Це наступні види активів:

права на користування природними ресурсами, майном, земельними ділянками; товарні знаки; патенти та винаходи; авторські права.

Низка невловимих ресурсів не може бути відображена в активі балансу. До них відносяться такі ресурси як:

кваліфікація персоналу;

зв’язки з постійними споживачами та постачальниками;

ділова репутація;

ефективний менеджмент.

В деяких випадках, вищенаведена низка ресурсів підприємства може бути інтегрально відображена в активі балансу як гудвіл.

Щодо сильних і слабких сторін діяльності підприємства то можлива їх внутрішня оцінка, тоді як конкурентні переваги повинні сприйматися перш за все споживачами як такі, інакше вони не є перевагами.

Визначити й оцінити стратегічні ресурси підприємства (існуючий і необхідний у перспективі стратегічний потенціал) можна на основі спеціальної таблиці до якої включаються кількісні або якісні показники. Під стратегічним потенціалом підприємства розуміється сукупність наявних ресурсів і можливостей (здібностей) для розвитку та реалізації стратегії підприємства. В умовах нормальної економіки до стратегічного потенціалу можуть бути віднесені всі ресурси, що забезпечують досягнення конкурентних переваг підприємства. Конкурентний статус підприємства (КСП) характеризує передумови досягнення підприємством того або іншого рівня конкурентної переваги. Ці передумови визначаються:

- стратегічним потенціалом підприємства (тобто внутрішніми факторами конкурентноздатності підприємства);

- сукупним впливом зовнішніх факторів маркетингового середовища (детермінантів "національного ромба") на умови досягнення визначеного рівня конкурентної переваги.

30. Загальна характеристика моделі SCORE її переваги для проведення управлінської діаіностики.

Модель SСОКЕ — модель, що дозволяє підприємству здійснити управлінську діагностику і виробити стратегії переходу від проблеми до її рішення. Опис проблеми здійснюється у сучасний момент - це сьогодення. Керівництво (разом з командою менеджерів) повинне сформулювати - що його не влаштовує або турбує в сьогоденні. Описуються ознаки, що характеризують цей стан - симптоми (Зутргогш).

Далі визначаються, які причини (Саизез) у минулому породили зазначені симптоми. Це ретроаналіз. Симптоми, і причини, їх що породили, разом утворять поточний проблемний стан. Це початкова крапка відліку.

Після цього здійснюється прогноз майбутнього, де й визначаються ті результати (Ошсотез), які фірма хотіла б досягти. Наприклад - стати успішно діючою компанією. Це буде бажаний стан, що повинний прийти на зміну проблемному стану.

Сформулювавши своє колективне подання про це, учасники команди визначають ефекти (Ейесіз) -довгострокові слідства досягнення резуль Заключною дією в моделі 8СОКЕ є визначення тих ресурсів (Ке8оигсе8), які дозволять усунути симптоми й причини, і забезпечать досягнення результатів і ефектів. Ресурси - завжди мають ціну це кошти за переміщення підприємства із проблемного стану у бажаний.татів - привабливий імідж, стабільність на ринку, ріст числа постійних клієнтів. І це опис кінцевого - бажаного стану.

Таким чином, здійснюється процес керування змінами в організації - її співробітники узгоджено змінюють діяльність компанії за рахунок придбання нових колективних організаційних навичок. Підприємство здобуває нові конкурентні переваги.

31.Основні етапи проведення управлінської діагностики за технологією SCORE.

Етапи діагностики

Виконання діагностики з метою керування змінами за технологією SСОRЕ здійснюється в кілька етапів. Основна ідея - скласти ментальну карту організації на сучасний момент, і потім представити її майбутній стан, щоб можна було визначити склад ресурсів для зміни карти в бажану сторону відповідно зі стратегією.

Для цього необхідно зібрати інформацію про «карти» окремих людей в організації - власників, менеджерів, провідних спеціалістів, і/або інших категорій співробітників.

Склад груп і кількість будуть визначати статистичні закономірності. Збір даних здійснюється шляхом заповнення анкети у форматі SСОRЕ кожним учасником обстеження. Потім на основі індивідуальних моделей SСОRЕ колективно створюється корпоративна модель SСОRЕ.

Далі визначаються ресурси, необхідні для перетворень, і складається план і бюджет проекту змін компанії.

Етап 1. Формування індивідуальних моделей SCORE

Складається перелік учасників обстеження - по рівнях керування й підрозділів. Учасники проходять навчання - семінар по теорії й тренінг по навчанню моделі SСОRЕ. Далі кожний учасник заповнює свою анкету SСОRЕ (додаток) і передає її менеджерові проекту.

Етап 2. Формування корпоративної моделі SCORE

Формується перелік учасників робочої групи, що буде формувати корпоративну модель SСОRЕ. Кількість бажано не більше 15 чоловік. Техніка формування корпоративної моделі здійснюється шляхом перенесення пунктів з кожного індивідуального SСОRЕ у корпоративний у нижче в наступній структурі:

-Функції керування

-Бізнес-Функції

-Зовнішнє середовище

Функції керування розкриті в структурі циклу керування, бізнес-функції - відповідно до втримування бізнесу підприємства (укрупнене). Таке угруповання дозволяє, з одного боку, виявити можливі проблемні області, з іншого боку - більш точно визначити ресурси для побудови (відновлення) повного управлінського циклу.

Незаповнені етапи циклу (функціональних областей і зовнішнього середовища) означають відсутність елементів, що ставляться до даного етапу в результатах індивідуальних SСОRЕ співробітників підприємства, або відсутність усвідомлення проблем у цій області.

Етап 3. Оцінка потреби підприємства в ресурсах

Останній розділ корпоративної моделі «Ресурси» переводиться зі списку в табличний формат. Таблиця має наступні стовпчики:

1. Формулювання ресурсу по SCORE

Вносяться ресурси з корпоративного SСОRЕ

2. Узагальнююче формулювання

Дається розшифровка ресурсу, що поєднує всі елементи даного пункту

3. Ресурси (у термінах заходів)

Узагальнююче формулювання переводиться в терміни необхідних заходів.

4. Потреба/Пріоритет

Напроти кожної послуги необхідно поставити знак «+», що означає, що даний ресурс обраний, як необхідний, або знак «-», щоозначає, що даний ресурс не потрібно. Для обраних ресурсів установлюється знак пріоритету - цифра, що означає номер пріоритету, що надалі буде означати послідовність проведених заходів.

Етап 4. Підготовка бюджету й графіка проекту

Ресурси в термінах заходів, обрані (знак «+» у правому стовпчику) і розставлені в порядку пріоритету (цифра через дріб, що означає номер пріоритету), переносяться в наступну таблицю, що встановить утримування, послідовність, результати, тривалість і вартість етапів проекту.

32. Сутність, основні характеристики й складові виробничого потенціалу підприємства.

Виробничий потенціал промислового підприємства розглядається як здатність підприємства до виробництва й реалізації конкурентоспроможної продукції, за умов раціонального використання існуючих ресурсів і можливостей, в обсягах, необхідних для забезпечення ефективного функціонування підприємства відповідно до його стратегічних і тактичних планів розвитку.

Складові виробничого потенціалу підприємства:

Технічний потенціал (технічна складова виробничого потенціалу) характеризує можливості використання наявного парку обладнання, оснащення і устаткування для здійснення фізичних операцій з виготовлення продукції (надання послуг) а також можливість конструктивного удосконалення і модернізації всіх технічних засобів для більш ефективного забезпечення виробничих операцій. Технічна складова грунтується на наявних технологіях і тісно пов’язвна з технологічним потенціалом. Основними характеристиками технічного потенціалу, що підвищують конкуретоспроможність підприємства є потужність - можливість виробляти значні обсяги продукції; надійність - можливість зменшення витрат на ремонти та простоїв; взаємозамінність - можливість використання одних і тих же технічних засобів для виконання різних операцій.

Технологічний потенціал регламентує послідовність та порядок здійснення конкретних операцій з виготовлення продукції (надання послуг). Технологічний потенціал підприємства закладається в процесі проектування виробництва шляхом відповідного підбору та розташування технічних засобів виробництва та розробки технологічного регламенту, в якому наведені норми і порядок використання технічних засобів норми і порядок використання ресурсів при виробництві продукції. Таким чином, технологія не є речовинним елементом виробництва і завжди матеріалізується в системі засобів праці як форма зв'язку елементів виробництва і ресурсів у просторі і часі. Тому технологія є одним з найважливіших елементів виробничого потенціалу.

Проектний потенціал (інжиніринговий потенціал) - забезпечує можливість удосконалення існуючих технологічних процесів і проектування нових з оформленням відповідної документації. Вихідними даними для іжинірингових робіт є маркетингові дослідження і стратегічне планування. Основними характеристиками проектного потенціалу є: кваліфікація персоналу - сертифікація на виконання широкого спектру проектувальних, дослідницьких та будівельно монтажних робіт; технічна оснащеність - наявність засобів автоматизації проектно-дослідницьких робіт.

Управлінський потенціал (менеджмент) - є керівною ланкою процесу управління (див тему 5). Основні характеристики управлінськго потенціалу, що підвищують конкурентоспроможність підприємства є: ефективність - високий процент прийняття правильних рішень; динамічність - швидке реагування на зміни внутрішнього і навколишнього середовища.

Ресурсний потенціал є найбільш ємною складовою виробничого потенціалу, оскільки включає розгалуджену структуру використовуваних у виробничому процесі взаємопов’язаних між собою ресурсів: капітальних; трудових; матеріально-сировинних; інтелектуальних.

Капітальні ресурси - сукупність будівель, споруд що забезпечують виробничий процес. Важливою характеристикою капітальних ресурсів є їх функціональність.

Трудові ресурси є суб’єктивною складовою частиною виробничого потенціалу, що за своїми якісними й кількісними характеристиками повинні відповідати потребам виробництва щодо забезпечення ефективного функціонування підприємства згідно з його стратегічними і тактичними планами розвитку. Суб’єктивність цієї складової вимагає застосування системи мотивації і штрафів для забезпечення високої ефективності використання цієї чистини ресурсного потенціалу.

Матеріально-сировинні ресурси - матеріальна основа ресурсного потенціалу. До цьго виду ресурсів відносяться сировина в надрах, покупні види сировини і матеріалів. Вижливими характеристиками цього ресурсу, що підвищують конкурентоспроможність підприємства є: якість і легка доступність до ресурсу, що забезпечують раціональне використання ресурсу з мінімальними витратами.

Інтелектуальні ресурси - нематеріальна частина ресурсного потенціалу (див. тему 5). Це патенти, винаходи, права власності та користування, інформація, ділові звязки та т.п.

Найбільш важливими якісними характеристиками виробничого потенціалу можна вважати здатність його складових до сприйняття досягнень науково-технічного прогресу та швидке пристосування до змін навколишнього середовища.

Головна кількісна характеристика виробничого потенціалу підприємства — виробнича потужність — максимальна реальна можливість випуску продукції необхідної якості в номенклатурі та асортименті плану за певний період часу за проектних умов ресурсного забезпечення.

33. Оцінка стану та використання виробничого потенціалу.

Техніко-технологічна складова виробничого потенціалу підприємства — це система наявних техніко-технологічних можливостей підприємства з випуску конкурентоспроможної продукції, що визначається технічним оснащенням, рівнем технології виробництва та сукупністю всіх технологічних знань, досвіду, ноу-хау, що використовуються для виробництва продукції.

Одне з головних питань, яке треба з'ясувати при дослідженні цієї складової виробничого потенціалу — наскільки основні фонди підприємства придатні для виробництва конкурентоздатної продукції.

При цьому, поряд з технічними характеристиками, велике значення мають техніко-економічні характеристики устаткування, що визначають витрати виробництва. До них відносяться: продуктивність; якість (технічні характеристики) виробів або продуктів, які виробляються на даному устаткуванні; вартість устаткування і термін служби, що визначають розмір амортизаційних відрахувань; вид та ціна сировини, що використовується, енергоємність виробництва, ціна необхідних видів енергії та енергоносіїв; коефіцієнт корисного використання сировини (величина втрат і відходів), коефіцієнт корисної дії енергетичних агрегатів і двигунів; необхідні витрати на оплату праці основного і допоміжного персоналу; вартість поточного обслуговування та ремонту (запасних частин, видаткових матеріалів) та ін.

При проведенні діагностики виробничого потенціалу підприємства, по-перше, необхідна детальна інвентаризація основних фондів підприємства й роздільна оцінка корисності кожної одиниці для виробництва.

Наступний крок — порівняння даних технологічного комплексу з даними технологічно родинних підприємств за аналогічними технологічними операціями не тільки з реальними конкурентами за виробленою продукцією у даний час, але й з потенційними конкурентами, які мають близький технологічний профіль. При неможливості забезпечення рівня якості, досягнутого підприємствами-конкурентами, оцінка технологічного комплексу за витратами також актуальна, тому що на деяких типах ринків можливість робити продукцію дешевше дає не менші переваги, ніж можливість робити кращу продукцію.

Для нематеріальних активів (технічна документація, патенти, ліцензії та інші дозвільні документи) порівняння з іншими підприємствами здійснюється не за витратами, а за відповідністю сучасному науково-технічному рівню.

Ще одне важливе питання аналізу технологічного комплексу — визначення типу технології. Залежно від співвідношення тривалості життєвих циклів технологій, попиту на товари даного типу і конкретних товарів, що виробляються за допомогою цих технологій, виділяють три типи технологій: стабільну, плідну й мінливу.

Стабільна технологія залишається незмінною протягом усього життєвого циклу попиту.

Плідна технологія зберігається тривалий час.

Мінлива технологія характеризується появою за період життєвого циклу попиту низки базових технологій, що змінюють одна одну (це не стосується нових виробів).

Якщо при діагностиці з'ясується, що устаткування підприємства спеціалізоване, гнучкі технології не реалізовані, то таке підприємство може працювати тільки в галузі зі стабільною технологією, тому що у разі плідних технологій інвестиції в заміну технологічного комплексу не встигнуть окупитися.

34. Діагностика ефективності виробничої програми підприємства та використання технічного потенціалу.

Основним показником, що характеризує ступінь використання виробничого потенціалу є виробнича программа.

Виробнича программа підрозділів основного виробництва - це сукупність продукції певної номенклатури й асортименту, яка має бути виготовлена в плановому періоді у визначених обсягах та якісних показиках.

Розробка виробничої програми повинна відповідати сформульованій меті і стратегічному плану розвитку підприємства. Вона має опиратися на чіткий математичний розрахунок усіх витрат на виробництво виходячи з наявної фінансової бази та ресурсного потенціалу підприємства.

Розроблення планів виробництва продукції грунтується на планах її збуту. Розроблення виробничої програми підрозділів продукція яких неє кінцевою відповідно до профілю підприємства включає такі етапи:

1. Складення оперативно-календарних планів (план-графиків) виконання в плановому періоді завдань щодо виготовлення продукції.

2. Узгодження питання про співвідношення продукції власного виробництва та купівлі на ринку окремих комплектуючих частин виробів.

Загальний порядок розробки виробничої програми для цехів підприємства можна представити у вигляді формули (6.1.):

(6.1.)

Елементи трудової складової ресурсного потенціалу	Критерії цілей діагностування
1.Кваліфікація кадрів	Підвищення продуктивності праці та якості робіт
2.0рганізація праці	Підвищення продуктивності праці та ефективності управлінських рішень
3.Мотивація оплати праці	Забезпечення професійного росту та зменшення плинності кадрів
4.Штрафні санкції	Підвищення відповідальності за виконувані роботи зменшення вірогідності аварійних випадків за рахунок людського фактору.
5.Інформаційне і технічне озброєння праці	Підвищення продуктивності праці та збільшення інтелектуальної складової праці.
6. Соціальна захищеність	Підвищення соціального статусу працівників
7. Якість трудового життя	Підвищення корпоративної культури
8. Безпека праці	Запобігання травматизму та професійним захворюванням на виробництві.

Н_в = Н_п + Н_с + Н_н - Нф

Де Н_в плановий випуск виробів в конкретному цеху підприємства в натуральному вираженні;

Н_п – постачання виробів наступним цехам за технологічним маршрутом;

Н_с –постачання виробів на склад готової продукції;

Нн, Нф нормативний і фактичний міжцеховий запаси конкретного виробу відповідно.

35.Порядок діагностика окремих складових ресурсного потенціалу підприємства.

Найбільш складним з точки зору формування і ефективного використання є трудова складова ресурсного потенціалу підприємства.

Процес оцінки властивостей і здібностей працівників слід проводити в два підходи. Первинною буде оцінка індивідуальних параметрів якісних і кількісних характеристик кожного працівника. Відповідно вторинним буде комплексна оцінка всього трудового потенціалу підприємства.

В основу комплексної оцінки покладено три інтегровані оцінки (оцінка індивідуальних якостей; оцінка праці; оцінка результатів праці), кожну з яких можна розкрити в такий спосіб.

Оцінка індивідуальних якостей включає:

оцінку професійних якостей (знання, навички, уміння, кваліфікація, досвід);

оцінку ділових якостей (особливості відношення до роботи, цілеспрямованість,

наполегливість, творча активність та інше);

оцінку особистих якостей (психофізичні, фізичні, духовні).

Оцінка праці працівника включає: оцінку витрат часу, оцінку складності праці.

В оцінку результатів праці входить: оцінка результатів індивідуальної праці працівника; оцінка внесків керівників в управлінські показники роботи апарата і внесків у виробничі результати діяльності.

Оцінку індивідуальних якостей може бути проведено за допомогою тестування, аналізу анкетних даних, спостереження, інтерв'ювання, співбесіди, оцінних листів, ранжирування та ін.

Оцінку праці працівника може бути здійснено за допомогою фотографії робочого дня, хронометражу, фотохронометражу, шкали вимог та ін.

Оцінку результатів праці може бути проведено за допомогою цільового методу, методів експертних оцінок та іншого.

Напрямки аналізу:

Динаміка кількісних і якісних характеристик персоналу;

Відповідність фактичного рівня трудового потенціалу необхідному;

Ступінь використання трудових ресурсів.

Заключним моментом у ході проведення діагностики трудових ресурсів підприємства є аналіз витрат і ефективності вкладень у формування цієї складової ресурсного потенціалу підприємства за наступними групами:

1)витрати, які несе підприємство на вже найнятий і працюючий на ньому персонал;

2)витрати, що на заданий момент часу внаслідок фінансових можливостей підприємство може собі дозволити витрачати на персонал;

3) витрати, які підприємство буде нести в ході формування трудових ресурсів, що відповідає за всіма показниками тим параметрам, які закладені в моделі трудової складової ресурсного потенціалу.

В Табл.6.3. наведено загальну структурну схему діагностики трудової складової ресурсного потенціалу.

36. Нормативно правові основи і мета проведення оцінки майна.

Правовідносини, які виникають у процесі здійснення оцінки майна, майнових прав, що належать фізичним та юридичним особам України на території України та за її межами визначаються законом України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”.

Згідно закону, оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за встановленою процедурою.

Майном, яке може оцінюватися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, земельні ділянки, будівлі та споруди, , (включаючи їх невід'ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, в тому числі об'єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.

Майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Найбільш складною і цікавою задачею оцінки є оцінка цілісного майнового комплексу.

Цілісний майновий комплекс це об'єкти, сукупність активів яких дає змогу провадити певну господарську діяльність. Цілісними майновими комплексами є підприємства, а також їх структурні підрозділи (цехи, виробництва, дільниці тощо), які можуть бути виділені в установленому порядку в самостійні об'єкти з подальшим складанням відповідного балансу і можуть бути зареєстровані як самостійні суб'єкти господарської діяльності.

Проведення оцінки майна є обов’язковим у випадках:

-створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна або майна, що є у комунальній власності;

-реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств (господарських товариств) з державною часткою майна (часткою комунального майна);

-приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є у комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду;

-переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку;

-оподаткування майна згідно з законом;

-за рішенням суду або у зв'язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.

Оцінка може проводитись власними силами підприємства або бути незалежною. Незалежна оцінка здійснюється суб'єктами оціночної діяльності або оцінювачами.

Суб'єктами оціночної діяльності є:

-суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону;

-органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.

Оцінювачами можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача.

Проведення незалежної оцінки майна є обов'язковим у випадках застави державного та комунального майна, відчуження державного та комунального майна способами, що не передбачають конкуренцію покупців у процесі продажу, або у разі продажу одному покупцю, визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках, визначених законодавством або за згодою сторін.

37. Види вартості та принципи діагностики майнового комплексу.

Оцінка проводиться із застосуванням бази, що відповідає ринковій вартості або неринковим видам вартості. Вибір бази оцінки передує укладанню договору на проведення оцінки майна.

У разі коли у нормативно-правових актах з оцінки майна, договорі на проведення оцінки майна або ухвалі суду не зазначається вид вартості, який повинен бути визначений у результаті оцінки, визначається ринкова вартість.

Ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

В якості неринкових видів вартості можуть бути застосовані:

-ліквідаційна вартість - вартість, яка може бути отримана за умови продажу об'єкта оцінки у строк, що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною, яка дорівнює ринковій вартості;

-вартість заміщення - визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об'єкта, подібного до об'єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною;

-вартість відтворення - визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об'єкта, який є ідентичним об'єкту оцінки;

-залишкова вартість заміщення (відтворення) - вартість заміщення (відтворення) об'єкта оцінки за вирахуванням усіх видів зносу (для нерухомого майна - з урахуванням ринкової вартості земельної ділянки при її існуючому використанні (прав, пов'язаних із земельною ділянкою);

-вартість ліквідації - вартість, яку очікується отримати за об'єкт оцінки, що вичерпав корисність відповідно до своїх первісних функцій;

-інвестиційна вартість - вартість, визначена з урахуванням конкретних умов, вимог та мети інвестування в об'єкт оцінки;

-вартість у використанні - вартість, яка розраховується виходячи із сучасних умов використання об'єкта оцінки і може не відповідати його найбільш ефективному використанню;

-оціночна вартість - вартість, яка визначається за встановленими алгоритмом та складом вихідних даних;

Відповідно діагностика майна має забезпечити перевірку дотримання зазначених принципів при його оцінці.

1)Принцип корисності грунтується на тому, що майно має вартість тільки за умови корисності його для потенційного власника або користувача. Під корисністю слід розуміти здатність майна задовольняти потреби власника або користувача протягом певного часу.

2)Принцип попиту та пропонування відображає співвідношення пропонування та попиту на подібне майно.

3)Принцип заміщення передбачає врахування поведінки покупців на ринку, яка полягає у тому, що за придбання майна не сплачується сума, більша від мінімальної ціни майна такої ж корисності, яке продається на ринку.

4)Принцип очікування передбачає, що вартість об'єкта оцінки визначається розміром економічних вигод, які очікуються від володіння, користування, розпорядження ним.

5)Принцип внеску (граничної продуктивності) передбачає врахування впливу на вартість об'єкта оцінки таких факторів, як праця, управління, капітал та земля, що є пропорційним їх внеску у загальний дохід.

6)Принцип найбільш ефективного використання полягає в урахуванні залежності ринкової вартості об'єкта оцінки від його найбільш ефективного використання.

38. Загальна характеристика методичних підходів до оцінки вартості майна підприємства.

Для проведення оцінки майна застосовуються такі основні методичні підходи:

-витратний (майновий - для оцінки об'єктів у формі цілісного майнового комплексу та у формі фінансових інтересів);

-дохідний;

-порівняльний.

Витратний підхід грунтується на врахуванні принципів корисності і заміщення. Витратний підхід передбачає визначення поточної вартості витрат на відтворення або заміщення об'єкта оцінки з подальшим коригуванням їх на суму зносу (знецінення).

Основними методами витратного підходу є метод прямого відтворення та метод заміщення. Метод прямого відтворення полягає у визначенні вартості відтворення з подальшим вирахуванням суми зносу (знецінення).

Метод заміщення полягає у визначенні вартості заміщення з подальшим вирахуванням суми зносу (знецінення).

Дохідний підхід базується на врахуванні принципів найбільш ефективного використання та очікування, відповідно до яких вартість об'єкта оцінки визначається як поточна вартість очікуваних доходів від найбільш ефективного використання об'єкта оцінки, включаючи дохід від його можливого перепродажу.

Основними методами дохідного підходу є пряма капіталізація доходу та непряма капіталізація доходу (дисконтування грошового потоку). Вибір методів оцінки при цьому залежить від наявності інформації щодо очікуваних (прогнозованих) доходів від використання об'єкта оцінки, стабільності їх отримання, мети оцінки, а також виду вартості, що підлягає визначенню.

Порівняльний підхід грунтується на врахуванні принципів заміщення та попиту і пропонування. Порівняльний підхід передбачає аналіз цін продажу та пропонування подібного майна з відповідним коригуванням відмінностей між об'єктами порівняння та об'єктом оцінки.

39. Витратний (майновий) підхід до визначення вартості підприємства.

При використанні даного підходу, вартість об’єкта визначається як різниця між вартістю всіх активів, що оцінені окремо, та сумою залученого капіталу. Головним показником є вартість майна як сукупність матеріальних та нематеріальних активів підприємства.

Майновий підхід до оцінки вартості підприємства заснований на визначенні витрат ресурсів на його відтворення або заміщення з урахуванням факторів фізичного та морального зносу. Цей підхід найбільш ефективний, коли покупець збирається порівняти витрати на придбання бізнесу з витратами на створення аналогічного підприємства.

Згідно з методикою оцінки майна, в сукупну вартість майнового комплексу входять:

- необоротні активи - основні засоби, нематеріальні активи, незавершене виробництво, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, відстрочені податкові активи, інші необоротні активи;

-оборотні активи - запаси, векселі одержані, дебіторська заборгованість за товари, виконані роботи, послуги, дебіторська заборгованість за розрахунками та інша дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти та їх еквіваленти, інші оборотні активи;

-витрати майбутніх періодів.

Витратний підхід доцільно використовувати для визначення нижньої межі можливої оцінки підприємства, так як в основі його лежить суто бухгалтерська оцінка вартості майна, що на практиці часто є нижчою за ринкову.

До переваг підходу слід віднести:

-поелементна оцінка складових майнового комплексу;

-точна оцінка витрат пов’язаних зі створенням об’єкта.

Недоліком витратного підходу є:

-неринковість;

-не враховується вартість гудвілу підприємства

40.Особливості діагностики вартості підприємства визначеної порівняльним підходом.

Порівняльний підхід дає можливість визначити вартість підприємтсва відповідно до представлених на ринку аналогічних об’єктів. Основа такої оцінки - схожі економічні інтереси повинні оцінюватися приблизно однаково.

Але оскільки абсолютних аналогів небуває, то цей підхід використовує певний механізм коригування з метою врахування суттєвих відмінностей між аналогами та оцінюємим об’єктом.

Основними елементами порівняння є характеристики подібного майна за місцем його розташування, фізичними та функціональними ознаками, умовами продажу тощо. Коригування вартості подібного майна здійснюється шляхом додавання або вирахування грошової суми із застосуванням коефіцієнта (відсотка) до ціни продажу (пропонування) зазначеного майна або шляхом їх комбінування.

При порівняльному підході вартість об’єкту визначається за формулою:

В_п = В_а ± П, (7.9)

де: В_п - вартість об’єкта;

В_а- вартість об’єктів аналогів; П - величина поправок на відмінності.

До переваг порівняльного методу відносять:

•визначення ціни об’єкта на основі фактичної ціни аналогів на ринку;

•врахування попиту на об’єкти зазначеного типу.

Недоліком порівняльного методу є:

-необхідність збору повної інформації про велику кількість аналогів на ринку;

-неможливість застосування для унікальних або відсутніх на ринку об’єктів.

41. Визначення вартості підприємства методом дисконтування грошових потоків, діагностика вартості капіталу.

Цей метод побудований на концепції теперішньої вартості майбутнього Саsh-flow оцінюваного підприємства в розрізі окремих періодів.

Джерела виникнення Саsh-flow:

-чистий прибуток;

-амортизаційні відрахування;

-приріст забезпечень.

Напрямки використання Саsh-flow:

-виплата дивідендів;

-погашення заборгованості;

-фінансування інвестицій;

-формування резервів.

Згідно з методом дисконтування грошових потоків вартість об'єкта оцінки прирівнюється до сумарної теперішньої вартості майбутніх чистих грошових потоків (Саsh-flow) або дивідендів, які можна отримати в результаті володіння підприємством, зменшеної на величину зобов'язань підприємства та збіль шеної на вартість надлишкових активів.

Дискусійним є питання врахування при визначенні вартості підприємства його зобов'язань. При цьому виокремлюють два підходи: брутто-вартість — на базі сукупного капіталу та нетто-вартість — на базі власного капіталу. Здебільшого, якщо структура капіталу підприємства є задовільною і воно не перевантажене боргами, використовують брутто-підхід. Якщо ж баланс під приємства переобтяжено боргами, то об'єктивність оцінки забезпечується використанням нетто-підходу.

Отже, застосувавши ставку дисконтування до прогнозної суми чистого грошового потоку (чи дивідендів) за окремі періоди, отримаємо вартість підприємства (брутто). Різниця між цією вартістю та сумою позичкового капіталу відповідає чистій вартості підприємства (нетто) або загальній сумі власного капіталу за ринковою вартістю. Ринкова ж вартість власного капіталу дорівнює ринковій ціні корпоративних прав оцінюваного підприємства, тобто ціні, за яку його можна продати.

42. Діагностика вартості підприємства визначеної методом капіталізації доходів.

Для визначення вартості підприємства цим методом характерний для підприємства рівень доходів переводиться у вартість шляхом його ділення на ставку капіталізації. Метод доцільно використовувати для оцінки вартості підприємств зі стабільними доходами чи стабільними темпами їх зміни. У разі стабільних доходів, для оцінки рекомендується використовувати формулу так званої довічної ренти:

ВПк=Д/Кк

Де ВПк — вартість підприємства за методом капіталізації доходу; Д— очікувані доходи підприємства, які підлягають капіталізації; Кк — ставка капіталізації (дорівнює ставці вартості власного капіталу).

У контексті капіталізації доходів під поняттям «доходи» розуміють грошові доходи, які можуть отримати власники, що планують інвестувати кошти в підприємство. Залежно від цілей оцінки за доходи для розрахунків можуть братися такі показники: прибуток до оподаткування, чистий прибуток (після оподаткування).

Ставка капіталізації — дільник, який використовується для переведення доходу у вартість. Природа і методика визначення ставки капіталізації в цілому є тією самою, що й ставки дисконтування. Однак для цілей капіталізації, як правило, береться ставка дисконту в частині вартості залучення власного капіталу: очікувана інвесторами ставка дохідності за вкладеннями у корпоративні права підприємства. Таким чином, для одного й того ж підприємства ставки капіталізації та дисконтування можуть бути різними:

Кк = r-t, (7.8)

Де: r- ставка дисконту; t - очікуваний середньорічний темп росту прибутку (в долях одиниці).

Аналогічно до DCF методом капіталізації доходів передбачено використання брутто- та нетто-підходів. За нетто-підходу вартість підприємства визначається як відношення чистого прибутку до ставки капіталізації (формула 7.7). За брутто-підходу вартість підприємства встановлюється як різниця частки від ділення прибутку до сплати процентів на середньозважену вартість капіталу та суми позичкового капіталу.

43. Особливості діагностики вартості цілісного майнового комплексу.

Алгоритм діагностики вартості цілісного майнового комплексу (ЦМК) складається з семи етапів:

1. Визначення завдання (мети) оцінки.

2. Складання плану оцінки.

3. Збір та обробка інформації.

4. Вибір методів оцінки.

5. Порівняння результатів та вибір кінцевого варіанту.

6. Підготовка висновку про результати оцінки вартості.

7. Надання висновку.

Сучасна методологія діагностики ЦМК та його окремих елементів грунтується на на концепції ринкової вартості.

Крім поняття вартості в теорії і практиці використовують поняття “ціна” і “затрати” (собівартість).

Ринкова ціна - це показник, який означає грошову суму, потрібну або сплачену за певний товар чи послугу.

Згідно стандарту 3 застосування майнового методу для оцінки ЦМК обмежене випадком коли саме зазначений підхід відбиває типову логіку потенційних покупців, яка грунтується на усталеній практиці оцінки, зокрема коли ринкова вартість ЦМК визначається поточною вартістю ймовірного результату ліквідації зазначеного ЦМК. Цей метод може застосовуватися у випадку коли ЦМК не діє, або діє збитково.

Для ефективно діючих ЦМК рекомендується застосовувати такі методи визначення ринкової ціни як:

-Метод прибутковості (дохідний метод);

-Метод реальної вартості.

Метод прибутковості передбачає складання плану ділової діяльності (розрахунок прибутків і збитків на декілька років) який узгоджується з фактичним виконанням планів у минулі роки.

Метод реальної вартості виходить не з поточної оцінки перспективи розвитку а з майна на момент оцінки. За основу береться баланс на поточну дату.

44. Особливості оцінки гудвілу.

Гудвіл - це, перш за все, загально визнана позитивна оцінка споживачами репутації, стилю роботи, корпоративної культури, товарного знаку підприємства.

Про наявність гудвілу можна говорити тільки по ступеню успішності ведення бізнесу.

Необхідність оцінки гудвілу виникає при:

-купівлі продажу бізнесу;

-злитті компаній;

У складі гудвілу можуть оцінюватися нематеріальні активи, що умовно можуть бути поділені на дві групи:

-Невід'ємні від підприємства нематеріальні активи: кваліфікація персоналу; досягнення в області реклами; передові технології що здатні випускати широкий спектр сучасних продуктів; продуктивні зв'язки зі споживачами і поставщиками; переваги природньго і териториального характеру.

-Невід'ємні від працівника нематеріальні активи: особиста репутація; кваліфікація - наявність сертифікатів ліцензій на виконання певних видів робіт та послуг; комерційні здібності визнані споживачами.

Відповідно до П(С)БО 19 «Об'єднання підприємств»: гудвіл - це перевищення частки придбання над справедливою вартістю ідентифікованих активів і зобов'язань на дату придбання; справедлива вартість - сума, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Враховуючи зазначене вище, а також те, що не всі елементи внутрішнього гудвілу визнаються активами, у світовій практиці склалися певні підходи до методів розрахунку внутрішньоствореного гудвілу, серед яких можна виділити такі:

1)Аналітичний метод. Основна ідея методу полягає в тому, що невідчутні елементи зовсім не показуються в бухгалтерському обліку, тому що відповідні виплати в бухгалтерському обліку трактуються як витрати, коли вони повинні трактуватися як позаоборотні активи. 2)Синтетичні методи:

2.1 Оцінка гудвіла за допомогою показника ділової активності. Таким показником виступає обсяг продажу (СА), до якого застосовують коефіцієнт - множник (k) для оцінки гудвіла. GW = k * CA. Головна перевага методу - простота.

2.2. Оцінка гудвіла за допомогою фінансового результату: поняття надприбутку. Основна ідея - гудвілу з'являється там, де результат підприємства перевищує результат, який воно повинно отримати в нормальних умовах завдяки своїм відчутним елементам, вартість яких може бути вимірена наприклад за допомогою чистих скорегованих активів. Гудвіл як вартість невідчутних активів - це дисконтована вартість ряду надприбутків.

Таким чином гудвіл є одним із ключових чинників формування ринкової вартості та показників інвестиційної привабливості підприємства. Внутрішньостворений гудвіл втілює у собі нематеріальні складові, цінність яких для підприємства дуже велика, незважаючи на те, що вони не визнаються активами в бухгалтерському обліку.

45. Сутність і мета фінансової діагностики, інформаційні джерела проведення фінансової діагностики

Аналіз існуючих навчально-методичних посібників з курсу “економічна діагностика” показує, що більшість авторів не визначають мету проведення фінансової діагностики, а запропонована методика діагностики в значній мірі тотожна методиці проведення фінансового аналізу. Безперечно, при проведенні фінансової діагностики застосовуються методи і показники що застосовуються при проведення фінасового аналізу, але мета проведення діагностики і користувачі результатів суттєво відрізняються від мети фінаналізу.

Враховуючи, що аналіз є фазою замкненого процесу управління, то метою фінансового аналізу, перш за все, є визначення відхилень основних показників фінансового стану від планових значень та ідентифікація причин цих відхилень з метою синтезу управлінських завдань для коригування цих відхилень.

В залежності від цілей користувачів, метою фінансової діагностики може бути:

-визначення прийнятої стратегії управління фінансами та достовірності і адекватності основних фінансових показників;

-визначення ефективності фінансового менеджменту та підготовка рекомендацій по його вдосконаленню;

-визначення достовірності оцінки цілісного майнового комплексу, вартості пакету акцій, вартості заставного майна;

-ідентифікація банкрутства і пошук шляхів запобігання банкрутству;

-пошук шляхів підвищення рівня платоспроможності та кредитоспроможності підприємства;

-прогноз фінансових ризиків та визначення шляхів їх зниження;

-оцінка запасу фінансової стійкості.

-Діагностика фінансових порушень: заниження прибутковості, зменшення бази оподаткування тощо, доведення до банкрутства (можливо фіктивного);

При проведенні фінансової діагностики користуються методами і результатами фінансового аналізу. Від мети фінансової діагностики також залежить ступінь деталізації і глибина досліджень по окремих напрямках фінансового аналізу:

- аналіз прибутковості;

- аналіз майна та джерел його формування;

- аналіз структури витрат;

- аналіз структури балансу й оборотних коштів;

- аналіз ліквідності і фінансової стійкості;

- аналіз грошового потоку;

- аналіз оборотності;

- аналіз ефективності діяльності компанії.

В зв’язку з вище викладеним, при проведенні фінансової діагностики використовується інформація з таких джерел:

-Фінансова звітність: баланс; звіт про фінансові результати; звіт про рух грошових коштів; звіт про власний капітал, примітки річної фінансової звітності;

-дані аналітичного бухгалтерського обліку (в разі потреби - для виявлення проблем та їх деталізації);

-акти перевірок контролючими органами;

-аудиторські висновки, експертні заключення та висновки;

І-нші внутрішні звіти та плани підприємства: виробнича програма; фінансовий план і.т.п.;

посадові інструкції.

46. Діагностика фінансових результатів діяльності підприємства та прибутковості.

Основним показником, ефективності діяльності підприємства є досягнуті ним фінансові результати, а в підсумку чистий прибуток.

До основних задач діагностики прибутковості відносяться:

вивчення складових та структури прибутку в динаміці;

визначення стратегії підприємства у формуванні прибутку;

ідентифікація факторів і оцінка їх впливу на формування прибутку;

виявлення фактів необгрунтованого заниження прибутку;

виявлення резервів росту прибутковості;

прогнозна оцінка прибутку;

розробка рекомендацій по підвищенню ефективності формування та використання прибутку.

Чистий прибуток це частина валового прибутку (фінансового результату від звичайної діяльності) що залишається після сплати податку на прибуток.

Формування фінансових результатів і чистого прибутку відслідковується за формою №2 "Звіт про фінансові результати".

Аналізуючи форму №2 можна виділити три складових формування чистого прибутку: основна діяльність; операційна діяльність; фінансова діяльність.

Для правильного аналізу складових формування чистого прибутку важливо усвідомити їх сутність та порядок відображення в бухгалтерському обліку. Згідно П(С)БО З "Звіт про фінансові результати" види діяльності визначені наступним чином:

Основна діяльність - операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Операційна діяльність - основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, що не є

інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Звичайна діяльність -будь яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення.

Не достатньо чітке формулювання сутності вище зазначених термінів інколи приводить до неправильного розуміння порядку відображення окремих складових в бухгалтерському обліку та хибному розумінню їх впливу на формування чистого прибутку.

При діагностиці прибутковості слід поступово поглиблюватися в інформаційний простір. Після аналізу форми №2 "Звіт про фінансові результати",) для ідентифікації факторів, що впливають на прибутковість слід використовувати форму №5 "Примітки до річної фінансової звітності" (рядки 440 - 630) для визначення факторів, що найбільше впливають на фінансову і операційну діяльність підприємства. В разі, якщо рівень деталізації має бути ще вищим, слід звернутися до даних аналітичного бухгалтерського обліку.

Слід зауважити, що операційна діяльність може бути збитковою з об'єктивних причин. Адміністративні витрати і витрати на збут, які є складовими операційних витрат, як правило, дорівнюють 10% - 15% від собівартості реалізованої продукції і не мають альтернативи в доходах від операційної діяльності. Крім того, великі містоутворюючі підприємства зазвичай мають на балансі велику кількість об'єктів соціальної сфери, утримання яких є збитковим.

Взагалі немає рекомендацій щодо оптимального співвідношення окремих складових фінансового результату від звичайної діяльності. Це співідношеня залежить від багатьох факторів, в тому числі від політичних факторів, внутрішньо галузевих зв'язків і інетграційних міжгалузевих процесів. Наприклад, для підприємств гірничодобувної галузі це співвідношення лежить в межах

Ропд = (0,1 +0,25) ВП ; Рфд = (0,1 +0,2) ВП,

В разі коли операційна діяльність є збитковою, а її частка (абсолютне значення) перевищує межі визичені в (8.3), частіше за все, причиною цього може бути заниження фінансового результату від операційної діяльності збитковими операціями по реалізації оборотних активів, в тому числі реалізації продукції отриманої по бартеру від вертикально інтегрованих підприємств.

Основними показниками рентабельності є:

• Рентабельність реалізованої продукції по собівартості (Ррп):

ВП

Ррп = ,

Срп

де: ВП - валовий прибуток; Срп - собівартість реалізованої продукції.

• Рентабельність активів (Ра):

ЧП

Ра = ,

К

де: К - актив балансу (валюта балансу);

• Рентабельність власного капіталу (Рвк):

ЧП

Ра = ,

ВК

де: ВК - власний капітал;