75. Поняття механізму держави. Механізм держави і державний апарат.

Механізм держави – це взяті в сукупності апарат держави, державні установи

та державні підприємства, які здійснюють завдання та функції держави.

Ознаки (риси) механізму держави:ієрархічна система певних елементів, побудована на засадах субординації та координації;цілісна с-ма, підпорядкована єдиній меті, що будується на єдиних принципах і виконує єдині завдання;с-ма, що має чітку структуру з чітко визначеними зв’язками між її елементами .Організаційно-економічну основу механізму держави складають єдині бюджетна,грошова, банківська системи та державна власність.Механізм держави виступає матеріальним втіленням державної організації.

Механізм держави вклюлючає в себе наступні елементи (структура механізму

держави):

1. Державні органи, наділені владними повноваженнями, іншими словами, державний

апарат;

2. Державні установи, які не наділені владними повноваженнями. (Державні установи

– вид держ. організацій, які здійснюють завдання держави у сфері послуг, науки, культури, охорони здоров’я, виховної та ін. (інститут, бібліотека, ломбард, школа, архів, лікарня тощо)

3. Держ. підприємства – вид держ. організацій, які виконують завдання та реалізують

функції держави у сфері матеріального виробництва (заводи, фабрики, ломбарди, будівельні трести, управління).

Основне призначення механізму держави – це повноцінне та всебічне, якісне

виконання завдань держави та реалізація його функцій в ім’я прогресу суспільства в

цілому та кожної особистості зокрема.

Державний апарат – це с-ма всіх держ. органів, які здійснюють завдання та функції держави.

У вузькому розумінні: апарат держави – це управлінський апарат або апарат виконавчої влади, який складається з чиновників і очолюється вищими виконавчими органами.

В широкому розумінні: це не тільки управлінський апарат виконавчої влади, а й взяті в сукупності всі органи держави, що представляють всі гілки влади: парламент, глава держави, місцеві органи управління, збройні сили, міліція, судові органи, дипломатичні представництва тощо.

Структура держ. апарату:

1. Апарат управління, який складається із державних службовців, що розмежовані за спеціалізацією, утворюють систему державних органів;2) Апарат примусу, який охоплює: армію; міліцію; розвідку; контррозвідку; митну і прикордонну службу; тюрми та інші виправні заклади; податкову поліцію тощо.

Потрібно відрізняти державні органи від державних установ та державних підприємств:

Принципи організації та функціонування державного апарату:

пріоритет прав і свобод людини; принцип поділу влад; верховенство права; законність; ієрархічності; демократичність методів і стилю роботи; принцип оновлення, гласність та врахування суспільної думки; компетентність; економічність, науковість.

№76 Законодавча влада і її функції

Законодавча влада — це відокремлена в умовах поділу влад гілка влади, яка має виняткові повноваження на прийняття за­конів.

Органами законодавчої влади є парламенти, які в різних країнах називаються по-різному: в США — Конгрес, в Англії — Парламент, у Росії — Федеральні Збори, в Україні — Верховна Рада. Парламент може бути однопалатним або двопалатним.

Головною функцією законодавчої влади є законодавче регу­лювання суспільних відносин, тобто прийняття законів. Згідно з КУ ВРУ (парла­мент) визнається єдиним законодавчим органом України.

Оскільки парламент є безпосереднім виразником народного суверенітету, народної волі та інтересів, то крім законодавчої він виконує ще дві додаткові функції:

1)установчу; 2) контрольну.

Установча функція законодавчої влади полягає в тому, що парламент формує або бере участь у формуванні уряду, обирає або затверджує на посадах керівників уряду, міністерств, відомств, а також інших вищих державних органів.

Парламент здійснює контроль за діяльністю підзвітних йому державних органів — уряду, міністерств, відомств (контрольна функція).

Законодавча влада внаслідок свого представницького манда­ту є найбільш політизованим інститутом влади на відміну від інших гілок влади — виконавчої і судової, відносно яких існує пряма конституційна заборона створення осередків політичних партій і політичної активності. Тому не є випадковим, що в орга­нах законодавчої влади — парламентах не виключається, а, на­впаки, передбачається створення фракцій політичних партій, парламентської більшості, меншості тощо.

Представницький характер законодавчої влади дає підстави визначити її «першою серед рівних» у системі поділу державної влади.

№ 77. Судова влада і здійснення правосуддя. Підвищення судової влади.

Судова влада — це відокремлена гілка влади, що має винят­кові повноваження на здійснення правосуддя. Основна функція суд. влади - здійснення право­суддя.

Для функції правосуддя характерні такі важливі ознаки, як виключність та самостійність. Виключність - ніхто, крім суд. органів, не має права здійснювати правосуддя. Самостійність означає, що суди при здійсненні право­суддя не залежать від будь-яких органів та осіб, мають керувати­ся тільки законом.

Судочинство в Україні здійснюється у формах розгляду і вирішення кримінальних, цивільних, а також справ з адміністра­тивних правопорушень (суди загальної юрисдикції), госпо­дарських справ (господарські суди), а також прийняття рішень Конституційним Судом України.

Найважливіша особливість здійснення діяльності судових ор­ганів полягає в суворому додержанні визначеної процесуальним законодавством процедури, яка гарантує демократизм і вива­женість правосуддя, обґрунтованість і законність судового рішення. До особливих принципів судочинства належать такі:

• рівність прав громадян на судовий захист;

• гласність;

• рівноправність сторін (наприклад, обвинувачення і захисту);

• змагальність сторін;

• обов'язковість судових рішень;

• оскарження судових рішень (наприклад, вирок суду може бу­ти оскарженим до вищого суду апеляційної або касаційної інстанції).

Суд у правовій державі здійснює також функцію захисту прав і свобод людини і громадянина.

Суд. влада посідає особливе місце в с-мі державно-правових інститутів правової держав­ності. Саме судовим органам у правовій державі належить остаточний вердикт у вирішенні юри­дичних спорів та конфліктів, яскравим прикладом чого є рішення •Конституційного Суду України, які вважаються остаточними і не підлягають оскарженню. Важливим для констатації особливої ролі судової влади в правовій державі є й те, що судді є юристами за фахом.

№ 78 Виконавча влада і її система. Виконавча влада сучасної України.

Виконавча влада - відокремлена в умовах поділу влад гілка влади, яка має прерогативу виконувати прийняті парламен­том закони та інші рішення.

Виконавча влада здійснюється урядом, який у різних країнах називається по-різному: в США — Адміністрація Президента, в Італії — Рада Міністрів, у Росії — Уряд, в Україні — Кабінет Міністрів.

Основною функцією виконавчої влади є виконання законів. Також виконує функцію підзаконного ре­гулювання сусп.відносин, тобто приймає підзаконні нор­мат.-правові акти. (КМУ приймає на основі Конституції та законів України постанови.

Особливими принципами, на яких здійснюється виконавча влада,є:

оперативність; організація на основі адміністративної підлеглості; підзаконність;

підзвітність перед представницькими органами.

Виконавча влада заснована на гранично визначених ієрархічних відносинах, які передбачають чітку ор­ганізацію державно-службових відносин, підпорядкованість і відповідальність.

Вищим органом виконавчої влади України є уряд - КМУ. До його складу входять: Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри і сімнадцять міністрів.

Прем'єр-міністр очолює КМУ і керує його роботою. Його призначає Президент за згодою більш ніж половини конституційного складу ВРУ. Персональний склад КМ призначається Президентом за поданням Прем'єр-міністра. У разі дострокового припинення повноважень Президента виконання обов'язків Президента на період до обрання і вступу на пост нового Президента покладається на Прем'єр-міністра.

КМУ відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний ВР. Уряд у межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, обов'язкові до виконання. Акти КМУ підписує Прем'єр-міністр.

У разі відставки Прем'єр-міністра або прийняття Верховною Радою резолюції недовіри КМУ у відставку відправляється весь склад уряду.

Кабінет Міністрів забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики, а також політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

КМУ розробляє проект закону про Державний бюджет України, який затверджується Верховною Радою, та забезпечує його виконання.

Крім Кабінету Міністрів, до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та та інші відом­ства, а також місцеві державні адміністрації.

№79. Державне управління і місцеве самоврядування

З точки зору пошуку оптимальної моделі соціального управління на рівні адміністративно-територіальних одиниць має функціонувати система місцевого самоврядування, яка створює можливість для реалізації безпосередніх потреб мешканців населених пунктів, узгодження загальнодержавних та місцевих інтересів, що є невід'ємною рисою системи сучасного демократичного правління. Ідея самоврядування спирається на визнання шкідливості надмірної централізації у вирішенні питань місцево­го значення, що може призвести до нехтування правами тери­торій, бюрократизації процесу прийняття рішень, які мають місцевий характер.

У системі соц. управління поряд з органами держ. влади, які на основі централізації вирішують питання загальнодержавного значення, функціонує система самоврядування на засадах відносної автономії органів місцевого самовря­дування. Ці органи покликані діяти на підставі безпосереднього мандата жителів певної територіальної громади під свою відпові­дальність, повинні спиратися на власну фінансово-економічну базу і визначену законом компетенцію щодо вирішення питань місцевого характеру.

Місцеве самоврядування має давню історію, і починалося воно з боротьби середньовічних європейських міст з феодалами за власні права. У країнах розвиненої демо­кратії, які відносять до англоамериканської правової системи, ор­гани місцевого самоврядування можуть здійснювати переважну більшість функцій місцевої влади (Англія, США). В інших країнах, які склалися історично як централізовані (Франція), виправдовує себе варіант реалізації місцевої влади на засадах співіснування та співробітництва місцевих органів державної влади і місцевого са­моврядування на основі розподілу компетенції. Однак повна відсутність механізмів місцевого самоврядування характерна для авторитарних і тоталітарних політичних режимів, однією з ор­ганічних рис яких є максимальна концентрація державної влади в центрі при повній безправності регіонів і територіальних одиниць.

Відповідно до Конституції України виконавчу владу в облас­тях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві держ. адмін., які підзвітні і підконтрольні органам ви­конавчої влади вищого рівня. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням КМУ. Водночас КУ визнає і гарантує місцеве самоврядування. Представництво місцевих інтересів, власна матеріальна, фінансова та організаційно-правова база місцевого самоврядування дає підстави для його кваліфікації як відносно самостійного інституту представницької влади, який безпосеред­ньо не входить до системи державних органів. ЗУ «Про місцеве самоврядування» відносить до представницьких органів місцевого самоврядування сільські, селищні та міські ради, а також обласні та районні ради як такі, що представляють спільні інтереси територіальних громад села, селищ, міст.

Головними посадовими особами відповідних територіальних громад є сільський, селищний, міський голо­ва. КУ передбачає певні механізми взаємодії між місцевими держ. адміністраціями і відповідними орга­нами місц. самоврядування як у плані делегування повнова­жень, так і контролю. Організація проходження, служби в орга­нах місцевого самоврядування не тотожна за своїми основними параметрами і характеристикою державній службі і тому регу­люється окремим Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

№ 80 Співвідношення правової держави та громадянського суспільства Правова́ держа́ва – форма організації державної влади, за якої верховенство в усіх сферах життя належить закону. У правовій державі всі державні органи й громадяни однаковою мірою відповідальні перед законом; реалізуються всі права людини; здійснюється розподіл влади на (законодавчу, виконавчу, судову). Громадянське суспíльство — система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення. Це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які формують базис реально функціонуючого суспільства у противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи). Без правової держави немає громадянського суспільства і без громадянського суспільства немає правової держави. Правову державу можна визначити як таку форму організації і діяльності публічно-політичної влади, яка функціонує згідно з принципом верховенства права, за якої діють усталені правові норми, встановлені у порядку, що визначений Основним законом країни, гарантуються права і свободи людини, владні структури не втручаються у сферу громадянського суспільства. Правова держава – це держава, в якій панує право, де діяльність усіх її органів та посадових осіб здійснюється на основі та в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідальна за свої дії перед державою, а й держава несе відповідальність перед особою за результати своєї діяльності. Цінність правової держави полягає в утвердженні принципу суверенітету народу, визнанні його джерелом будь-якої влади, в гарантованості прав і свобод особи, підпорядкованості державних структур правовим нормам.

№ 81 Конституційна держава. Співвідношення конституційної і правової держави

Не всяка держава, що прийняла конституцію, може називатись конституційною державою. В історії було і є багато держав, що мали чи мають конституції, але так і не стали конституційними (наприклад, фашистські, соціалістичні та деякі інші тоталітарні держави).

Під конституційною державою розуміється держава, в якій не тільки проголошується конституція, але й забезпечується її провідна роль як знаряддя державного управління. Ця система управління дістала назву «конституціоналізму. Характерними ознаками класичного конституціоналізму були:

— визнання конституції основним законом держави, а її гарантом —парламент;— народний суверенітет,— верховенство парламенту, згідно з яким представницький орган посідав провідне місце в системі поділу державної влади, а його депутати наділялися привілейованим становищем (депутатська недоторканність тощо);— верховенство права, яке полягало в обмеженні законом і судом урядового та адміністративного свавілля;— місцеве самоврядування, як децентралізований елемент системи виконавчої влади.

Для реалізації ідей конституційної держави необхідно запровадити систему публічного контролю та юридичної відповідальності, яких не могли б уникнути ні державні органи, ні їх посадові особи.

Конституційна держава — це, насамперед, держава, яка обмежена нормами Конституції з метою запровадження поділу влади, народного суверенітету й верховенства права. Однак це далеко не ідеальна держава, в якій завжди існує велика кількість, зокрема, конституційних проблем.

Сучасна практика України та багатьох країн Центральної і Східної Європи, наприклад, вказує на те, що дуже часто три гілки влади «воюють» між собою і річ тут не в недоліках конституційного розмежування їх функцій і повноважень. Як правило, за кожною гілкою влади конституції цих країн закріплюють достатньо повноважень, щоб вони були самостійними й незалежними одна щодо іншої. Суть проблеми у тому, що неможливо чисто юридичними методами забезпечити дотримання гілками влади конституційних норм та принципів. Тут потрібен також ефективний контроль з боку громадянського суспільства, якого в більшості цих країн ще немає.

Конституційна держава визнає пріоритет прав народу, а права громадян гарантує тільки частково. Мова йде лише про гарантії громадянських і політичних прав громадян, тоді як соціально-економічні нерідко не вважаються правами в юридичному сенсі. Особливо від цього страждають найбільш продуктивні та соціально незахищені верстви населення: підприємці та пенсіонери. Верховенство права в сучасних конституційних державах фактично зводиться до верховенства конституції, авторитет якої забезпечується демократичним політичним процесом. Правовий режим конституційної держави забезпечується контролем парламенту за актами й діями виконавчої влади, судовим контролем, присягою депутатів.

В Україні є більшість передумов для формування конституційної держави: Конституція 1996 р. реально стала основним законом держави: вона закріплює принципи конституційної держави: поділу влади, народного суверенітету та верховенства права; під її впливом формуються традиції парламентаризму, політичної багатоманітності тощо. Для розвитку демократичної, соціальної, правової держави треба, щоб громадяни, у першу чергу, знали й навчилися конституційним шляхом відстоювати свої права.

Справжня демократія — це не правління більшості, а головним чином — гарантії прав меншості. Фактично це політичний шлях переростання конституційної держави в правову.

№ 82. Концепція соціальної держави. Україна як соціальна держава.

Соціальна держава – це правова держава, яка пов’язує свою діяльність із соціальним життям людини і бере на себе турботу щодо матеріального забезпечення громадян, створення умов для гідного існування особистості, забезпечення захисту та реалізації насамперед соціальних прав людини.

Ознаки: це демократ.держ., в якій існує збалансоване, соціально спрямоване регулювання процесів ринкової економіки в інтересах людини, кожного члена суспільства;це правова держава, в якій діє високоефективна система соц. Права(боротьба з бідніст., бездомніст.,безроб) і з-ва, що відповідає нормам принципам міжнародного права з питань охорони гідності, прав і свобод людини;це країна систематичного, постійно зростаючого державного інвестування та асигнування на соціальні потреби, в якій забезпечується кожному члену суспільства прожитковий мінімум;це держава, в якій функціонує змішана, багатоваріантна система пенсійного забезпечення.

Соціальна держава втілює: принцип верховенства права - принцип соціальної справедливості . Три моделі сучасної соціальної держави.

1. «Позитивна держава» (США), у якій є найменший ступінь невтручання держави в економіку і соціальне забезпечення, орієнтоване на дотримання індивідуалізму та захист корпоративних інтересів (соціальна політика держави виступає як засіб контролю).

2. Власне соціальна держава (Велика Британія), у якій забезпечуються гарантований мінімальний рівень життя і рівність стартових можливостей (соціальна політика держави як засіб забезпечення повної зайнятості).

3. «Держава добробуту» (Нідерланди), у якій забезпечується мінімальний рівень життя та встановлюється максимальний рівень доходів, зменшується різниця в зарплаті, гарантується повна зайнятість (соціальна політика держави як засіб забезпечення «рівності, кооперації та солідарності»).

Соціальна держава виявляє активність у регулюванні соціально-економічних процесів, соціального аспекту основних прав громадян, їх соціальної захищеності відповідно до закону.

На жаль, багато з цих положень залишаються тільки на рівні декларацій. Отже, що таке Соціальна держава-це держава, в якій людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. У випадку, коли людина з тих чи інших причин не може забезпечити себе матеріально, держава надає їй необхідну підтримку. Такий підхід відповідає Ст. 25 Загальної декларації прав людини.