№ 25. Поняття правового регулювання. Прийоми правового регулювання

правове регулювання-здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів упорядкування суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток. Правовим регулюванням можна назвати лише такий вплив, за якого ставляться досить чітко визначені цілі, засоби і способи впливу на суб’єктів права. Ознаки правового регулювання:

• Є різновидом соц. регулювання. Тісно пов’язане із державою.

• Є прийнятним тільки для вольових суспільних відносин,

• Не застосовується до тих сфер суспільного буття, що не підлягають зовнішньому контролю .

• За допомогою правового регулювання відносини між субєктами набвають певної правової форми.

• Має цілеспрямований характер – спрямоване на задоволення прав, свобод і законних інтересів субєктів права.

• Здійснюється за допомогою правових засобів, які забезпечують його ефективність.

• Гарантує доведення норм права до їх виконання.

• Не придатне для визначення характеру особистих стосунків людей (кохання, дружба, повага тощо).

Предмет правового регулювання – різні суспільні відносини, на які впливає право.

Метод правового регулювання – прийоми юридичного впливу, їхня сутність, які у концентрованому вигляді виражаються у правовому статусі субєктів.

Існують два основні прийоми регулювання:

1. Централізоване, імперативне регулювання (метод субординації), за якого регулювання зверху до низу здійснюється на вольових засадах.

2. Децентралізоване, диспозитивне регулювання (метод координації), за якого ПР здійсн-ся зверху тільки в основному і за тими чи іншими моментами визначається знизу, на його хід і процес впливає активність учасників сусп. відносин.

Щодо конкретних суспільних відносин, то правове регулювання здійснюється за допомогою таких прийомів чи способів:

Дозволяння — це надання особі права на свої власні активні дії (роби, як вважаєш за потрібне). Дозволяння превалює в основному в галузях, які належать до приватного права.Зобов'язування — покладання на особу обов'язку активної поведінки (роби тільки так), наприклад, обов'язок забезпечення обвинуваченому права на захист.

Заборона — це покладання на особу обов'язку утримуватися від вчинення дій певного роду (тільки так не роби), наприклад, заборона пропаганди війни, національної чи расової переваги одних народів над іншими. Зобов'язування і заборони превалюють в основному в галузях, що належать до публічного права.

Способи правового регулювання (дозволяння, зобов'язування, заборона) з більшою ефективністю досягають своєї мети лише в тісному взаємозв'язку один з одним. Дозволяння особі певної поведінки буде реальним за наявності обов'язку в інших осіб задовольнити потреби, що виникли у цьому зв'язку в правомочної особи.

№ 26. Поняття та ознаки правової норми. Структура правової норми.

Норма права – це загальнообов’язкове правило соц. поведінки, встановлене або санкціоноване державою в якості регулятора суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості, виступає взірцем, еталоном, масштабом поведінки та забезпечується всіма засобами державного впливу в тому числі і легальним примусом

Специфічні ознаки норми права (характерні риси):

1. Це правило поведінки загальнообов’язкового характеру − розповсюджується на будь-яких суб’єктів, що попали у сферу його дії. 2)Виступає як регулятор сусп. відносин – є мірилом, масштабом, еталоном поведінки, впливає на правило такої поведінки, що спрямовує її у вигідне для суспільства русло. 3) Це формально-визначене правило поведінки; 4)Приймається у чітко встановленому законом порядку – видається уповноваженими суб’єктами в межах їх компетенції за дотриманням процесуальної процедури; 5) НП забезпечується легальними засобами державного впливу – засобами, передбаченими законом: переконання, заохочення, стимулювання, а при їх неспроможності – і засобами примусу, викладеними у санкції. 6) Має чітко виражену структуру – складається з окремих елементів: гіпотези, диспозиції і санкції.

Структура правової норми — внутрішня будова правової норми, її розподіл на складові елементи та зв'язок цих елементів між собою(якщо гіпотеза, то диспозиція,інакше санкція). Гіпотеза-вказує на умови,обставини,з настанням яких норма права починиє діяти. Диспозиція-визначає правила поведінки, відповідно до яких мають діяти учасники правовідносин. Санкція - передбачає наслідки порушення правової норми,визнач.вид та межі юр.відповідальності.

Гіпотези-прості.складні,альтернативні. За наявністю або відсутністю юр. фактів гіпотези под-ся на позитиві (реалізацію правового припису з настанням певних умов) та негативні. За ступенем визначеності: визначеними та відносно визначеними.

Диспозиція: за характером приписів: уповноважуючі (надають право, визначають варіант дозволеної поведінки) зо­бов язу ючі (визначають обов'язок суб'єкта, варіант належної по­ведінки), забороняючі.

За способом викладення правил поведінки диспозиції поділя­ються на прості, описові, відсильні та бланкетні.

За формою виразу розрізняють загальні та конкретні (перераховує конкретні дозволи та забо­рони)

Санкції за галузе­вим призначенням: кримін.,адмін.,дисциплінарно,цивільно-правові;

За характером наслідків санкції бувають правовідновлюючі; штрафні (каральні); превентивні (догана, попередження, привід, арешт майна, примусове лікування)

За ступенем визначеності санкції поділяються на: абсолютно визначені - вказують вид державного впливу, який застосовується у разі порушення норми; відносно визначені - встановлюють нижчу та вищу межу державного впливу на правопорушника (від -до); альтернативні - правозастосовець обирає з двох або більше варіантів державного впливу один, який застосовується до правопо­рушника («або»); кумулятивні - ті, які передбачають одночасне настання декількох наслідків несприятли­вого характеру (у санкції декілька видів несприятливих наслідків, перерахованих з використанням сполучника «та»).

№ 27 Класифікація правових норм. Дефінітивні норми.

Норма права(НП) - загальнообов'язкове, формально визначене, ви­дане або санкціоноване державою правило поведінки, що охороня­ється нею та є державним регулятором суспільних відносин.

За функціональним призначенням НП: відправні та норми-правила поведінки. Відправні - норми найбільш загал. характеру, вони визначають основи правового регулювання, закріплюють ба­зисні категорії, принципи та поняття. Норми-правила поведінки, тобто ті, що безпосередньо закріп­люють варіанти можливої, належної та забороненої поведінки (права та обов'язки суб'єктів права): регулятивні(норми ЦП) та охоронні(норми КП).

За предметом правового регулювання (галузевою належністю), НП на норми конституційного, кримінального, цивільного, фінансового, трудового, банківсько­го права тощо. (Усі галузеві норми поділяються на норми матеріального та процесуального права).

За методом правового регулювання НП:. Імперативні (категоричні), Диспозитивні, Рекомендаційні,Заохочувальні

За суб'єктом нормотворчості або юридичною силою, яка за­лежить від органу, що видав норму,НП:

Законодавчі — отримали відображення в законах, основним є конституція. Мають вищу юр. силу.

Підзаконні - відображені у підзаконних норм.-прав.актах, мають відповідати нормам законів, можуть де­талізувати їх положення.

За ступенем визначеності: абсолютно ви­значені та відносно визначені норми.

За юридичною дією: три різновиди норм: за дією у часі, дією у просторі та дією за колом осіб (

Дефінітивні норми, або норми-дефініції (визначення) — норми, які містять визначення правових категорій і понять. Наприклад, поняття юридичної особи, злочину, угоди та ін. Такі визначення мають загальнообов'язкове значення.

№ 28. Поняття і структура правового відношення.

Правові відносини – це врегульовані правом вольові суспільні відносини, сторони яких є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Додатковою якістю правовідносин є те, що ці відносини охороняються дер­жавою.

Ознаки правовідносин:

1. Це різновид соціальних зв’язків, частина сусп. відносин (виникають між людьми та їх об’єднаннями ).

2. Це вольові відносини в яких проявляється:

а) воля держави, закладена в норми права, якими регулюються ці відносини;

б) воля учасників (сторін) правовідносин оскільки вони прагнуть досягти певного результату (досягнути) задовольнити відповідні інтереси (придбати майно, перейти на іншу посаду, влаштуватись на роботу, створити сім’ю тощо)

в) інколи проявляється воля лишень однієї сторони при виникненні правовідносин (договір дарування, заповіт майна).

3) Правовідносини є засобом захисту легітимності шляхом досягнення мети та реалізації інтересів в суспільстві;

4) Сторонами можуть бути лишень суб’єкти (учасники, що володіють спец. якостями: правоздатністю та дієздатністю).

5) Виникають, припиняються, змінюються на основі норм права. В нормах вже закладені правовідносини (модель поведінки), але так званий «теоретичний варіант». Джерелом набуття суспільними відносинами нормативного характеру є їх постійна повторюваність. (Цвік М.В.)

6) Правові відносини носять, як правило, двосторонній характер (сторони пов’язані взаємними правами і обов’язками, хоча мають місце і односторонні правовідносини, (договір дарування, заповіт), коли одна із сторін має лишень права, є багать правовідносин, коли одна сторона має лишень обов’язки (кредитор - боржник).

7) Охорона та забезпечення державою (якщо сторони не дійшли згоди і виник спір: відносини по успадкуванню майна, розділ майна при розірванні шлюбу).

Склад (структура) відносин:

а) суб’єкти правовідносин;

б) об’єкти правовідносин (предмет матер.світу,послуги вироб. або невироб. х-ру,продукти інтелект.власності, особисті немайнові блага);

в) суб’єктивне право– це вид і міра дозволеної поведінки суб’єкта правовідносин, встановлена юридичними нормами для задоволення його інтересів і забезпечення державою;

г) юридичний обов’язок-це вид і міра належної поведінки (тої що вимагається) суб’єкта правовідносин, встановлена юридичними нормами для задоволення інтересів правоспроможної особи і забезпечувана державою.

.

№ 29 Поняття і види юридичних фактів. Фактичний склад.

Юридичний факт – це життєва обставина, з якою норма права пов’язують виникнення, зміну або припинення правових відносин.

І. За юридичними наслідками:

1) Правоутворюючі (зарахування на посаду, народження дитини, вступ до вузу).

2) Правозмінюючі – один і той же факт може тягнути за собою декілька наслідків

3) Правоприпиняючі (смерть людини, розірвання шлюбу, вихід з громаднства).

ІІ. За тривалістю в часі:

1. Одноактні (надання послуг, купівля – продаж, переїзд автобусом).

2. Довготривалі (перебування у громадянстві, у шлюбі, інвалідність, перебування на посаді тощо).

ІІІ. За складом:прості – охоплюють одну життєву обставину (передача речі, надання послуги таксі),складні (вступ до вузу ,отрим.пенсії)

IV. За вольовою ознакою:

1. Дії – відбуваються по волі суб’єкта ( 1.правомірні:акти-викл.юр.наслідки, вчинки-настають в силу юр.природи вчинку, 2.протиправні: злочини, проступки:цив.,амін, дисциплін.)

2. Події – не залежать від волі і свідомості суб’єктів (абсолютні:стихійні лиха, прир.смерть людини;відносні:навмисне вбивст.,підпал).

Функції юр.фактів:

1. Основна функція:а) забезпечення виникнення, зміни чи припинення правових відносин.б) забезпечення переходу від загальної моделі поведінки, викладеної в нормі до конкретного правовідношення;

2) Додаткові функції:а) функцію гарантії законності – підстави порушення, припинення кримінальної справи, відмови у прийнятті позовної заяви;б) попереднього впливу на суспільні відносини (стримуючого фактора).

Сукупність юр. фактів, необхідних для настання правових наслідків, передбачених нормою права (виникнення, зміна або припинення правовідносин), називається фактичним (юридичним) складом (складні-до різних галузей права,прості). (Наприкл., для зачислення до вищого навчального закладу необхідні: загальна середня освіта, підкріплена документом; успішна здача вступних іспитів; документ, що свідчить про внесення певною суми за навчання (якщо це комерційний навчальний заклад); наказ ректора про зачислення до вузу).