30. Поняття і структура правосвідомості. Правовий менталітет.

Свідомість людини -форма відображення навколишнього світу, яка знаходить свій вияв у різних оцінках і пропозиціях щодо функціону­вання певних явищ і процесів. Однією з найваж­ливіших складових частин свідомості є правова свідомість люди­ни. Правосвідомість відображає правову дійсність, що склалася за конкретно-історичних умов у тій чи іншій країні, але водночас впливає на функціонування й розвиток правової системи. Правосвідомість — це сукупність суб'єктивних елементів правового регулювання: ідей, теорій, емоцій, почуттів та пра­вових установок, за посередництвом, яких відображається пра­вова дійсність, формується ставлення до права та юридичної практики.Для правової свідомості характерні такі риси. Носіями правосвідомості є різні суб'єкти права: особис­тість, громадські об'єднання, політичні партії, державні органи і їх посадові особи, юристи-науковці, юристи-практики, суспіль­ство в цілому. Об'єктом пізнання правосвідомості зазвичай є чинне право в усій багатоманітності його виявів.

Правосвідомість є одним з найважливіших чинників розвит­ку праворозуміння.

Правосвідомість можна розглядати як своєрідний механізм саморегуляції поведінки (діяльності) людей.

Правова психологія — це сукупність настроїв, почуттів, емоцій, переживань з приводу права, окремих правових явищ. Напр., відчуття справедливості, повага до прав і свобод людини, байдужість до беззаконня або страх перед відповідальністю тощо.

Правова ідеологія — це сукупність ідей, принципів, теорій, концепцій, які' в систематизованій формі відображають і оцінюють правову дійсність. Для правової ідеології характерне цілеспрямоване наукове, в тому числі філософське, осмислення права не на рівні його окремих проявів, а як цілісного явища, яке має свою власну цінність.

Відмінність правової ідеології від правової психології полягає в тому, що якщо остання має переважно емоційний, поверховий характер, складається стихійно, переважно на основі повсякден­ного побутового досвіду людей, то правова ідеологія в процесі пізнання права прагне дійти до виявлення його сутності, змісту, виявити існуючі закономірності і зв'язки, а отже, представити ці знання у вигляді певної догми. Вона складається на основі нау­кових досліджень, вивчення юридичної літератури, в тому числі підручників.

У процесі правового регулювання правова свідомість виконує ряд основних функцій, до яких передусім належать пізнавальна, оціночна і регулятивна.

Менталіте́т — (від лат. mental - розум, розумовий) своєрідний стан і спрямованість індивідуальної та групової свідомості, набір вже складених на підсвідомому рівні, норм, принципів, архетипів, життєвих орієнтацій, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь. Правовий менталітет — така, що історично склалась спецефічна, найбільш типова і стійка для певної соціальної чи національно-єтнічної спільноти, система світоглядних уявлень, оцінок та реагувань на обєкти державно-правової дійсності.

Між правосвідомістю, правовим світоглядом, правовим мисленням та правовим менталітетом існує органічна єдність. Правовий менталітет дає основу для формування та виявлення правосвідомості, правовогосвітогляду, правового мислення, в той час як останні є засобами для його внутрішнього життя та функціонування.

Структурні елементи моделі правового менталітету (правові уявлення, правові стереотипи, ціннісно-правові орієнтації, правові установки). Вони розміщуються на 2 рівнях: осмисленому (свідомому) та неосмисленому (безсвідомому).При цьому на неосмисленому рівні елементи відрізняються стійкістю, а на осмисленому їм характерна мінливість. Виділяють такі типи правових менталітетів: цивілізаційний тип (за існуючими правовими системами) [як підвиди – слов’янский, англосаксонский, романо-германский, мусульманский, індуський тощо]. Можлива класифікація на «публично-правовий менталіт» та «індивідуально-правовий менталитет».

№31 Правосуб'єктність: правоздатність, дієздатність, деліктоздатність.

Правосуб'єктність - це передбачена нормами права здатність бути учасником правовідносин.

В основі визначення природи правосуб'єктності фізичної особи лежать два критерії:

- віковий (настанням певного віку); психологічний (з розвитком психіки людини). До складу правосуб'єктності входять правоздатність, діє­здатність, деліктоздатність.

Правоздатність- передбачена нормами права здатність суб'єкта права мати суб'єктивні права та юридичні обов'яз­ки. Правоздатність передбачає право на право, це здатність мати права, але її недостатньо для того, щоб ці права реалізову­вати. Правоздатність виникає з моменту народження і припи­няється моментом смерті фізичної особи.

Дієздатність - передбачена нормами права здатність суб'єк­та самостійно, власними діями використовувати суб'єктивні юридичні права, виконувати обов'язки та нести юридичну відповідальність. Дієздатність, на відміну від правоздатності, залежить від віко­вого, психологічного та інших критеріїв.

Повна дієздатність у фізичних осіб настає з моменту пов­ноліття (18 років). У ЦП встановлена градація різних ступенів дієздатності за­лежно від віку суб'єкта.Неповна (відносна) дієздатність - 14-18 років.Часткова дієздатність - до 14 років.

Існують випадки обмеження дієздатності (примусового обме­ження в адміністративному або судовому порядку фізичної можли­вості користуватися суб'єктивними правами):

- у разі обмеження прав та свобод людини і громадянина законом держави у тому обсязі, в якому це необхідно для захисту основ конституційного ладу, здоров'я, прав та законних інтересівінших осіб, забезпечення оборони та безпеки держави;

— у разі обмеження прав і свобод людини та громадянина за рішенням суду внаслідок зловживання спиртними напоями або нарко­тичними засобами.

Абсолютна недієздатність встановлюється для осіб, визнаних недієздатними рішенням суду внаслідок душевної хвороби або сла­боумства.

Деліктоздатність - здатність нести відповідальність за правопорушення.

Деліктоздатною визнається тільки осудна фізична особа, що означає наявність двох факторів:

а) здатність оцінювати свої дії в момент скоєння правопорушення;

б) здатність керувати своїми діями.

Таким чином, повноцінним суб’єктом правовідносин фізична особа є тільки тоді, коли вона володіє повною правосуб’єктністю (правоздатна, дієздатна та деліктоздатна).

Правосуб'єктність юр. осіб має певні особливості. Виникає з моменту реєстрації в органах юстиції. Правоздатність та дієздатність юр. особи виникає одночасно і припиняєть­ся з моменту ліквідації юр. особи. У випадку реорганізації юр. особи правосуб'єктність передається новій юридичній особі у порядку правонаступництва.

Юр. особа – організація, яка володіє відокремленим майном, характеризується організаційною єдністю, несе самостійну майнову відповідальність і виступає в цивільному обігу від свого імені.

№33 Правосвідомість і правова культура особистості.

Правосвідомість — одна з форм суспільної свідомості. Кожна особа володіє правосвідомістю незалежно від того, усвідомлює вона це чи ні. Ставлення особи до права може бути як позитивним (людина розуміє значення та необхідність права), так і негативним (людина вважає, що право не потрібне). Як явище духовного життя, право належить до сфери суспільної й індивідуальної свідомості. Норми права, нормативні акти, правозастосовчі рішення й інші юридичні явища можуть розглядатися як своєрідні відображення культури, для визначення яких використовують спеціальне поняття, що відбиває особливий вимір правової реальності — правосвідомість.

Право — це об’єктивна реальність, а суб’єктивне ставлення до нього людей є правосвідомістю. Правосвідомість — це внутрішній особистий регулятор юридично значимої поведінки. Правосвідомість є невіддільною від права, адже право є регулятором поведінки індивідів, які наділені волею та свідомістю.

Правосвідомість — це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у формі юридичних знань, оцінок, правових установок, ціннісних орієнтацій, які визначають поведінку людей в юридично значимих ситуаціях.

Правосвідомість діє і на стадії правотворчості, і на стадії реалізації права. Однаковою мірою правосвідомість присутня в усіх елементах механізму правового регулювання — в нормах права, правовідносинах, актах реалізації права тощо. Правосвідомість найбільш повно і різнобічно відбиває ідеальну, духовну сутність права як елемента культури. Від рівня правосвідомості залежить, якою буде поведінка людини в суспільстві — правомірною або неправомірною.

Структура правосвідомості: Правова ідеологія (охоплює спектр правотворчості та правозастосування, містить ідеї, концепції, оцінку, перспектив розвитку права, цілі та завдання прийняття тих чи інших правових актів, основні правові принципи);Правова психологія (сукупність почуттів, емоцій, що виражають ставлення індивіда, певної групи, суспільства в цілому до права, правових явищ).

ПК-якісний стан правової орг.с-ва,реальн.функціювання його прав.с-ми, що відображає рівень розвитку соціал.відносин в сфері правового регулювання.

ПК передбачає не тільки всебічну правову обізнаність, знання змісту правових приписів, але й позитивне ставлення до них та усвідомлене їх виконання. Незнання законів, зневажливе ставлення до них свідчать про відсутність правової культури. Та не кожного, хто знає і розуміє юридичні норми можна вважати правокультурною людиною. Такою є лише та людина, у якої знання права поєднується з дотриманням та виконанням його приписві.

ПК може бути в цілому низькою у недостатньо грамотної в правовому відношенні особи, яка водночас позитивно оцінює необхідність встановлення правопорядку. У тому разі, коли у свідомості індивіда усталилися антиправні установки, його поведінка на практиці їх відображає – маємо значуща поведдінка).

№ 34 Поняття і класифікація принципів права

Принципи права - об'єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Принципи є підставою права, містяться у його змісті, виступають як орієнтири у формуванні права, відбивають сутність права та основні зв'язки, які реально існують у правовій системі. У принципах зосереджено світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Тому принципи права можна назвати стрижнем правової матерії.

Принципи права слід відрізняти від норм-принципів, тобто принципів, які прямо закріплені у нормах права та являють собою внутрішній зміст цих норм.

Усі принципи права можна поділити на:

Загально соціальні,спеціально-соціальні (юридичні)

Загальносоціальні принципи права: економічні; соціальні; політичні; ідеологічні, морально-духовні та ін.

Спеціально-соціальні (юридичні) принципи права: •   Загальні — своєрідна система координат, у рамках якої розвивається національна правова система, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цієї правової системи. Належать до всіх галузей права.

Загальні принципи права:

1.  Принцип свободи

2. Принцип справедливості Принцип справедливості є важливим при вирішенні конкретних юридичних справ (приміром, при визначенні міри кримінального покарання). Він конкретизується у принципі рівності.

3.  Принцип рівності означає рівність усіх перед законом, рівність прав та обов'язків, незалежно від національної, релігійної та іншої належності, службового та іншого становища, рівну відповідальність перед законом, рівний захист у суді.

4.  Принцип гуманізму,

5.  Принцип демократизму

6.  Принцип законності

• Галузеві — своєрідна система координат, у рамках якої розвивається певна галузь права, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цієї галузі.

Властиві конкретній галузі права (наприклад, принцип рівності сторін у майнових відносинах — у цивільному праві; рівності держав, поважання державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи держави та ін. — у міжнародному публічному праві).

•   Міжгалузеві — своєрідна система координат, у рамках якої розвиваються кілька відповідних галузей права, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цих галузей. Властиві кільком спорідненим галузям права (наприклад, принципи гласності та змагальності сторін судового розгляду — в кримінально-процесуальному та цивільному процесуальному праві; принципи недоторканності власності, свободи економічної діяльності, свободи укладати договір, необхідності конкуренції та заборони монополізації — у підприємницькому та банківському праві).

Принципи права мають історичний характер. Вони є плодом багатовікового розвитку людства, результатом осмислення закономірностей розвитку суспільства в цілому, втілення їхніх демократичної та гуманістичної традицій.

Сьогодні принципи права є актуальними насамперед у зв'язку із завданням забезпечення прав людини. Принципи права слугують загальними орієнтирами у правотворчості та правозастосуванні.

№ 35 Правові презумпції, правові аксіоми та правові фікції.

Презумпція — це закріплене в нормативно-правовому акті припущення щодо певного юридичного стану або явища (наприклад, презумпція невинуватості особи, що звинувачується у скоєнні злочину, добропорядності сторін у цивільному праві, знання закону тощо). Презумпції характеризуються тим, що вони не можуть бути індивідуалізовані в актах застосування норм права і використовуються винятково в нормативних актах.

Види презумпцій такі:

1. За фактом правового закріплення: фактичні (загальножиттєві) (в законі не виражені та юридичного значення не мають) і законні (у законі виражені і мають юридичне значення). Законні презумпції бувають двох видів: неспростовні (не потребують доведення, тому що не підлягають сумніву) та спростовні (можуть бути спростовані в результаті встановлення іншого щодо певних фактів).

2. За субординацією в правовому регулюванні: матеріально-правові та процесуально-правові.

Преюдиції — це нормативні приписи, зміст яких набуває свого вираження в проголошенні установки на те, що виключається будь-яке оспорювання існування вже доведеного факту, який дістав оцінку і закріплення в юридичному акті, що набрав чинності. Наприклад, Цивільно-процесуальний кодекс передбачає, що факти, встановлені рішенням суду, яке набуло законної сили, в одній справі не повинні доводитися знову при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи.

Правові аксіоми — це такі ідеї, положен­ня, які сприймаються без доведення. Наприклад, неможливо бути суддею у вирішенні власної справи, люди народжуються вільними і рівними у власних правах.

Частіше за все під фікцією в праві розуміють такий прийом мислення, який допускається чи прямо прописаний правовою нормою і який полягає у визнанні відомого неіснуючого факта існуючим, чи, навпаки,існуючою обставиною неіснуючій.

Юридична фікція ще з часів римського права повністю ввійшла в правову традицію як юридично-технічний прийом. Широко вона застосовується і в нашому законодавстві. Цей метод був відомий ще давньоримським юристам,

які його і напрацювали. Наприклад, днем смерті громадянина, оголошеного померлим, вважається день набрання чинності рішення суду про оголошення його померлим. Оскільки норми-фікції закріплені у відповідних правових актах, то вони загальнообов'язкові.