39. Загально-соціальні та спеціальні функції права. Функції права і функції правосвідомості.

Соціальне призначення права, його місце і роль у системі соціального нормативного регулювання відображується в його функціях - основних напрямах впливу права на суспільні від­носини. Розрізняють загально-соціальні та спеціально-юри­дичні функції права.

Загально-соціальні функції права — це напрями взає­модії права та інших соціальних явищ як єдності форми та змісту. Так, праву притаманні ідеологічна, економічна, політична функції і т. ін.

Спеціально-юридичні функції права - це напрями суто правового впливу на суспільні відносини. У цьому разі ви­діляють регулятивну й охоронну функції права.

Регулятивна функція як об'єкт свого впливу має нор­мальні, позитивні, корисні суспільні відносини, які право впорядковує шляхом: 1) закріплення сталих, розвинутих від­носин у нормативних актах, гарантуючи у такий спосіб їх недоторканність (статична функція); 2) заохочення, стиму­лювання розвитку тих суспільних відносин, що, відобража­ючи певні соціальні цінності, перебувають на етапі свого становлення (динамічна функція).

Охоронна функція спрямована на захист позитивних суспільних відносин шляхом усунення соціальне шкідливих і небезпечних діянь людей і їх об'єднань, відновлення пору­шених прав суб'єктів.

Основні функції правосвідомості — пізнавальна, оцінна і регулятивна. Всі інші функції практично охоплюються ними, зокрема інформативна, прогностична й ін.

Пізнавальної функції відповідає визначена сума юридичних знань, що є результатом інтелектуальної (розумової) діяльності і “правова підготовка, що виражаються в понятті”.

Оцінна функція викликає визначене емоційне відношення особистості до різних сторін і явищ правового життя на основі досвіду і правової практики.)

Регулятивна функція правосвідомості здійснюється за допомогою правових установок і ціннісно-правових орієнтації, що синтезують у собі всі інші джерела правової активності. Результат цієї регуляції — поведінкова реакція у виді правомірного чи протиправного поводження.

№40. Правове виховання і його форми. Правова інформованість.

Правове виховання населення - діяльність фіз.і юр. осіб, спрямована на фор­мування у людей високого рівня правової свідомості та пра­вової культури.

На сучасному етапі розвитку нашої держави основними завданнями правового виховання населення є забезпечення формування у нього:- правильного розуміння змісту основних правових понять;- знання основних положень КУ та ін­ших найважливіших НПА;- переконання у доцільності та необхідності неухильного додержання вимог законів, інших нормативно-правових ак­тів;- негативної реакції на кожне правопорушення, незалеж­но від того, хто його вчинив;- поваги до правоохоронних органів і готовності надава­ти їм допомогу в розкритті й попередженні правопорушень.

Правове виховання — це цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування у неї правової культури і активної правомірної поведінки. Основна мета правового виховання —дати людині необхідні в житті юридичні знання і навчити її поважати закони і підзаконні акти та додержуватися їх, тобто сформувати достатньо високий рівень правової культури, здатний значно зменшити кількість правопорушень.

Під формами правовиховної роботи розуміють організовану систему правового виховання, яка об'єднує різноманітні методи та засоби і спрямована на підвищення рівня правової культури, зміцнення професійної дисципліни та законності, піднесення правової активності особи.

Що стосується класифікації форм правового виховання населення, то серед них виділяють такі основні, як правова освіта (навчання); правова пропаганда; правова просвіта; правова агітація; форми правомірної соціально-активної діяльності; правова пропаганда як діяльність з поширення правових знань; правозастосовча практика у процесі виконання службових обов'язків; індивідуальна правовиховна робота; самовиховання та самоосвіта.

Форми правового виховання за напрямами бувають:

1) за призначенням, метою, змістом — на: загальні (правова освіта, правова пропаганда, правова агітація тощо); спеціальні (правова практика, проведення науково-практичних семінарів);

2) залежно від кількості охоплення осіб - на: масові, групові, індивідуальні;

3) з точки зору впливу — на: опосередковані, безпосередні.

Правове виховання відбувається в правовому полі, у врегульованих правом сферах суспільних відносин.

Не слід плутати правове виховання і правове регулювання, хоча вони й є взаємозалежними. Об'єктом правового регулювання є головним чином відносини — вольові акти поведінки особи, а об'єктом правового виховання, виховною функцією права — її свідомість: думки, почуття, уявлення.

Систему правового виховання складають такі елементи:

1) суб'єкти — державні органи, організації, спеціально уповноважені державою особи, що здійснюють правовиховну діяльність;

2) об'єкти — виховувані громадяни або громадські групи;

3) сукупність правовиховних заходів, певних способів і засобів.

№41 Поняття і основні вимоги законності. Правозаконність.

Законність - один з основоположних принципів діяльно­сті державних органів, громадських організацій, роботи по­садових осіб і поведінки громадян. Дотримання законності є найважливішим напрямом формування правової держави.

Усі закони держави мають виражати волю й інтереси на­роду, бути конкретним виявом народовладдя.

За­конність розглядається у двох аспектах.

- законність як правовий режим точного і не­ухильного здійснення законів та інших нормативно-право­вих актів у всіх сферах державного і суспільного життя (означає явище, покликане створю­вати сприятливі умови для втілення приписів законів і підзаконних актів у повсякденну практику життя держави та су­спільства).

- законність як існування належного та ефек­тивного контролю за неухильним дотриманням приписів правових норм, виявлення правопорушень і притягнення вин­них у їх здійсненні до юридичної відповідальності.

Сутність законності полягає в забезпеченні державою реальності права, в тому, що всі без винятку суб'єкти суспільних відносин керуються принци­пом суворого дотримання приписів законів та інших нормативних актів, сумлінно виконують покладені на них юри­дичні обов'язки, безперешкодно і повною мірою використо­вують свої суб'єктивні права, а також у належній реакції держави на кожне правопорушення.

Законність вимагає, щоб при здійсненні посадовими осо­бами своїх владних функцій не було місця суб'єктивізму та сваволі, щоб велась рішуча боротьба з різного роду зловжи­ваннями, фактами зневажання законів, порушеннями прав і законних інтересів громадян, а також з протиправною пове­дінкою громадян.

Законність нерозривно пов'язана з демократією, передусім тим, що законність є не­від'ємним елементом демократії, дійсного народовладдя. За­конність покликана охороняти суспільні відносини, соціаль­ні цінності суспільства, справедливість. Справжня демокра­тія неможлива без твердої законності. Демократія, у свою чергу, значно впливає на формування і підтримання режиму законності, виступає як найважливіша гарантія законності.

Динамізм законодавства при стабільності основних його принципів та інститутів, чіткість, якість, конкретність зако­ну, відсутність у ньому «загальних місць», нічим не підкріплених декларацій і закликів — важливий показник правової культури суспільства, вагома гарантія від волюнтаризму та свавілля.

С.С. Алексєєв наголошує, що для суспільства, в якому стверджується верховенство права, є характерним органічне поєднання права і законності, відтак цілком доречно говорити про „правозаконність” як цілісне і фундаментальне явище, властиве суспільству з розвиненими громадянськими і демократичними інститутами

№ 42. Поняття правопорядку. Забезпечення правопорядку. Правопорядок в суч. Україні.

Правопорядок - це частина громадського порядку.

Громадський порядок - стан упорядкованості соціальними нормами (нормами права, моралі, корпоративними нормами, нор­мами-звичаями) системи суспільних відносин та їхнє дотриман­ня. Поняття громадського порядку ширше, ніж поняття правово­го порядку.

Правопорядок - частина системи суспільних відно­син, урегульованих нормами права, що перебувають під захис­том закону й охороною держави.

В умовах стабільного правопорядку зміцнюється виконавча дисципліна всіх органів держави і їхніх посадових осіб, успішно проводиться зовнішньо­політична діяльність.

Правопорядок як державно-правове явище слу­жить стабілізації, підтримці рівноваги між інтересами громадянсь­кого суспільства і держави.

Основні ознаки правопорядку:

1. формулюється у правових нормах у процесі правотворчості;

2. базується на принципі верховенства права й панування зако­ну у сфері правових відносин;

3. встановлюється в результаті реалізації правових норм;

4. створює сприятливі умови для використання суб'єктивних прав;

5. вимагає своєчасного і повного виконання всіма суб'єктами юридичних обов'язків;

6. вимагає невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто вчинив правопорушення;

7. установлює строгу суспільну дисципліну;

8. припускає чітку й ефективну роботу всіх державних органіві служб, насамперед правосуддя;

9) забезпечується всіма державними засобами, включаючи примус…

Зміст правопорядку - система правових і неправових елемен­тів, властивостей, ознак, процесів, які сприяють установленню й підтримці правомірної поведінки суб'єктів, тобто такої, яка відповідає вимогам норм права.

Виділяють такі види змісту правопорядку:

1. Матеріальний - система реальних (економічних, політичних, морально-духовних, юридичних) упорядкованих відносин у громадянському суспільстві.

2. Юридичний (державно-правовий) - система реалізованих прав, обов'язків, відповідальності громадян, тобто результат установлення законності, упорядкованості та врегульованості правових відносин, правомірної поведінки їхніх учасників, досягнутий за допомогою правових засобів через виражену в них волю держави.

Структура правопорядку - єдність й одночасний поділ систе­ми суспільних відносин, урегульованих правом відповідно до їхнього галузевого змісту. Правопорядок - це реалізована систе­ма права, що включає конституційні, фінансові, адміністра­тивні, земельні, сімейні та інші види суспільних відносин, уре­гульовані нормами відповідних галузей права.

Згідно ст. 19. КУ - Правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.Органи державної влади та органи місцевого самоврядування,їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами Укр.