17. 18. 19. Кінопроекційна апаратура, кіноплівка та види та способи зйомок

Апарат для зйомки на світлочутливу плівку об'єктів, що знаходяться в русі, і для подальшого відтворення отриманих знімків шляхом проектування їх на екран спочатку називали кінематографом. Зараз для цих цілей використовують апарати: кінознімальний (кіноапарат, кінокамера) і кінопроекційний (кінопроектор).

Кінематограф з'явився в результаті поєднання хромофотографії (що дає серію моментальних знімків послідовних фаз руху) на світлочутливій плівці, проекції зображень на екран і переривистого пересування плівки як при кінозйомці, так і при проектуванні. Апарат, в якому поєднувалися всі основні елементи кінематографа, був винайдений у Франції братами Луї-Жаном і Огюстом Люм’єрами (1895), Ж. Демені (1895); у Германії - М. Складановским (1895), О. Местером (1896); у Англії - Р. Поулом (1896); у Росії - А. Самарським (1896), И. Акімовим (1896); у США - Г. Арматом (1897), Ф.Дженкинсом (1897)

Почало застосуванню кінематографа належало зйомкою фільмів і їх публічною демонстрацією в кінці 1895 р. в Берліні і Парижі.

У учбових закладах (там, де збереглися учбові кінофільми) широко застосовувалися і застосовуються кіноустановки полегшеної конструкції типу «Україна», «КПШ», «Веселка», «Русь», «Світло», «Каштан», «Промінь» і ін. Моделям різних років випуску привласнюються порядкові номери.

Кінопроектор «Русь-2» (портативний) призначений для демонстрації німих 8-міліметрових любительських кінофільмів в аудиторії місткістю 30 чіл.

Електроживлення від мережі 220 В, споживана потужність 150 Вт, потужність світлового потоку 70 лм, маса 5 кг Кінопроектор володіє наступними перевагами:

• плавна зміна частоти проекції від 12 до 26 кадрів/с;

• зворотний хід кінофільму;

• стоп-кадр;

• підключення синхронізатора для відтворення звуку;

• клавішне управління.

Модель кінопроектора «Русь-340» забезпечує автоматичну зарядку фильмокопии в стрічкопротяжний механізм.

Перераховані кіноустановки забезпечують достатній розмір зорового поля у відповідних аудиторіях і не вимагають спеціальної освіти для обслуговування.

Ефективний у використанні рірпроектор, що складається з світлопропускного екрану, діапроектора з могутнім джерелом світла і надійною системою охолоджування, малошумних кінопроекторів з великим світловим потоком. В процесі викладу матеріалу метод рирпроекции дозволяє вчителеві діяти на тлі зображення, показувати потрібні місця що зображається, швидко міняти фон, обстановку, ситуацію.

Найважливішим матеріалом при створенні кінофільму є кіноплівка.

Кіноплівка є довгою гнучкою і тонкою світлочутливою стрічкою, по краях якої пробиті отвори - перфорації, що служать для просування плівки в кінознімальних, кінокопіювальних і кінопроекційних апаратах.

По ширині (формату) кіноплівка буває вузькою (8,16 мм), широкою або нормальною (35 мм) і широкоформатною (70 мм).

По фотографічних властивостях і призначенні кіноплівки бувають: негативні - для кінозйомок, позитивні - для друку з негативу (вони менш чутливі) і лавандові - для отримання проміжних копій при виготовленні вторинних негативів.

Учбові кінофільми знімають як на чорно-білій, так і на кольоровій кіноплівці. Чорно-біла кіноплівка складається з чотирьох шарів: основи, підшару, емульсивного світлочутливого (фотографічного) і лакового шарів. Основа повинна бути гнучкою, прозорою і міцною. Гнучкість (еластичність) основи забезпечується додаванням в процесі її виготовлення пом'якшувача - пластифікатора.

Гнучкі прозорі плівки для фотографічних цілей вперше в світі бувальщини винайдені в Росії в 1881 р. московським фотографом І. У. Болдирьовим. Плівки, запропоновані цим винахідником в 1882 р. за декілька років до випуску подібних матеріалів американською фірмою «Кодак», демонструвалися на Всеросійській промисловій виставці в Москві. Проте винахід Болдирьова не був упроваджений у виробництво.

Всі учбові і художні кінофільми випускаються на негорючій основі, яку правильніше було б назвати безпечною. Так, плівка на діацетатной основі, на якій тиражуються більшість 16-міліметрових кінофільмів, запалала тільки при температурі 427 °С. При цьому плівку, що зажевріла, легко згасити, а гази, що виділяються при її горінні, невибухонебезпечні.

Підшар кіноплівки скріпляє основу з емульсивним шаром. Лакове покриття - його наносять на зовнішню сторону основи - служить для оберігання плівки від скручування під час сушки.

Кольорова позитивна плівка має складнішу будову і налічує сім або дев'ять шарів, три з яких - емульсивні, чутливі до синім, зеленим і червоним променям світла.

Окрім зображення на кіноплівку в процесі роботи наноситься і відповідна фонограма. При виробництві шкільних учбових кінофільмів застосовують оптичний (фотографічний) і магнітний методи запису звуку.

Ділянку стрічки, на яку наноситься звукозапис, називають фонограмою, або звуковою доріжкою. Якщо звукозапис виконується фотографічним способом, то і цю частину плівки покривають емульсивним шаром, а якщо магнітним, то на основу з боку лакового шару наносять шар феромагнітного матеріалу на ширину звукової доріжки.

Запис звуку випереджає відповідні нею кадри відеоряду, що необхідне для синхронізації зображення і звуку при демонстрації фільму. При оптичній фонограмі випередження складає 26 + 0,5 кадру, при магнітній 28 + 1,5 кадру.

Кінодопомога або кожна з його частин має сюжетну частину, на якій зафіксовані зображення і звуковий супровід, і спеціальні ділянки на початку і кінці, звані ракордами. Кожна ділянка сюжетної частини фільму складається з трьох елементів - відеоряду, фонограми і перфорації.

Відеоряд складається з серії кадрів окремих знімків об'єкту демонстрації. Всі кадри відокремлені один від одного міжкадровою смугою. Відстань між центрами суміжних кадрів називають кроком кадру, а відстань між центрами перфораційних отворів - кроком перфорації. У 6-міліметрової фільмокопії крок кадру і крок перфорації співпадають.

Початковий і кінцеві ракорди містять написи назви фільму, номери частин, «кінець», назву кінокопіювальної фабрики. Крім того, на них розташовані спеціальні знаки, що забезпечують правильне укладання фільмокопії в кінопроектор і синхронізацію роботи двох кінопроекційних установок. Перед початковим і після кінцевого ракорда кожна частина фільмокопії має захисні ділянки з прозорої, беземульсійний плівки завдовжки 1,2 м.

Нормативний термін експлуатації 16-міліметрової фільмокопії - 250 сеансів. Технічний стан фільмокопії оцінюють по характеру дефектів перфорації і емульсивної поверхні, застосовуючи спеціальну технологію з використанням сигнальних ділянок і спеціальних відміток на фільмокопії. Залежно від технічного стану фільмокопії розділяють на чотири категорії: три перші - робочі, а до четвертої відносять фільмокопії, які повинні реставруватися або бути знятий з прокату.

Як вже наголошувалося, в учбовому кіно використовують різні види зйомки, Нормальна зйомка відбувається в такому ж темпі, що і процес, що знімається. Її використовують для відображення процесів, дій або подій, суть яких доступна при безпосередньому спостереженні, але спостерігати їх в природному вигляді в час, що відводиться на їх вивчення, складно або неможливо.

Нормальну зйомку використовують також в ігрових учбових фільмах, що розповідають про явища і події, виникненню яких необхідно перешкоджати, наприклад, у фільмах по охороні праці, що розповідають про причини виробничого травматизму і способи боротьби з ними, у фільмах про протипожежні заходи і т.д.

Здатність кіно змінювати природний темп протікання подій на екрані, його прискорення або уповільнення забезпечуються за рахунок використання зйомок із збільшеною або зменшеною частотою зміни кадрів. Залежно від частоти експонування кадрів зйомки підрозділяють на прискорених, швидкісних, сповільнених і покадрових.

При прискореній зйомці частоту зміни кадрів в знімальному вікні можна змінювати від 32 до 250 кадрів/с. Якщо знімають 240 кадрів/с, то в процесі демонстрації фільму, при частоті зміни кадрів 24 кадру/с подія на екрані сповільниться в 10 разів. Прискорену зйомку застосовують для демонстрації подій, процесів або явищ, недоступних для сприйняття із-за великої швидкості їх протікання. У тих випадках, коли уповільнення в 10-12 разів недостатньо для доступного відображення подій, на екрані використовують швидкісну, або рапід-зйомку. Для швидкісної зйомки використовують спеціальну знімальну апаратуру, яка забезпечує експонування від 250 до 50 000 кадрів/с. Швидкісна зйомка робить доступними для сприйняття явища, які протікають практично миттєво, - електричний розряд, вибух і т.д.

Якщо прискорена і швидкісна зйомки дозволяють уповільнити, розтягнути в часі події на екрані, то сповільнена і покадрова зйомки вирішують зворотну задачу - вони прискорюють темп подій на екрані.

Такі види зйомок, і особливо покадрова, роблять доступною події, які із-за малої швидкості їх протікання погано сприймаються; руйнування металу під впливом агресивного середовища, утворення кристалів льоду, проростання насіння і ін. Сповільнена зйомка проводиться з частотою від 4 до 16 кадр/с, що дозволяє в 1,5-6 разів прискорити подію по відношенню до дійсного часу їх протікання. При покадровій зйомці частоту зміни кадру можна встановлювати довільно, залежно від часу протікання події, яка відображається і фільмі. 3 кадр/с, 1 кадр/ч.

Мікрозйомка, рентгенозйомка і зйомка в крайніх променях проводяться за допомогою оптичних приладів, коли об'єкти або явища не сприймаються неозброєним оком.

Для мікрозйомки кінокамеру об'єднують з мікроскопом, що має велику роздільну здатність, і проводять зйомку нормальну або із зміненою частотою зміни кадрів в. залежності від характеру мікропроцесів, про які створюється кінофільм. Кінодопомога, створена з використанням мікрозйомки, дозволяє показати таким, що вчиться процеси, що відбуваються на молекулярному і атомному рівнях: функціонування кровоносної системи, процес ділення клітки і т.д.

У науково-популярному, художньому і учбовому кіно для відображення на екрані подій або явищ, яких насправді не було, використовують комбіновану зйомку. Комбінована зйомка дозволяє об'єднати на екрані події, яка відбувалися в різний час, і об'єкти, розділені великими відстанями. Результати комбінованої зйомки виходять не тільки за рахунок знімальних операцій, але і унаслідок складного процесу лабораторної обробки плівки.

У комбінованих зйомках використовують декілька способів: домальовування кадру, зйомку макетів, мультиплікацію, метод проекційного поєднання, рірпроекцію, блукаючу маску.

Велике значення в учбовому кіно має мультиплікація (від латів. multiplico - умножаю, збільшую). Щоб отримати на екрані необхідний рух, художник-мультиплікатор повинен виготовити (розмножити) багато малюнків, що розкладають це рух на складові його послідовні фази.

За допомогою мультиплікації показують головним чином об'єкти і процеси, які не можна безпосередньо спостерігати. Рухомий мультиплікаційний малюнок умовний, але його застосовують зазвичай у поєднанні з натуральними кадрами. Порівнюючи і зіставляючи кадри мультиплікації з дійсним видом об'єкту зйомки, глядач не так явно відчуває умовність малюнка.

Мультиплікація допомагає створити у що вчаться якнайповніші і точніші уявлення про складні біологічні, фізичні, хімічні процеси, що відбуваються усередині об'єкту зйомки, відповідно до їх дійсного ходу. Школярі знайомляться з роботою будь-якого органу людини або дією складних механізмів і машин, стежать за реакцією у величезних хімічних апаратах і отриманням готової продукції в заводських установках і т.д. Динамічний мультималюнок показує розташування і взаємодія детальний машин, їх призначення і місце у всьому складному механізмі, нарешті, їх відносні розміри. Мультиплікація може показати те, чого немає насправді, але створено людською уявою (наприклад, різні машини майбутнього або життя у віддалених від наший епохи часи і т.п.).

Мультималюнок вимагає великої і складної роботи; кожен рух розкладають на безліч положень, які зображають на окремих малюнках; отримують сотні і тисячі кадрів - малюнків фаз руху залежно від складності і характеру руху, що зображається. Окремі малюнки фаз руху знімають методом покадрової зйомки на спеціальному мультиплікаційному верстаті по одному кадру, аналогічно цейтраферній зйомці. Потім ці малюнки в строгій послідовності «збирають» на плівку і, пропускаючи через кінопроекційний апарат із швидкістю 24 кадру/с, примушують рухатися на екрані зображені на них предмети, схеми, креслення, карти і т.п. В даний час широкого поширення набуває комп'ютерна анімація, яка дозволяє створювати дуже цікаві сюжети.

Окрім мультиплікації в учбових фільмах використовуються спеціальні види зйомок, кадри з інших видів фільмів.

У учбовій роботі можна застосовувати кінодопомогу, створену з використанням підводної зйомки і зйомки в умовах небезпечних середовищ. Особливістю цих видів зйомки є якість вживаної апаратури і кіноплівки.

В процесі зйомки виразність зображення на екрані, його доступність, образність і емоційність забезпечуються не тільки використанням різних видів зйомки, але і застосуванням спеціальних кінематографічних прийомів: варіювання планом і ракурсом, рух кінознімального апарату.

План зйомки визначає розмір (масштаб) відображення об'єкту на екрані і залежить від відстані між кінокамерою і об'єктом зйомки. Розрізняють чотири види плану: загальний, середній, великий і деталь.

Загальний план використовують в тих випадках, коли потрібно показати обстановку, в якій відбувається дія, познайомити глядача з об'єктом зйомки, показати його взаємозв'язок з навколишнім середовищем.

Середній план є як би частиною загального плану, він уточнює, про що піде мова у фільмі, направляє увагу на той предмет, який є об'єктом розгляду. З кадру прибирають далеку перспективу, загальний вид навколишнього оточення, залишають тільки елементи, пов'язані з об'єктом зйомки.

Крупний план використовують для збільшення показу найбільш важливих елементів об'єкту зйомки, показу їх взаємодії.

Зняті кінокадри вмонтовують, тобто об'єднують в єдиний сюжетно закінчений твір - учбовий кінофільм.

Повнометражний фільм складається з 8 частин загальною довжиною 960 м (довжина кіноплівки однієї частини 120 м, тривалість демонстрації - 11 мін).

Короткометражний фільм складається з 2-3 частин, загальна тривалість демонстрації кінофільму - 30 хв.

Кінофрагмент має тривалість демонстрації від 3 до 15 хв.

Кинокольцовка має тривалість демонстрації 1-1,5 хв. Визначення тривалості демонстрації учбового фільму ведеться з розрахунку 24 кадру/с, що дорівнює 18 см кіноплівки. Довжина учбового кінофільму указується в його технічному паспорті.

Кіноапаратура, використовувана в шкільній практиці, також поступово витісняється сучасними засобами демонстрації відеофільмів, теле- і комп'ютерними системами. Сучасні школи вже не оснащуються кіноустановками. Учбові кінофільми зносилися і практично стають непридатними для демонстрації, шкільні фільмотеки або припинили своє існування, або поступово переходять на відеофільми. Відеофільмів з'являється все більше, але, на жаль, багато з них, прекрасно виконані технічно, нерідко малоефективні для використання в учбовому процесі, оскільки їх випустили фірми, що не враховують психолого-педагогічні і методичні аспекти підготовки учбових матеріалів. Це вимагає від вчителя і вихователя ретельного підходу при відборі відеофільмів для використання в дитячій аудиторії. Основні недоліки таких відеофільмів: маловиразна і дуже тривале монологічне мовлення тих персонажів, які розповідають 6 предметі фільму; мовний ряд домінує над зоровим; зйомки того, що простіше, цікавіше і переконливіше можна розповісти і показати на інших наочних засобах, не використовуючи для цього ТСО; багато фонових кадрів, що не несуть ніякого корисного навантаження; багатотемність, а звідси - поверхневість і непереконливість відеофільму і ін.

Відеотехнології перспективні для використання в учбово-виховному процесі. Відеомагнітофони, телевізійні приставки порівняно недорогі, прості в обігу. Не представляє великої складності запис на відеокасету будь-якого матеріалу з екрану телевізора, переписування фільму з касети на касету. Відеофільм в процесі перегляду дуже легко повернути назад, швидко прокрутити те, що не представляє в даний момент інтересу, поставити на паузу, переглядати стільки раз, скільки необхідно учневі для засвоєння матеріалу. На відеокасету можна записати лекцію, урок, екскурсію, будь-який наочний матеріал або ситуації і т.п. Відеокасети вільно транспортуються, добре зберігаються. Вчитель і вихователь можуть зібрати багаті відеотеки по різних питаннях і областях знання.

Відеофільми достатньо швидко увійшли до повсякденного ужитку людей, а потім і до освітніх установ.