49. Роль рефлексії як чинника життєдіяльності

Істинно філософські питання виникають тоді, коли людина замислюється про сенс буття, про смисл людства, про сенс свого власного життя, про своє призначення і місце, яке він займає в цьому світі. Тому філософію можна визначити як самовопрошаніе (Сократ): пошук та знаходження відповідей на головні питання буття. Таке "самовопрошаніе" може бути як на звичному рівні - у найбільш мислячих, духовно вільних і не байдужих до миру, до буття людей, - тоді філософствування виступає у формі почуттів, емоцій, оцінок, вчинків, так і на професійному - така філософія представлена в історичної сукупності ідей, концепцій, напрямків, філософських систем. Подібний метод у філософії називається "філософської рефлексією".

Підставою її є саморефлексія (у буквальному значенні - обертання думок тому, на себе; тобто на свої уявлення про світ, про себе, на аналіз своїх власних принципів і позицій). Ще Аристотель визначав філософію як "думку про думки", тим самим виділяючи в якості основного філософського методу - рефлексивність. Таким чином, у філософії рефлексія є фундаментальним основою як безпосередньо самого акту філософування, так і умовою спроб подолання вже наявних концепцій і установок. Тобто, рефлексія - це спосіб критичного осмислення існуючих світоглядних позицій, спроб їх підтвердження або конструктивного подолання. Можна виділити кілька ступенів або видів рефлексії:

O рефлексія як психологічний акт на елементарному рівні, коли людям властиво аналізувати свої дії і вчинки з точки зору буденних, буденних уявлень, життєвого досвіду і того чи іншого рівня власної культури;

O наукова рефлексія: аналіз і критичне переосмислення теоретичного знання, заснованого на методах та прийомах наукових досліджень, що застосовуються в тій чи іншій галузі науки;

O і, нарешті, філософська рефлексія як усвідомлення й осмислення, перш за все, граничних підстав буття, мислення, пізнання, цінностей, людської культури в цілому.

Рефлексивне особливо важлива для особистості в моменти перегляду життєво важливих установок, у кризові моменти існування, періоди переоцінки цінностей; для теоретичного свідомості (науки і філософії) - у періоди їх якісних зрушень, зміни парадигм і світоглядних позицій.

50. Реальність повсякденного життя. Просторові і часові структури світу повсякденного життя (за роботою п.Бергера і т.Лукмана «Конструювання соціальної реальності»)

Найбільший вклад на соціологічній ниві в розробку проблеми "повсякденності" внесли учні Альфреда Шюца — Пітер Бергер та Томас Лукман, які висунули теорію "соціального конструювання реальності" в рамках "соціології знання". Оскільки в історичній літературі цій ключовій концепції приділяється небагато уваги, якщо взагалі приділяється, зупинимося на ній детальніше Рух думки П. Бергера і Т. Лукмана можна представити наступним логічним ланцюжком: (1) суб’єктивна реальність → (2) інтерсуб’єктивна реальність (повсяк- денність) → (3) конструювання інтерсуб’єктивної реальності (повсякден- ності) → (4) повсякденне знання як основа інтерсуб’єктивної реальності. 49 Прокоментую перелічені ланки. Суб’єктивна реальність (1) — це весь спектр світосприйняття людини — від снів та фантазій до теоретичних абстракцій. Інтерсуб’єктивну реальність (2) людина розділяє з іншими людьми. Бергер та Лукман писали: "Серед великої кількості реальностей існує одна, яка представляє собою реальність par excellence. Це — реаль- ність повсякденного життя. Її привілейоване положення дає їй право називатися найвищою реальністю. Напруга свідомості найвища в повсяк- денному житті, тобто останнє накладається на свідомість найсильніше, стійкіше і найглибше... Я сприймаю повсякденне життя в стані притом- ності. Цей притомний стан існування в реальності повсякденного життя і його сприйняття приймається мною як нормальне та самоочевидне, тобто становить мою природну установку" Визначальною рисою повсякденного життя насамперед є те, що для індивіда воно проходить "тут-і-зараз" — "навколо "тут" мого тіла та "зараз" мого теперішнього часу". Втім, розуміння "тут" і "зараз" можуть масштабуватися залежно від світогляду індивіда та норм соціуму. Тут переходимо до наступного елементу — "конструювання повсякденності (3) ". Людина народжується вже в організований до неї повсякденний світ, який можна розділити на два сектори: непроблематичний та проблематичний. Перший сектор — це самоочевидний, рутинний порядок життя (статичний), тоді як другий — пов’язаний з незвичними моментами — проблемами (динамічний). Як правило, в реальності повсякденного життя індивід намагається інтегру- вати проблематичний сектор в той, який не є проблематичним. Точніше, життя є безперервним процесом виникнення проблематизованих ситуацій та їх трансформації в непроблематизоване знання і т.д. При цьому проблеми можуть бути як індивідуалізовані, так і соціальні.