38. Ганна Арендт про поняття дії (за працею «Становище людини»).

Четвертий підрозділ першого розділу "Політична дія та мовлення в контексті становища людини" присвячений дослідженню дії як специфічного різновиду vita activa, який є єдиним незацікавленим видом людської діяльності та виказує людську унікальність. Оскільки дія – це єдина активність, що відбувається прямо між людьми без посередництва речей чи причин і відповідає множинності людських обставин, дисертант головну увагу в цьому підрозділі відводить обґрунтуванню твердження, що лише через дію найповніше реалізується людська свобода, яка має "світовий" характер та відповідає становищу людини.

Основною умовою дії та мовлення є множинність, що має двозначний характер рівності та відмінності. Зміст політичної рівності полягає в тому, що, будучи нерівними в інших сферах спільного буття, люди рівні як фундатори нового, тобто самих себе в політичній сфері.

Людська відмінність є не тим самим, що і інакшість як ознака alteritas. У людині інакшість, яку вона поділяє з усім, що існує, і відмінність, яку вона поділяє з усім живим, стає унікальністю (uniqueness), а людська множинність і є парадоксальною множинністю унікальних істот (Г. Арендт). Люди відрізняються між собою так, як жодні інші істоти не відрізняються на землі завдяки мовленню і дії. Це спосіб появи людей один перед одним не як простих біологічних істот, а як неповторних індивідуальностей, як людей. Поява серед людей, що є чимось змістовно відмінним від звичайного тілесного існування, полягає в ініціативності людини.

З огляду на те, що дія власне не має свого автора, а лише посередника, як і на те, що дія не має кінцевого результату, точніше результатом дії є сам процес, чітко прослідковуються онтологічні риси політичної дії - незворотність та непередбачуваність. Чудові аргументи з приводу подолання наслідків радикалізму політичної дії приводить Г. Арендт. Можливе звільнення від умови незворотності – нездатності повернути те, що хтось зробив, хоча хтось не знав і не міг знати, що він робить, - це здатність прощати. Звільнення від непередбачуваності, що спричинена хаотичною непевністю майбутнього, полягає в здатності обіцяти і виконувати обіцянку. Тобто визволення від незворотності та непередбачуваності процесу, який започаткувала політична дія, не виринає з іншої і можливо вищої здатності, а з потенції самої дії.

39.Інституціоналізація соціальних дій

Якщо взяти наступний механізм соціальний стан - потреба - інтерес - мотив - соціальна дія, то треба приділити увагу особливостям його розвитку у соціальних системах, що трансформуються. Незавершені процеси структурізації сучасного суспільства суттєво впливають на останній ланцюг цього механізму. В цих умовах соціальна дія /розуміємо її в класичному Веберовському тлумаченні/ може і не виражати дійсних потреб та інтересів певної соціальної групи, не бути відображенням соціального стану групи або індивіда.

В період зміни соціальних, політичних, економічних форм суспільного буття та свідомості, так би мовити інерційне функціонування традиційно дієспроможних соціальних інститутів завжди іде поруч з повільною адаптацією, ідентифікацією та самоідентифікацією будь-якої соціальної групи в новій соціальній структурі. Соціальна дія суб'єктів, що лежить в основі процесів інституціоналізації нових суспільних відносин, залежить від того місця, яке вони займають в соціальній структурі. Під інституціоналізацією розуміємо організаційне оформлення тієї чи іншої соціальної діяльності або комплексу соціальних дій.

Соціальна дія є продуктом не стільки спонтанної ірраціональної поведінки суб'єктів життєдіяльності суспільства, скільки, насамперед, їх раціонального вибору.

Інстітуціоналізáція — процес визначення і закріплення соціальних норм, правил, статусів і ролей, приведення їх в систему, здатну діяти у напрямі задоволення деякої суспільної потреби.