52. Проблеми сучасної лінгвосеміотики. Лінгвосеміотика у взаємозв’язках з іншими галузями семіотики.

Семіотика (від грец. «Знак»)— наука, що вивчає структуру та функціонування різних знакових систем. Зародження семіотики пов'язують із працями Чарльза Морріса «Основи теорії знаків» (1938), «Знаки, мова і поведінка» (1964), хоча її початки заклав американський математик і логік Чарльз Пірс. Ф. де Соссюра по праву вважають основоположником лінгвосеміотики. Основним поняттям семіотики є знак. Знак — матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який виступає в процесі пізнання і спілкування в ролі замінника (представника) іншого предмета і використовується для одержання, зберігання, перетворення і передачі інформації.

Лінгвосеміотика – комплексна галузь лінгвістики та семіотики, об’єктом дослідження якої є мовні знаки, що утворюють семіотичну систему, а предметом – співвідношення з їх складовими частинами, іншими мовними знаками, з позначеними поняттями та прагматикою мовлення (Селіванова О.)

У сучасній науці виділяють декілька напрямів семіотичних досліджень. біосеміотика (вивчає сигнали тварин), абстрактна семіотика (область математичної логіки), семіотика літератури (дослідження символіки літературних творів), лінгвосеміотика (вивчення знакової природи мови) тощо.

Європейська лінгвосеміотика зародилася у часи античності, коли Арістотель називав слова безпосередніми мовними знаками, а Платон пояснював зв’язок знака з позначуваним. Згодом знак, а потім і символ, який було виділено на основі подальших досліджень, вивчають Ч. Пірс, М. М. Бахтін, Г. О. Винокур, В. В. Іванов, В. А.Успенський, Р. О. Якобсон; Б. М. Гаспаров, В. Кох, М. Флеймер.

Сучасна лінгвосеміотика отримує нові вектори дослідження семіозису, “процесу, у якому щось функціонує як знак” [Морріс], який пов’язаний з етносвідомістю, культурою народу, архетипами колективного позасвідомого. Питання дослідження природи мовних знаків та символів, їхньої типології, синтактики та прагматики, а також їх визначення залишаються актуальними в лінгвосеміотиці.

Пірс: перша знакова класифікація, в якій він виокремив 10 типів знаків, із яких найголовнішими є такі: іконічні (дія яких заснована на фактичній подібності до означуваного об’єкта, тобто знак копіює об’єкт), індексальні знаки (дія яких заснована на реальній суміжності знака та означуваного об’єкта) та знаки-символи, дія яких заснована на умовному, встановленому “за домовленістю” зв’язку між знаком та означуваним об’єктом (план вираження нічого спільного не має з планом змісту).

53. Дослідження вітчизняної та зарубіжної лексикографії.

Більшість важливих подій, які відбулися від початку 90-х років, пов’язані із становленням України самостійною державою. У галузі лексикографії йдеться про активізацію словникової роботи, продовження лексикографічної практики та передусім повернення до традиційного українського словникарства.

З’являються переважно словники лінгвістичних термінів. «Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів» за ред.. Єрмоленко (охоплює терміни й термінологічні словосполучення мовознавства, переглянули застарілі визначення, зняли ідеологічні стереотипи минулого.запропоновано коротке тлумачення терміна, відбито системні зв'язки між термінологічними поняттями, наприклад, такими термінами, як «діахронія» і «синхронія», «діалог» і «монолог», введено словосполучення-терміни: «мовний етикет», «фонетична транскрипція» тощо.)

«Фразеологічний словник укр.. мови» Ужченко – вміщує найуживанішу фразеологію СУМ, розкривається значення фраз-ів, ілюструється цитатами, подається їхня граматична і стилістична хар-ка, наводяться синонімічні і антонімічні вислови.

«Українська мова: енциклопедія» — перша енцикл., присвячена УМ та укр мовознавству, опублікована у видавництві «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана (Київ) у 2000 році. Підготували найкращі фахівці НАНУ. розкрито термінологічні одиниці, номенклатурні одиниці, розглянуто різні аспекти опису УМ, подано основні поняття загального мовознавства. Багато статей присвячено мовознавцям, письменникам, які зробили істотний внесок у розвиток УМ, мовознавчої науки тощо. Вміщено статті про установи та організації, друковані органи, які ведуть дослідження і пропаганду української мови. Видання містить більш ніж 1800 статей, карту та безліч кольорових та чорно-білих ілюстрацій.

Жайворонок В. «Знаки української етнокультури» 2006 р.Словник включає розміщену в абетковому порядку українську лексику, яка в народній мові має різноманітний етнокультурний підтекст. Вона витлумачується, коментується та ілюструється фольклорними контекстами, а також характерними цитатами з художньої літератури.

«Великий тлумачний словник СУМ» за ред.. Бусола. 250 слів і словосполучень, у тому числі ті, що увійшли протягом останнього десятиліття. Новим є введення в деякі статті енциклопедичних довідок. Окрім загальновживаних слів, наводяться основні терміни сучасної науки і техніки.

Ткачук. Наратологічний словник. 2003 р. Поєднуються елементи художнього аналізу тексту, філологічного аналізу, перекладознавства.

Орфографічні словники займають важливе місце серед інших типів лексикографічних праць. Основним завданням таких словників є нормативне написання слів. Починаючи з 90-х років вагомий внесок у сучасну орфографію зробили науковці НАН України, видавши у 1994 р. «Орфографічний словник української мови» (близько 120 тис. слів). У 1999 р. було здійснено 2-е видання, а у 2002 р. – третє. На основі цього словника у 2006 р. був виданий «Український орфографічний словник: Для студентів та школярів» за редакцією В. М. Русанівського

«Орфографічний словник наукових і технічних термінів» В. Я. Карачуна 2006 р.

У 2002-у р. вийшов «Орфографічний словник української мови» А. А. Бурячка

2005 р. виданий «Сучасний український орфографічний словник» В. Ф. Жовтобрюх.

2006 р. «Орфографічний словник української мови» А. О. Івченка

2007 р. Л. О. Полякова «Укр орфограф словник з граматичними таблицями + короткий правописний коментар»

Калашник. Подвійне наголошення в УМ.

Янко. Топоніміний словник

Войтович. Українська міфологія: енциклопедія.

О.Селіванова. Лінгвістична термінологія та енциклопедія.