4. Домінантні лінгвістичні теорії кінця 20 ст.

Починає формуватися нове розуміння мови. Своєю головною справою лінгвісти визначили аналіз мови у рамках її власних формальних елементів. Так лінгвістика почала перетворюватися на систематичну та формальну науку.

Коли філологи за прикладом видатного швейцарського лінгвіста Ф. де Соссюра (1857—1913) почали розглядати мову "в самій собі й для себе", вони визнали принцип, який став головним для всієї сучасної лінгвістики, а саме: мова є системою. Вона складається з формальних елементів, поєднуваних у комбінації відповідно до структури. Цей принцип є чинним для будь-якої мови.

"Структура", підкреслює Бенвеніст, — це другий ключовий термін сучасної лінгвістики після терміна "система". Терміном "структура" позначають передусім внутрішню будову і зв'язок складових частин мовної системи, послідовно виявлювані на підставі того встановленого факту, що мова завжди містить лише невелику кількість головних елементів, але ці елементи, самі по собі нечисленні, можуть вступати у велику кількість комбінацій. Аналіз показує, що мова використовує лише невелику частину з безлічі теоретично можливих комбінацій, які могли б дати головних мінімальних елементів мови. Таке обмеження утворює специфічні конфігурації, які змінюються від однієї мовної системи до іншої. Отже, структура мови, за Бенвеністом, — це типи відносин, на підставі яких поєднуються одна з одною одиниці певного рівня.

Лінгвісти відмовляються розглядати "факти" мови як щось ізольоване та абсолютне. Насправді мовні "сутності" можна адекватно визначати тільки у відношенні їх одна до одної у межах системи, яка їх організує й домінує над ними. Вони являють собою щось значуще лише як елементи структури. Отже, саме систему слід виокремлювати та описувати у першу чергу, постійно маючи на увазі її структурний характер.

Розглядувана концепція структурної лінгвістики принципово відрізняється від тієї, що панувала раніше. Поняття "нейтрального мовного факту замінене у новій концепції на поняття відношенні

Замість того, щоб розглядати кожний мовний елемент сам по собі й шукати його "причину" у більш ранній стадії, цей елемент розглядають тепер як частину синхронного цілого, тобто "атомізм" поступається місцем "структуралізму ".

5. Еволюція лінгвістичних ідей у 2 пол. 20 ст.

Пошук нових підходів щодо об’єкта, який вивчається входив у нову тенденцію розвитку науки – експансіонізм, пов’язаний з інтеграційними процесами, які зумовлюють створення комплексів окремих наук, сприяють міждисциплінарним дослідженням. Так виникає когнітивна лінгвістика. Він передбачає прагнення до:

1) всіляких порівнянь мов світу;

2) залучення до даних теоретичної лінгвістики фактів рідкісних і теоретичних мов;

3) увага до розмовної мови.

Антропоцентризм (О. Селіванова) – висунення людини в епіцентр усіх наукових досліджень, всі дослідження – для задоволення людських потреб. Його принцип – споріднення лінгвістики з іншими галузями науки. А. передбачає вивчення об’єкта відповідно до ролі, яку він відіграє у життєдіяльності людини, цей напрям зорієнтований на дослідження функцій об’ї\єктів стосовно розвитку людської особистості і її удосконалення. Людина стоїть в епіцентрі всіх теоретичних передумов теоретичного дослідження. Приклади в інших галузях науки: медицина – клонування наприклад.

У лінгвістиці А. підхід пов’язаний із намаганням розглядати мовні явища в діаді «Мова - Людина».

Функціоналізм – визнання домінантної ролі категорії значення. Ця лінія засвідчує використання набутого досвіду в різних лінгвістичних школах. За постулатом функціональної лінгвістики мова є знаряддям, засобом, механізмом для здійснення певних цілей і реалізації певних намірів.

Неофункціоналізм передбачає вивчення мови в дії мови.

Експлонаторність – прагнення знайти те чи інше пояснення внутрішньої організації мови, архітектоніки текстів стосовно походження і розуміння мовлення. «Мовні явища повинні бути пояснені на основі суворої доказовості».

Провідні принципи нової науки про мови:

- менталізм (врахування механізмів, операцій та властивостей люд. мислення);

- психонетичність (урахування механізмів відчуттів, почуттів, інтуїції);

- етноцентризм (фіксування мови з урахуванням характеру етносу, його світогляду, норм поведінки)

- креативність

- принцип залучення нової інформації.

Герменевтика – (гр. «той, хто пояснює») – глибинне тлумачення текстів шляхом дослідження семіотики (знаків), вивчення даних , пов’язаних з конкр. типом художнього твору.

№ 6 Проблеми сучасної Семасіологія - науки про значення слів та словосполучень, що використовуються для називання, номінації окремих предметів і явищ дійсності, зокрема в діахронному й психолінгвістичному розумінні, включаючи вчення про розвиток значень граматичних категорій та про засвоювання дитиною й мовцем нових понять, слів і значень і про виникнення нових значень. Це наближувало С. до ономасіології, науки про засади й процеси називання. Семасіології (те саме, що семантика), предст-ки Комлєв, Говердовський. Термін уживається з сер.19 ст. Спочатку в нім., а потім і в рос. лінгвістиці. Теорія значення. Це один із двох взаємодоповнюючих аспектів семантики, спрямований на вивчення семантичної сторони мови від знака до значення. На відміну від ономасіології, -теорії номінації, яка вивчає семантику від значення до знака.

С.-я вивчає, що означає дана мовна одиниця, як здійснюється її значення.

(СХЕМА)Семасіологічний підхід – мовлення – мовна система – позамовний зміст, шляхи від форми (номінації предмета чи явища) до значення (яке несе ця номінація).

Хомич: Сучасна С-гія демонструє підхід до вивчення лексичного значення слова (Потебня, Пауль, Найда, Виноградов) Проте семантична структура лексеми розглядається лінгвістами по-різному.

Й.Стернін вивчив, що в лексикології намітилося три течії: 1.- представляють прибічники диференційної концепції значення (Апресян, Гак), в основі якої лежить положення про однорідність лексичної семантики.

2-представники Арнольд, Гінзбург, виходять з позиції неоднорідності лексичного значення: виокремлюються семантичні блоки різного рівня ієрархії, що відображають різноманітний хар-р інформації, яку передає слово. Лексичне значення членується спочатку на великі блоки – макрокомпоненти, які визначають основну специфіку семантики слова, і лише потім у складні макрокомпонентів виокремлюються мікроелементи – семи.

3- предс-ки Комлєв, Говердовський. Виділяють у значенні слова ряд складників (сигніфікативний,денотативний, прагматичний, структурний, синтагматичний, культурно-історичний і т.д), які відбивають різні аспекти значення, прояви семантики в системі значень мови або мовлення.

Більшість мовців вваж., що семантична структура повнозначного слова має (екстенсіональний, референційний (Куайне), значеннєвий (Фреге), номінативний (Мілль)) компонент, який є позначником певного предмета чи явища дійсності, репрезентантом об’єктивної інфо-ції про відображуване.