- •Світова л. 20ст. І нац. Школи.
- •4. Домінантні лінгвістичні теорії кінця 20 ст.
- •5. Еволюція лінгвістичних ідей у 2 пол. 20 ст.
- •8.Актуальні проблеми психолінгвістики, етнопсихолінгвістики
- •9. Когнітологічний напрям сучасної лінгвістики.
- •10. Функціональний напрям сучасної лінгвістики.
- •11. Сучасна теорія тексту.
- •12. Сучасна комунікативна лінгвістика
- •20. Історія
- •26. Порівняльний метод
- •27. Зіставний метод
- •28. Математичні методи і прийоми аналізу мови.
- •29. Функціональний метод
- •30. Структурний метод.
- •36. Методи дослідження фонетики і фонології
- •37. Методи дослідження лексикології.
- •38. Методи дослідження синтаксису.
- •39. Методи дослідження словотвору.
- •40. Методи дослідження топоніміки.
- •47.Розв’язання проблеми походження мови(здобутки, стан, перспективи)
- •48.Взаємозв’язок лінгвістики з іншими науками
- •49.Сучасні напрями дослідження тексту
- •50. Поняття про лінгвосинергетику
- •51. Поняття про мовні універсалії
- •52. Проблеми сучасної лінгвосеміотики. Лінгвосеміотика у взаємозв’язках з іншими галузями семіотики.
- •53. Дослідження вітчизняної та зарубіжної лексикографії.
- •54. Термінознавство на сучасному етапі. Проблеми, стан, перспективи.
- •55. Перекладознавство як наукова галузь
- •56. Розділи мовознавчої науки (аналітико-синтетичний огляд).
- •57. Сучасні українські вчені в різних галузях лінгвістики
- •59. Філософія мови у парадигмі наукових знань
- •60. Філософія мови о. Потебні
- •61. Філософія мови г. С. Сковороди
- •62. Сучасні зарубіжні вчені лінгвісти.
- •63. Поняття мовної картини світу. Аспекти дослідження мовної картини світу.
- •64. Поняття про дискурс.
- •65. Галузі дослідження тексту.
- •73. Перспективи розвитку науки про мову
- •74. Значення лінгвістики для точних наук, інтегрованих наук на сучасному етапі.
- •75. Філософія мови як напрямок у сучасній нації.
- •80. Значення мовознавчих надбань давньогрецьких учених.
- •82.Різновиди мов
- •83. Поняття концепта.
- •85. Лінгвістична герменевтика.
26. Порівняльний метод
Порівняльно-історичний метод (компоративний, лінгвогенетичний) – сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встановлення закономірностей їх розвитку. Цей метод ґрунтується на наукових прийомах відтворення (реконструкції) не зафіксованих писемністю наявних у минулому мовних фактів шляхом планомірного порівняння відповідних пізніших фактів двох чи більше конкретних мов. Техніка порівняльно-історичного методу складається з двох паралельних процедур: порівняння мовних явищ і їх розгляду в історичному аспекті.
Метод виник на поч.XX ст.., основоположники нім.вчені Ф.Бопп і Я. Грімм, Р. Раск, росіянин О. Востоков.
Пор.-істор.метод відповідає певна теорія мови, основний зміст якої зводиться до таких положень: 1) порівняння мов виявляє їх спорідненість;2) за рівнем спорідненості мови об’єднуються в сім’ї, групи, підгрупи;3) відмінності споріднених мов.
Цей метод був і залишається найважливішим інструментом установлення спорідненості мов і пізнання їх історії.
Головна мета методу- це відкриття законів, за якими розвивалася мова в минулому. Розрізняють прийоми зовнішньої і внутрішньої реконструкцій. Прийом зовнішньої реконструкції пов'язаний з виходом за межі однієї мови і залученням матеріалу споріднених мов. Прийом внутрішньої реконструкції базується на використанні даних тільки однієї мови. Серед поширених прийомів пор-істор.методу слід назвати і прийом відносної хронології.
З цим методом пов'язаний метод глотохронії (М. Сводеша), корейська (ностратична) теорія (В. М. Ілліча-Світича), теорія моногенезу мов, підтримувана укр..лінгвістом О.С. Мельничуком, а також метод лінгвогеографії.
27. Зіставний метод
Будь-який лінгвістичний опис, пов'язаний із виходом за межі однієї мови, передбачає встановлення їх подібностей і відмінностей. Для цього використовують зіставний метод (контрастивний, типологічний) – сукупність прийомів дослідження й опису мови через її системне порівняння з іншою мовою з метою виявлення її специфіки. Цей меттодод застосовується до вивчення будь-яких мов-споріднених і неспоріднених.
Метод спрямований на сучасний (певний) стан мови. Головним його предметом є дослідження структури мови в її подібностях і відмінностях. Метод спрямований на виявлення відмінностей між зіставлюваними мовами, він ніби є зворотним боком порівняльно-історичного:якщо порівняльно-історичний метод має на меті встановлювати відповідності, то зіставний насамперед шукає відмінності.
Зіставний метод установлює між порівнюваними мовами відношення контрасту на всіх мовних рівнях: діафонію (фонологічні розходження), діаморфію (граматичні розходження), діасемію (семантичні розходження) і діалексію (лексичні розходження).
Зіставний метод має велике практичне значення. За його допомогою виявляють збіг і розбіжності в зіставлюваних мовах, що є дуже цінним для теорії та практики перекладу й методики навчання іноземних мов, розкривають конкретні специфічні особливості мови. На основі зіставного методу створені зіставні граматики різних мов і перекладні словники.