Додатковий матеріал Комунікативно мовленнєва компетенція як комплекс умінь

Зміст навчання повинен забезпечити реалізацію основної мети навчання іноземної мови – навчити учнів здійснювати мовленнєве спілкування у чотирьох видах мовленнєвої діяльності у межах визначених програмою типових ситуаціях. Здатність учнів спілкуватися забезпечується формуванням у них іншомовної комунікативної компетенції

Комунікативні компетенції - компетенції, які передбачають опанування усним і писемним спілкуванням, оволодіння кількома мовами.

Комунікативні уміння - один із видів спеціальних умінь, пов'язаний із умінням сприймати, відтворювати і створювати усні і письмові висловлювання.

Зміст комунікативної компетенції включає мовний, мовленнєвий, соціокультурний компоненти.

Мовна компетенція включає мовні знання і навички. Мовленнєва – уміння в основних видах мовленнєвої діяльності. Соціокультурна компетенція – це знання соціокультурного контексту, в якому мова, яка вивчається, використовується її носіями Соціокультурна компетенція складається із країнознавчої і лінгвокраїнознавчої компетенцій. Країнознавча – це знання про культуру, історію, географію країни, мова якої вивчається. Лінгвокраїнознавча - це володіння знаннями про особливості вербальної і невербальної поведінки автентичних мовців.

Лінгвокраїнознавство – це розділ країнознавства, в якому факти культури вивчаються не самі по собі, а в своєму відображенні у фактах мови.

Мовленнєвий етикет – макросистема національних специфічних вербальних одиниць, прийнятих суспільством для установлення контакту співрозмовників і підтримання спілкування в бажаній тональності і відповідно до правил мовленнєвої поведінки.

Узус – прийняте застосування слова або фразеологізму, яке використовував би носій мови. Автентичний текст характеризується природністю лексичного наповнення і граматичних форм, ситуативною адекватністю мовних засобів, що використовується

Мовленнєві уміння як мовленнєва компетенція представляють собою комплекс умінь: уміння говорити (в діалогічній і монологічній формах), уміння писати, читати, аудіювати. Кожне уміння спирається на певну групу навичок, які, функціонуючи, синтезуються в умінні.

Продуктивні уміння – говоріння і письмо – складаються на Груні репродуктивних навичок морфологосинтаксичного оформлення одиниці усного або писемного мовлення (граматична навичка), навичок вибору, сполучення та реалізації лексичної одиниці в усному і писемному мовленні (лексична навичка), навичок артикулювання й інтонування (фонетична навичка) навичок каліграфії і орфографії (графічна навичка).

Рецептивні уміння – аудіювання і читання – складаються на грунті рецептивних навичок розпізнавання граматичних та прогнозування синтаксичних структур усного і писемного мовлення (граматична навичка), розпізнавання звукових і графічних образів лексичних одиниць та їх безпосереднього розуміння (лексична навичка), навичок розпізнавання та сприймання звуків, звукосполучень, інтонацій в усному мовленні (фонетична навичка), навичок сприймання та розпізнавання букв, буквосполучень, знаків пунктуації в писемному мовленні (перцептивна навичка).

Навички формуються поетапно. Виходячи із психологічних характеристик дій учня, доцільно розрізняти три основні етапи формування навички - рецепції, репродукції, продукування.

На першому етапі учні знайомляться з новим мовним матеріалом і виконують окремі мовленнєві дії за зразком або правилом. На цьому етапі створюється орієнтовна основа дій. На другому етапі відбувається автоматизація дій учня з новим мовним матеріалом в аналогічних ситуаціях мовлення на рівні фрази. На третьому етапі відбувається подальша автоматизація на рівні понадфразової єдності.