22.6. Передача провадження у кримінальних справах

Спільні форми судочинства обумовлені неможливістю вирішення конкретної кримінальної справи лише правовими засобами однієї держави або епізодичним використанням правових засобів іншої держави (через правову допомогу або видачу особи). Спільні форми здійснення судочинства пов'язані з більш тісним співробітництвом між держава­ми, що виражається в передачі провадження в цілому у кримінальних справах або створення спеціальних спільних слідчих чи судових ор­ганів.

Дія принципу «видай або суди» (aut dedere aut judicare) зобов'язує держави в разі відмови ними у видачі певної особи для притягнення до кримінальної відповідальності, приймати до свого провадження кри-

мінальні справи з кримінального переслідування вказаної особи. Євро­пейська конвенція про передачу провадження в кримінальних справах від 15.05.1972 р. (ETS№ 73), Конвенція про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах, що укла­ли держави-члени Співдружності Незалежних Держав у м. Мінську 22.01.1993 p., Додатковий протокол до неї від 29.03.1997 p., її Киши­нівська редакція від 07.10.2002 p., закони України про ратифікацію вказаних конвенцій складають правову основу для вирішення питання про передачу кримінального переслідування.

Інститут передачі провадження в кримінальних справах має як кри­мінально-правові, так і кримінально-процесуальні аспекти. Останні полягають в існуванні певного порядку запитування прийняття кри­мінального провадження в кримінальних справах, складанні міжна­родного слідчого (судового) доручення про здійснення кримінального переслідування (передачу кримінальних справ), вжиття тимчасових заходів у запитуваній державі (взяття під варту осіб до отримання до­ручення про їх кримінальне переслідування) та прийняття іноземної справи до свого провадження і правових наслідків такого прийняття.

22.7. Передача засуджених осіб

Цілі ресоціалізації засуджених осіб та зменшення витрат, пов'язаних з притягненням особи до кримінальної відповідальності, вимагають, щоб іноземцям, які позбавлені волі у зв'язку з вчиненням ними злочину, була надана можливість відбувати призначене їм по­карання в державі їх громадянства, і ця мета може бути найкращим чином досягнута за допомогою передачі їх для відбування покарання в таку державу, що відрізняє цей інститут від інституту видачі особи для виконання обвинувального вироку суду.

. На сьогодні основними джерелами регламентації інституту пере­дачі засуджених осіб є Конвенція про передачу засуджених осіб (ETS № 112) від 21.03.1983 р. (Законом від 22.09.1995 р. Україна приєдна­лася до Конвенції), Додатковий протокол до неї від 18.12.1997 р., та двосторонні договори України про передачу засуджених осіб.

Основними суб'єктами передачі засудженої особи є: Держава ви­несення вироку — тобто держава, в якій було винесено вирок особі, що може бути або вже була передана; Держава виконання вироку — держава, в яку засуджена особа може бути або вже була передана для відбування покарання; засуджена особа, яка може бути або вже була передана.

Відповідно до п. 2 ст. 2 Конвенції, «особу, засуджену на території однієї Сторони, може бути передано на територію іншої Сторони, від­повідно до положень цієї Конвенції, для відбування призначеного їй покарання. З цією метою засуджена особа може висловити державі винесення вироку або державі виконання вироку своє побажання бути переданою згідно з цією Конвенцією».