Питання для самоконтролю

1. Поняття методів кримінологічних досліджень.

2. Система методів кримінологічних досліджень.

3. Сполучення соціологічних і правових методів.

Питання для самостійного вивчення

1. Використання логіко-математичних методів і їхня роль у кримінологічних дослідженнях науково-теоретичного і науково-прикладного характеру.

2. Організація кримінологічного дослідження.

Тема 4. Злочинність

4.1. Історія вчення про злочинність

Злочинність є однією з найгостріших проблем суспільства, Згідно з результатами опитувань громадської думки, проведених в останні роки, люди багатьох країн ставлять її за значимістю на друге-третє місце після проблем економічного характеру. Багато мислителів приділяли увагу цій проблемі. Перші думки з цього приводу можна знайти ще у Аристотеля і Платона, які висловлювались щодо злочинності, розглядаючи філософські проблеми суспільного устрою, етики людської поведінки. 3 початком формування суспільства сучасного типу увага до проблеми злочинності значно зросла. У XVIII столітті до неї зверталися Беккаріа, Дідро, Вольтер, Гельвецій, Монтеск’є, Бентам, Локк та інші видатні вчені. Вони вбачали причини злочинності в соціальній невлаштованості суспільства та поганому вихованні громадян, пропонували правителям перейти від жорстоких покарань за вчинення злочинів до їх попередження,

Багато уваги злочинності приділили соціалісти-утопісти Т. Мор, Сен-Сімон, Фур’є, Оуен та інші. Вони стверджували, що злочинність породжується самою природою суспільства, заснованого на приватній власності, експлуатації та гнобленні людей. Через це вони вважали боротьбу із злочинністю шляхом застосування до злочинців кримінальних покарань неефективною, Подолати злочинність, на іншу думку, можна лише шляхом повної перебудови суспільства на соціалістичних засадах.

Сучасний погляд на це явище почав формуватися у XIX ст. із запровадженням регулярних статистичних спостережень злочинності. Перші кримінальні статистичні звіти були складені у Франції у 1826 р. і з того часу почали друкуватися. Дослідження, засновані на аналізі статистичних звітів, були започатковані бельгійцем Дюкпет’ю, французом Гері, видатним бельгійським математиком і астрономом Кетле. В результаті цих досліджень, передусім праць А. Кетле, було встановлено дивовижну незмінність даних щодо злочинності, яка спостерігалася з року в рік. Це дало можливість глибше усвідомити сутність злочинності як соціального явища, виявити її закономірності.

Одним з перших представників антропологічного напрямку кримінологічних теорій став Ломброзо. Він створив теорію природженого злочинця і типів злочинців. Лобмрозо вважав, що злісний злочинець, особливо вбивця, вже народжується злочинцем. В подальших роботах Ломброзо визнав значення цілої низки інших факторів злочинності, розглядаючи біологічні, як один із них. Теорія Ч. Ломброзо не дістала підтвердження в подальших наукових дослідженнях, але привернула ще більшу увагу суспільства до проблеми злочинності і стала основою для біологічного напряму в кримінології.

У рамках цього напряму розроблялися ідеї злочинності як прояву неусвідомлених інстинктів та прагнень особи (Фрейд), успадкованої схильності до злочинів (Кінберг, Пінатель, Гейєр), ендокринної схильності до злочинів (Ді-Туліо, Фунес), конституціональної схильності до злочинів (Е. Кречмер) тощо. Ці погляди, певним чином трансформовані, знайшли прибічників і в радянській кримінології (Ной).

У той же час дістав подальшого розвитку погляд на злочинність як на соціальне явище. Французький соціолог Дюркгейм розробив основні положення соціологічного підходу до злочинності. Він зазначав, що злочин спостерігається не тільки у більшості суспільств того чи іншого виду, а в усіх суспільствах усіх типів; злочинець зовсім не є істотою, відокремленою від суспільства, на зразок паразитуючого елемента, не є чужим та таким, що не піддається асиміляції, тілом в середині суспільства; це регулярно діючий фактор суспільного життя. Відповідно, існування злочинності само по собі нормально, але лише тоді, коло воно досягає, а не перевищує певного для кожного соціального типу рівня.

В радянській кримінології після її відродження визначенню злочинності спочатку не приділялося багато уваги. В першому підручнику з кримінології цьому питанню був присвячений невеличкий параграф. У ньому зазначалось, що злочинність містить у собі всю сукупність конкретних злочинів, вчинених у певний період часу в даному суспільстві, але не є простою сумою цих злочинів. Далі розглядалися стан, структура та динаміка злочинності. Особливо підкреслювалось, що злочинність є явищем соціальним.