- •Підручник
- •1. Психологія як наука
- •1.4. Галузі психології
- •2. Методи психології
- •2.1. Методи пояснення психіки людини
- •3. Природа та сутність психіки людини
- •3.4.1. Свідома сфера
- •3.4.2. Несвідома сфера
- •4. Психологія особистості
- •4.2.1. Психоаналітична теорія особистості
- •4.2.2. Біхевіоральна теорія особистості
- •4.2.3. Гуманістична теорія особистості
- •4.2.4. Диспозиційна теорія особистості
- •4.2.5. Діяльнісна теорія особистості
- •4.3.1. Структура особистості Зигмунда Фройда
- •4.3.2. Структура особистості Карла Юнґа
- •4.3.3. Структура особистості Сергія Рубінштейна
- •4.3.4. Структура особистості Костянтина Платонова
- •4.5.1. Соціалізація та інтерналізація
- •4.5.3. Сенситивні та критичні періоди розвитку особистості
- •5. Темперамент
- •5.2. Теорії темпераменту
- •5.2.1. Гуморальна теорія
- •5.2.2. Конституційна теорія
- •5.2.3. Фізіологічна теорія
- •5.2.4. Регуляторна теорія
- •5.3.2. Холерики
- •5.3.3. Флегматики
- •5.3.4. Меланхоліки
- •5.4. Вплив темпераменту на діяльність людини
- •6. Характер
- •6.3. Типологія характеру
- •6.3.1. Типи орієнтацій характеру
- •6.3.2. Типи акцентуацій характеру
- •7. Здібності
- •7.2. Види здібностей
- •7.2.1. Загальні здібності
- •7.2.2. Спеціальні здібності
- •7.4.1. Принципи та стратегії навчання
- •7.4.2. Концептуальні моделі навчання обдарованих
- •7.4.3. Сучасні технології навчання обдарованих
- •Розділ III Особистість у соціальному оточенні
- •8. Соціально-психологічні основи спілкування
- •8.3. Види спілкування
- •9. Соціальна психологія групи
- •9.2. Види соціальних груп
- •9.6. Управління групою. Лідерство та керівництво
- •10. Відчуття
- •10.3.1. Екстероцептивні відчуття
- •10.3.2. Інтероцептивні відчуття
- •10.3.3. Пропріоцептивні відчуття
- •11. Сприймання
- •11.3.1. Класифікація за провідним аналізатором
- •11.3.2. Класифікація за метою діяльності
- •11.3.3. Класифікація за основною формою існування матерії
- •12.3.1. Класифікація за тривалістю закріплення та зберігання матеріалу
- •12.3.2. Класифікація за характером психічної активності
- •12.3.3. Класифікація за ступенем розуміння матеріалу
- •12.3.4. Класифікація за характером цілей діяльності
- •12.4. Процеси пам'яті
- •12.4.1. Запам'ятовування
- •12.4.2. Збереження
- •12.4.3. Відтоврення
- •13. Мислення
- •13.3.1. Класифікація за характером об'єкта мисленнєвої діяльності
- •13.3.2. Класифікація за ступенем новизни й оригінальності
- •13.3.3. Класифікація за характером задач, засобом дії, розгорненням, ступенем реальності та впливом на емоційну сферу людини
- •13.5. Мисленневі операції
- •14. Мовлення
- •143. Види мовлення
- •І4.3.1. Зовнішнє мовлення
- •14.3.3. Внутрішнє мовлення
- •15. Уява
- •15.2. Функції уяви
- •16. Увага
- •Розділ V Емоційно-вольова сфера людини
- •17. Емоції та почуття
- •17.3.1. Класифікація за рівнем організації, знаком та характером впливу на життєдіяльність людини
- •17.3.2. Класифікація за ступенем розвитку емоцій
- •17.3.3. Класифікація залежно від потреб та цілей діяльності
- •18. Вольова діяльність особистості
- •18.1.1. Структура діяльності
- •18.1.2. Засоби діяльності
- •18.1.3. Провідні види діяльності
- •18.4. Вольові дії людини
- •18.5. Етапи вольових дій
- •18.7. Розвиток сили волі
1. Психологія як наука
Історичний розвиток психології.
Психологія в системі сучасних наук.
Об'єкт та предмет психології.
Галузі психології.
Практичне значення психології.
1.1. Історичний розвиток психології
Сучасна психологічна наука зародилась у стародавні часи і формувалася не одне тисячоліття. На шляху свого історичного розвитку психологія пройшла декілька етапів, упродовж яких змінювалось розуміння її предмета та основних завдань.
Перші уявлення про душу бачимо ще в міфологічному світогляді античних людей. Однак вже у VI ст. до н.е. в Стародавній Греції з'явились перші філософські вчення, започатковані Фале-сом, Анаксімандром, Анаксіменом тощо, які душу розглядали як частинку матеріальної стихії. Стародавні греки душу називали словом psyche (психе), що й дало назву майбутній науці психології (від гр. psyche — душа; logos — наука, вчення, слово).
5
Розділ І
Вступ до загальної психології
Наступні покоління філософів античності та середньовіччя (Геракліт, Демокріт, Платон, Арістотель, Авіценна, Аверроес тощо), а також лікарів (Алкмеон, Гіппократ, Герофіл, Еразістрат, Гален тощо) збагатили уявлення людства про душу як з ідеалістичного погляду (наприклад, про її божественну сутність, безсмертя), так і матеріалістичного (наприклад, про зв'язок із нервовою і гуморальною системами). Особливо слід відзначити давньогрецького філософа Арістотеля, який близько 2500 років тому вперше в історії людської думки написав науковий психологічний трактат «Про душу». Саме з цим твором пов'язують початок формування науки «психологія».
В.епоху Відродження (XIV — початок XVII ст.) з'являються нові новаторські думки щодо сутності душі людини, що спричинило на початку XVII ст. те, що вчені починають звертати основну увагу на свідомі прояви душі. Найперше це було пов'язано з іменем видатного французького філософа, фізика, математика та фізіолога Рене Декарта.
Декарт вважав, що тіло і душа існують незалежно одне від одного; принцип роботи тіла — рефлекс (реакція організму на подразник, зумовлена діяльністю центральної нервової системи), а душі — рефлексія (усвідомлення власних дій та станів). Оскільки єдиною ознакою душі є здатність до усвідомлення самої себе, а цього досягають за допомогою мислення, несвідомих явищ не існує. Отже, психологія має вивчати саме свідомість.
Питання про співвідношення душі і тіла цікавило багатьох філософів і фізіологів XVII-XVIII ст. (Б. Спіноза, Г.-В. Лейбніц тощо). Різні способи його вирішення загострило психофізичну проблему — проблему співвідношення між психічними та фізичними явищами і породило психофізіологічну проблему — проблему співвідношення між психічними та фізіологічними процесами.
Наукові праці філософів, а також успіхи класичної механіки дали поштовх для виникнення та розвитку першого напряму у світовій психології — асоціанізму. Це напрям, який склався у XVII ст. і вважав асоціації головним механізмом психічного життя людини. Поняття асоціації для психології того періоду мало таку саму силу, як і закон всесвітнього тяжіння для фізики.
6
У цей період свої погляди на природу психічних явищ викладають відомі українські філософи Києво-Могилянської академії — найбільшого науково-навчального центру Європи XVII-XVIII ст.: Іннокентій Гізель, Георгій Кониський та ін. Видатний український філософ XVIII ст. Григорій Сковорода зосереджує увагу на пізнанні себе як мікрокосмосу, який є образом і подобою макрокосмосу: через самопізнання своєї сутності пізнати сутність світу. У середині XIX ст. широку популярність здобули погляди українського філософа Памфила Юркевича. Його погляди значно випередили ідеї екзистенціалізму, персоналізму та інших філософсько-психологічних напрямів початку XX ст.
До середини XIX ст. психологія розвивалась як наука споглядальна. Поворот психологічних знань на шлях експериментальних досліджень розпочався у другій половині XIX ст. і пов'язаний із новими відкриттями в галузі природничих наук: законом збереження та перетворення енергії, еволюційним ученням, виявленням функцій кори головного мозку, рефлекторної дуги, та основного психофізичного закону, а також успіхами медицини у психіатричній практиці. Ці відкриття вказували шлях для застосування експерименту та інших об'єктивних кількісних методів у психології і доводили, що в психічному світі діють свої закони та причини, які не можна звести ні до фізіологічних, ні до філософських.
Отже, у 70-х роках XIX ст. назріла потреба у тому, щоб розрізнені у філософії, фізіології, медицині та інших науках знання про психіку об'єднати в окрему дисципліну. Утвердження статусу психології як самостійної науки почалось зі створення Вільгельмом Вундтом, німецьким філософом і фізіологом, у 1879 р. в Лейпціґу першої в світі психологічної експериментальної лабораторії. Згодом подібні лабораторії з'являються і в інших країнах світу, зокрема і в Україні (у Києві, Одесі і Харкові). Цей рік вважають роком офіційного визнання психології як самостійної галузі знань.
Виокремлення психології як окремої науки збіглося з її розколом на «дві психології»: об'єктивну і суб'єктивну, які демонструють два принципово відмінних підходи до людини. Об'єктивна психологія була орієнтована на природничі науки і об'єктивні ме-
7
Розділ І
Вступ до загальної психології
тоди дослідження, суб'єктивна — на гуманітарні науки і суб'єктивні методи дослідження.
Різнобічні трактування природи психіки людини у XX ст. породили низку нових психологічних напрямів. Головними з них були біхевіоризм, або психологія поведінки (засновник — американський учений Дж. Уотсон), який психологію визначив як науку про поведінку; психоаналіз (засновник — австрійський психіатр 3. Фройд), який вивчав несвідомі прояви психіки людини; гештальтпсихологія (засновники — німецькі вчені М. Вертгеймер, В. Келлер, К. Коффка), які вивчали цілісні структури свідомості; когнітивна психологія (засновники — американські вчені Дж. Брунер, П. Ліндсей, Д. Норман), яка вивчала пізнавальні процеси людини; гуманістична психологія (засновники — американські вчені К. Роджерс, А. Маслоу), яка була спрямована на ро-• зуміння неповторної людської індивідуальності тощо. Кожен із цих напрямів мав свою психотерапевтичну практику.
Зазначимо, що деякі з цих напрямів, зокрема гештальтпсихологія і когнітивна психологія, перебували під значним впливом математики, фізики, програмування і технічних наук; інші — біхевіоризм і психоаналіз — під впливом біології.
Відомими українськими психологами другої половини XIX -першої половини XX ст. були Юліан Охорович, який займався питаннями свідомості людини, методами психологічного дослідження, а також проблемами, суміжними з медициною педагогікою, етикою, криміналістикою, технікою; Василь Зеньків-ський, який вивчав дитячу психологію і цікавився проблемами християнського виховання молоді; Степан Балей — автор численних праць з дитячої, педагогічної та соціальної психології; Григорій Костюк, який займався загальною, віковою і педагогічною психологією, а також психологією творчості; Петро Зінченко — дослідник психології пам'яті. У 70-х роках XX ст. український психолог Володимир Роменець започаткував напрям, що був названий психологія вчинку, який проголошував, що кожне психічне явище слід тлумачити з позиції людського вчинку.
8
1.2. Психологія в системі сучасних наук
Починаючи з XX ст. психологія належить до фундаментальних наук, яка знаходиться на перехресті гуманітарних та природничих наук.
Зв'язок психології з гуманітарними науками традиційний, насамперед із філософією, від якої відокремилась лише наприкінці XIX ст. Давній зв'язок простежуємо також із логікою, зокрема, у вивченні логічних форм мислення. Вивчення психіки з соціального погляду засвідчує спорідненість психології з соціальними науками: соціологією, історією, етнологією, юриспруденцією, економікою, педагогікою тощо.
Водночас психологія тісно пов'язана з природничими науками, насамперед з біологією, хімією та фізикою. Значною мірою під їхнім впливом психологія наприкінці XIX ст. стала самостійною наукою і згодом виникли такі її галузі як психофізика, психофізіологія, психобіохімія тощо. Біологічна наука допомагає психологам з'ясувати матеріальні основи і фізіологічні механізми психічних явищ; хімічна — розкриває таємниці людької пам'яті та емоцій; фізична — пояснює сприймання простору, часу та руху.
Сучасна психологія пов'язана також з математичними, технічними науками, кібернетикою. Зв'язок психології з технічними дисциплінами дає змогу вивчати особливості діяльності людини як оператора, що, відповідно, приводить до «гуманізації» техніки та «технізації» психології. Поява математичних методів опрацювання результатів психологічних досліджень дає змогу обґрунтувати достовірність отриманих даних і таким чином наближує сучасну психологію до математики. Моделювання людської поведінки і окремих психічних процесів за допомогою комп'ютерної техніки, а також створення штучного інтелекту наближає психологію до кібернетичної науки.
Слід зазначити, що внаслідок тісної взаємодії психології з іншими галузями знань її місце в системі сучасних наук ще не є остаточно визначеним. Одні вчені відносять її до гуманітарних дисциплін, інші — до природничих. Через те, що «людський чинник» присутній у всіх видах діяльності людини, можна вважати, що сучасна психологія займає проміжне місце між гуманітарними і природничими науками.
9
Розділ І
Вступ до загальної психології
1.3. Об'єкт та предмет психології
Об'єктом сучасної психології є психічні явища — факти суб'єктивного досвіду людини. Вони можуть набувати форму психічних процесів та станів і описуватися за допомогою психічних властивостей та особливостей.
Психічні процеси — це різні форми (пізнавальні, емоційні та вольові) єдиного, цілісного відображення індивідом об'єктивної дійсності та свого внутрішнього світу. Прикладом пізнавальних психічних процесів є сприймання, пам'ять, мислення; емоційних психічних процесів — емоції, почуття; вольових психічних процеси — прагнення, самогальмування.
Психічні процеси виявляються в єдності з психічними станами. Психічний стан — це психологічна характеристика, що відображує тривалі душевні переживання людини. Наприклад, уважність, сумніви, настрій, пристрасть, рішучість, наполегливість тощо.
Психічні процеси та стани формуються залежно від психічних властивостей та особливостей індивіда. Психічна властивість — це стала психічна якість, що формується під впливом біосоціаль-них чинників. Наприклад, властивостями сприймання є цілісність, константність, осмисленість; уваги — стійкість, розподіл, переключення. Психічна особливість — це специфічний, неповторний прояв психічного явища. Наприклад, особливостями особистості людини є темперамент, характер і здібності; мовлення — його зрозумілість, виразність, дієвість.
Предмет сучасної психології залежить від її орієнтації на об'єктивну чи суб'єктивну психологію. Сучасна об'єктивна психологія своїм предметом вважає пояснення фактів, закономірностей і механізмів виникнення, вияву та розвитку психіки людини; суб'єктивна психологія своїм предметом вважає розуміння неповторної людської індивідуальності.