13. Мислення

1. Мислення як вища форма пізнавальної діяльності.

2. Основні теоретичні підходи до вивчення мислення.

3. Види мислення та їхня класифікація:

1. Класифікація за характером об'єкта мисленнєвої діяльності;

2. Класифікація за ступенем новизни й оригінальності;

3. Класифікація за характером задач, засобом дії, розгорненням, ступенем реальності

та впливом на емоційну сферу людини.

4. Стадії процесу мислення.

5. Мисленнєві операції.

6. Логічні форми мислення.

7. Індивідуальні відмінності мислення.

13.1. Мислення як вища форма пізнавальної діяльності

Життєдіяльність людини у навколишньому світі потребує не лише чуттєвого відображення предметів та явищ за допомогою відчуттів та сприймань, а й виділення суттєвих ознак та відно­шень. Це може бути досягнуте на основі логічного пізнання, яке здійснюється за допомогою мислення.

У повсякденному житті мислення розуміють як процес розв'язання задач та проблемних ситуацій. Як наукове поняття мислення — це пізнавальний психічний процес опосередковано­го та узагальненого пізнання людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях. Опосередкованість мислення виявляється у тому, що людство для пізнання світу вдається до різноманітних прак­тичних дій (наприклад, експериментів, дослідів тощо), обчислен­ня, моделей, схем, а також використовує знаки (наприклад, мовні, математичні, картографічні, дорожні тощо). Завдяки опорі на ці культурні засоби пізнання стає можливим пізнати те, що безпосе­редньо у сприйманні не дано.

246

Наведемо суттєві ознаки логічного пізнання (мислення), на відміну від чуттєвого (відчуттів та сприймання) (див. табл. 2).

Таблиця 2

Суттєві ознаки чуттєвого та логічного пізнання

Чуттєве пізнання (відчуття та сприймання)	Логічне пізнання (мислення)
1. Відображаються конкретні властивості предметів та явищ чи самі ці предмети та явища загалом	1. Відображаються певні класи предметів та явищ, узагальнені за певною ознакою
2. Ознака чи властивість доступні безпосередньому спостереженню	2. Ознака чи властивість не завжди доступні безпосередньому спостереженню
3. Відображаються поверхневі властивості предметів та явищ	3. Відображаються суттєві властивості предметів та явищ
4. Формується в результаті набування індивідуального досвіду	4. Формується в результаті набування соціального досвіду

Отже, мислення — складніша та вища за своєю організацією, порівняно з чуттєвим пізнанням, форма відображення дійсності. Воно має соціальну природу. Це виявляється в історичній наступ­ності знань: кожне наступне покоління спирається на той багаж знань, який набули попередні покоління.

Водночас мислення як вища форма пізнання завжди ґрун­тується на нижчій, бо для того, щоби відбулося узагальнення суттєвих властивостей предметів та явищ найперше необхідно от­римати безпосередню інформацію про зовнішній світ. Ця інфор­мація, як відомо, отримується за допомогою чуттєвого пізнання. Мислення починається там, де чуттєве пізнання виявляється не­достатнім.

На мислення можуть впливати найрізноманітніші чинники. Воно залежить від того, яким способом людині пред'являють умови задачі (наприклад, письмово чи усно, наочно чи словесно), яку установку сформували на задачу (наприклад, наперед повідо­мили, що це дуже складна задача чи, навпаки, легка). Процес мислення залежитиме також від мотивації людини, її емоційного стану, різноманітних соціальних чинників. Найкраще, коли в людини є інтерес до задачі і при цьому оптимальне емоційне на­пруження. Замотивованість, надмірне емоційне збудження, підви­щена тривожність та прагнення знайти відповідь якомога швидше негативно впливають на процес розв'язання задачі. Щодо впливу

247

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

соціального чинника на процес мислення, то тут відомий ефект соціальної інгібіції — погіршення продуктивності діяльності, її швидкості та якості у присутності сторонніх осіб, як реальних, так і уявних. Відомий також ефект соціальної фасилітації, який вияв­ляється у покращенні розумової діяльності індивіда у присутності групи. До соціальних чинників відносять також ситуацію змагань, яка в окремих випадках може спричинити стрес і в результаті не­гативно вплинути на процес мислення. Однак, у деяких людей змагання позитивно впливає на перебіг мислення.

13.2. Основні теоретичні підходи до вивчення мислення

Активні психологічні дослідження проблеми мислення розпочались ще у XVII ст. З часом вони оформились в низку тео­ретичних підходів. Основними з них є механістичний, телео­логічний, цілісний, генезисний, особистісний (мотиваційний), історичний та діяльнісний.

У механістичному підході (Г. Мюллер, Е. Толмен, Г. Саймон та ін.) відсутнє розуміння специфіки мислення порівняно з іншими психічними процесами. Тут визнається зумовленість мисленнєво-го процесу лише зовнішньою ситуацією; людина ж пасивно підко­ряється або власним дифузним асоціаціям, або об'єктивним стимулам, або алгоритмічній програмі. Власна внутрішня ак­тивність людини не досліджується, бо визнається несуттєвою.

Основним у телеологічному підході (від лат. telos — мета), який представлений такими вченими, як О. Кюльпе, К. Бюллер, О. Зельц та ін., є розуміння мислення як самостійного психічного процесу, специфіка якого полягає у внутрішній спрямованості суб'єкта на досягнення мети, яку сформульовано в задачі. Отже, мислення — це активний процес розв'язання задачі. Активність мисленнєвого процесу надає йому усвідомленого характеру та спонукає шукати суттєве в умовах задачі. Джерелом та основою розв'язку задач є минулий досвід суб'єкта.

Основним питанням у цілісному підході (М. Вертгеймер, В. Келлер, К. Дункер та ін.) є питання про структуру та механізми розв'язання творчих задач. Мислення тут трактується як раптове розуміння суттєвих відношень у проблемній ситуації. Це дося-

248

гається завдяки тому, що частини проблемної ситуації починають сприйматися у нових відношеннях. У результаті проблемна ситу­ація переструктуровується і предмети сприймаються у новому світлі, виявляють нові властивості. Суть розв'язання задачі якраз і полягає у тому, щоби розкрити ці нові властивості об'єкта. Рапто­ве розуміння проблеми, або осяяння, В. Келлер назвав інсайтом (від англ. insight — проникнення у суть). Минулий досвід у розв'язанні проблемної ситуації не відіграє вирішальної ролі.

Генезисний підхід (Ж. Піаже) розглядає мислення як цілісний системно організований вищий пізнавальний процес, який фор­мується під впливом зовнішнього та внутрішнього середовища. Це одночасно є і біологічний, і логічний процес. Становлення мислен­ня проходить чотири стадії свого розвитку: сенсомоторну, доопе-раціональну, конкретних операцій та формальних операцій. Важливим поняттям теорії Ж. Піаже є поняття схеми — гнучкої ментальної структури, яка відображає уявлення людини про ре­альність. Упродовж розвитку людини схеми можуть змінюватися як кількісно, так і якісно. Початково схеми мають сенсомоторний характер, однак пізніше стають когнітивними.

Сутність особистісного (мотиваційного) підходу (3. Фройд, А. Маслоу, К. Роджерс та ін.) полягає у тому, що розумова діяльність людини розглядається як така, що скерована її мотива­ми: або несвідомими, зокрема сновидіннями і дотепністю, або свідомими, зокрема самоактуалізацією. Так, 3. Фройд сновидіння розглядає як різновид мимовільного образного мислення, а про­дукт мислення як такий, що залежить від емоційних станів та спо­собів подолання внутрішніх конфліктів. На думку А. Маслоу, для досягнення самоактуалізації необхідно активізувати мисленнєву діяльність.

Основна ідея історичного підходу (Е. Дюркгейм, Л. Леві-Брюль, Л. Виготський, А. Лурія та ін.) до вивчення мислення полягає у визнанні його суспільно-історичної зумовленості. Мислення, по суті, ототожнюється зі свідомістю людини. Так, основним меха­нізмом розвитку мислення людини Л. Виготський вважав засвоєння соціально та історично сформованих видів і форм діяль­ності. На його думку, у ході суспільно-історичного розвитку люди­ни природні механізми психічних процесів перетворюються на

249

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

суспільно-історичні. Це перетворення розглядають як неминучий результат засвоєння людиною продуктів людської культури у про­цесі її спілкування з людьми.

Діяльнісний підхід (С. Рубінштейн, О. Леонтьев, П. Гальперін та ін.) мисленнєву діяльність вважає похідною від практичної: мисле-ннєві дії формуються поетапно внаслідок перенесення зовнішніх дій у внутрішній план. У результаті цього предметна дія трансфор­мується у розумову. Критерієм істинності мислення вважається суспільна практика. Мисленнєві дії вищого рівня не можуть сфор­муватися без опори на попередні форми виконання тієї самої дії.

13.3. Види мислення та їхня класифікація

У психології є декілька основ для класифікації видів мислення: за характером об'єкта мисленнєвої діяльності, ступенем новизни та оригінальності, характером задач, засобом дії, розгорненням і ступенем реальності.